Рішення № 63672214, 19.12.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" грудня 2016 р.

Справа № 916/2852/16

За позовом Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України"

до відповідача Державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії Аграрних наук України"

про стягнення 100000грн.

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідач: не з’явився;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Державне підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача – Державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії Аграрних наук України" про стягнення шкоди в сумі 100 000грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.10.2016р. було порушено провадження по справі №916/2852/16 із призначенням до розгляду в судовому засіданні.

15.12.2016р. представник відповідача надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно якої просить суд стягнути з відповідача збитки в сумі 100 000грн.

Відповідно до приписів ч.4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Вищенаведена редакція позовних вимог Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України", згідно з вказаними уточненнями є остаточною, у зв’язку з чим приймається господарським судом для розгляду по суті викладених в них вимог.

Відповідач в судове засідання призначене на 30.11.2016р. з’явився, відзив на позов не надав, в судовому засідання надав усні пояснення з яких вбачається що товар який був переданий на зберігання ним використано та здійснити його повернення на теперішній час відповідач не може. Позовні вимоги визнав.

В судовому засіданні в порядку ст. 77 ГПК України проголошувалась перерва з 30.11.2016р. до 19.12.2016р.

В судове засідання призначене на 19.12.2016р. представники сторін не з’явились тому справа розглядалась за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 19.12.2016р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

03.09.2013р. між Державним підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (Поклажодавець) та Державним підприємством "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії Аграрних наук України" (Зберігач) був укладений договір відповідального зберігання №70/13 (далі – договір).

Згідно п.1.1 договору, за умовами цього договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання та зобов’язується зберегти та повернути у схоронності майно Поклажодавцеві, у строк не пізніше дати та кількості, яка вказана в Акті приймання-передачі на відповідальне зберігання. Право власності на майно до Зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті Зберігача, передаватись третім особам та у заставу під забезпечення зобов’язань Зберігача перед третіми особами та т.ін.

Зберігання майна здійснюється за адресою: вул. Маяцька дорога, 24, с. Хлібодарське, Біляївський район, Одеської області, 67667, України (п.1.2 договору).

Розділом 2 договору передбачені права та обов’язки сторін.

Так, п.2.1 пп.2.1.1 договору встановлено, що зберігач приймає майно на зберігання через свого представника, повноваження якого підтверджуються довіреністю. Проводить вивантаження та зважування майна, видає на підтвердження приймання майна Акт приймання-передачі (пп.2.1.2). Забезпечує повне збереження майна, а після закінчення зберігання повертає Поклажодавцю рівну кількість Майна того самого роду і якості. Майно повинно бути повернення в тому самому стані, у якому воно було прийняте на зберігання (п.2.1.3). Повернути майно Поклажодавцю повністю або частинами за першою вимогою останнього не пізніше 2 (двох) днів з дня одержання такої вимоги (пп.2.1.10).

Підпунктом 2.2.1 пункту 2.1 договору передбачено, що Поклажодавець одержує майно (повністю або частково) протягом всього строку дії договору в місці його зберігання , вказаному в п. 1.2 договору, попередивши про це Зберігача не менше ніж за 2 (два) дні.

Відповідно п.4.1 договору, сторона що постраждала від невиконання або неналежного виконання іншою стороною зобов’язань за договором, має право вимагати відшкодування завданих їй збитків.

Зберігач несе відповідальність перед Поклажодавцем у випадку втрати, знищення, псування майна: у разі втрати (нестачі) майна – у розмірі дійсної вартості майна, якого не вистачає; у разі пошкодження майна – у розмірі суми, на яку знизилася вартість майна; у разі пошкодження майна, які призвели до погіршення споживчих якостей настільки, що використання того за призначенням стало неможливим („втрата майна”) – у розмірі повної вартості майна. Зазначені суми розраховуються, виходячи із вартості майна на дату початку зберігання, у спірних випадках або у разі підвищення ринкової вартості аналогічного майна Поклажодавець вправі вимагати експертної оцінки завданої шкоди (п.4.2 договору).

Положеннями п.7.3 та п.7.4 договору передбачено, Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та закінчується 03.11.2013р.

04.09.2013р. між сторонами по справі був підписаний Акт 1 приймання-передачі на відповідальне зберігання до договору відповідального зберігання №70/13 від 03.09.2013р., згідно якого Поклажодавець передав, а Зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно: насіння ріпаку сорт „Чорний велетень” 1 репродукції (протруєний Престиж) у кількості 3 тонни на загальну сумі 50 000 без ПДВ з періодом зберігання з 04.09.2013р. по 03.11.2013р. та насіння ріпаку сорт „Антарія” 1 репродукції (протруєний Престиж) у кількості 2 тонни на загальну сумі 33 333 без ПДВ з періодом зберігання з 04.09.2013р. по 03.11.2013р. Загальність вартість майна переданого на зберігання складає 100 000 в т.ч. ПДВ 20% - 16 667грн.

06.04.2015р. позивач направив на адресу відповідача вимогу (вих. №01-06/44) про повернення насіння ріпаку або відшкодування його вартості, згідно якого Державне підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" вимагає від Державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії Аграрних наук України" повернути насіння ріпаку 1 репродукції сорт „Чорний велетень” в кількості 3 000кг. та сорт „Антарія” у кількості 2 000кг. в уразі неможливості повернення відшкодувати його вартість на загальній сумі 100 000грн.

07.05.2015р. на адресу позивача від Державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії Аграрних наук України" надійшла відповідь на вимогу (від 29.04.2015р. за №9) згідно якої відповідач повідомив, що майно яку було передано за договором №70/13 твід 03.09.2013р. ним використано в виробничих цілях (посів) та у зв’язку з форс мажорними обставинами 2014року господарство фінансово не в змозі повернути кошти на теперішній час та просить продовжити термін повернення коштів до вересня 2015р.

Як вказує позивач, в подальшому 27.04.2016р. він знову направив на адресу відповідача вимогу за вих №01-06/47 про відшкодування вартості ріпаку, згідно якої вимагав від Державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії Аграрних наук України" протягом 3-х днів з моменту отримання цієї вимоги відшкодувати вартість товару на загальну суму 100 000грн.

01.06.2016р. на адресу позивача від Державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії Аграрних наук України" надійшла відповідь на вимогу (від 25.05.2016р. за №01-08-172) згідно якої відповідач повідомив, що фактично готов повернути насіння ріпаку у кількості 2 (дві) тонни, щодо решти зобов’язань гарантував відшкодування у грошовому виразі до 31.08.2016р.

За посиланнями позивача, відповідач викладені у листі зобов’язання до теперішнього часу не здійснив, лише 30.09.2016р. надіслав на адресу позивача вантаж у кількості 1763кг., проте відповідний вантаж за своїми показниками не виявився тим майном, яке було передано на відповідальне зберігання. Вартість неповернутого товару не сплатив.

На думку Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" відповіді дії Державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії Аграрних наук України" спричинили позивачу, згідно заяви про уточнення позовних вимог, збитки в розмірі 100 000грн.

Посилаючись на вищенаведені обставини, позивач звернувся до господарського суду Одеської області з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Як встановлено судом, 03.09.2013р. між Державним підприємство "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" та Державним підприємством "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії Аграрних наук України" був укладений договір відповідального зберігання №70/13, умовами якого передбачено, що позивач передає, а відповідач приймає на відповідальне зберігання та зобов’язується зберегти та повернути у схоронності майно позивачеві, у строк не пізніше дати та кількості, яка вказана в Акті приймання-передачі на відповідальне зберігання..

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

04.09.2013р. між сторонами по справі був підписаний Акт 1 приймання-передачі на відповідальне зберігання до договору відповідального зберігання №70/13 від 03.09.2013р., згідно якого Поклажодавець передав, а Зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно: насіння ріпаку сорт „Чорний велетень” 1 репродукції (протруєний Престиж) у кількості 3 тонни на загальну сумі 50 000 без ПДВ з періодом зберігання з 04.09.2013р. по 03.11.2013р. та насіння ріпаку сорт „Антарія” 1 репродукції (протруєний Престиж) у кількості 2 тонни на загальну сумі 33 333 без ПДВ з періодом зберігання з 04.09.2013р. по 03.11.2013р. Загальність вартість майна переданого на зберігання складає 100 000 в т.ч. ПДВ 20% - 16 667грн.

Згідно з ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей (ст. 949 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення товару який був переданий на зберігання або у разі неможливості його повернення відшкодування його вартості, яка складає 100 000грн.

Як встановлено судом, та не заперечується відповідачем, відповідач у відповідях на вимоги зазначав, що майно яке йому було надано на зберігання, відповідно до договору №70/13 від 03.09.2013р., ним використано у його власних цілях, відшкодування його вартості на даний час в зв’язку з фінансовими складностями не є можливим та просив продовжити термі повернення коштів. Більш того у листі від 25.05.2016р. №01-18-172 відповідач зобов’язався здійснити відшкодувати його вартість до 31.08.2016р. проте свої зобов’язання не виконав.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Умовами п.4.1 договору, передбачено, що сторона яка постраждала від невиконання або неналежного виконання іншою стороною зобов’язань за договором, має право вимагати відшкодування завданих їй збитків.

Зберігач несе відповідальність перед Поклажодавцем у випадку втрати, знищення, псування майна: у разі втрати (нестачі) майна – у розмірі дійсної вартості майна, якого не вистачає; у разі пошкодження майна – у розмірі суми, на яку знизилася вартість майна; у разі пошкодження майна, які призвели до погіршення споживчих якостей настільки, що використання того за призначенням стало неможливим („втрата майна”) – у розмірі повної вартості майна. Зазначені суми розраховуються, виходячи із вартості майна на дату початку зберігання, у спірних випадках або у разі підвищення ринкової вартості аналогічного майна Поклажодавець вправі вимагати експертної оцінки завданої шкоди (п.4.2 договору).

Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (ч. 1 ст. 225 ГК України)

Положенням ч. 1 ст. 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості (ч. 1 ст. 951 ЦК України).

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 100 000грн. які фактично є вартістю майна є відповідачу було передано на зберігання та ним знищено, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Більш того, частиною 5 ст.78 ГПК України встановлено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних інтересів інших осіб.

Відповідач в судовому засіданні підтвердив факти використання (знищення) переданого йому на зберігання майна, несплату його вартості та у зв’язку з чим позовні вимоги визнав в повному обсязі, зазначивши, що сплата завданих збитків не відбулась, в зв’язку з фінансовими складнощами підприємства.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство Інституту сільського господарства Причорномор'я Національної академії Аграрних наук України" (67667, Одеська область, Біляївський район, смт. Хлібодарське, вул. Мацька дорога, 24, код ЄДРОПУ 00724896) на користь Державного підприємства "Науковий інноваційно-технологічний центр Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України" (23227, Вінницька область, Вінницький район, с. Агрономічне, вул.. Мічуріна, 1; код ЄДРПОУ 00729267) 100 000 (сто тисяч )грн. 00 коп. – збитків та 1 500 (одну тисячу п’ятсот)грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 23 грудня 2016 р.

Суддя С.В. Літвінов