Рішення № 63672061, 20.12.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2016р. Справа№ 914/2716/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В.П.,

при секретарі судового засідання Краєвському І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», м. Київ,до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазрембуд-1», м. Львів,про: стягнення 365.681,69 грн.Представники:позивача:ОСОБА_1 представник (довіреність від 07.12.2015 р.),відповідача:не зявився.Присутнім представникам учасників судового процесу права і обовязки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), розяснено. Заяв про відвід суду не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу учасниками судового процесу заявлено не було.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазрембуд-1» про стягнення 365.681,69 грн. Ухвалою суду від 26.10.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 16.11.2016 р. Ухвалою суду від 16.11.2016 р. розгляд справи відкладено на 07.12.2016 р. Ухвалою суду від 07.12.2016 р. розгляд справи відкладено на 20.12.2016 р. Рух справи відображено у попередніх ухвалах та протоколах суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у порушення умов Договору на виконання сейсморозвідувальних робіт МСГТ 2D на Старобогородчанській площі №75-15-УГ від 14.08.2015 р. не оплатив у повному обсязі вартості виконаних робіт, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 290.000,00 грн. Крім того, відповідачу нараховано 5.150,00 грн. пені, 14.300,00 грн. інфляційних втрат, 4.221,31 грн. три проценти річних, 52.010,38 грн. подвійної облікової ставки Національного Банку України.

19 грудня 2016 року до суду за вх.№6022/16 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно з якою позивач просить стягнути 290.000,00 грн. заборгованості, 3.039,00 грн. три проценти річних та 18.001,20 грн. інфляційних нарахувань. Крім того, позивач просить повернути надмірно сплачений судовий збір.

В судове засідання представник позивача зявився, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

В судове засідання представник відповідача повторно не зявився, подав відзив на позовну заяву, яким проти позову заперечив та подав клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з тим, що буде занятий в іншому судовому засіданні.

Представник позивача проти поданого клопотання відповідача про відкладення розгляду справи заперечив.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду справи по суті, відповідач відзив на позов надав, позивач проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи заперечив, розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема, і за клопотанням відповідача, в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі процесуальні дії, які вони вважали за необхідне (подати докази, клопотання тощо), крім того, явка представників сторін обовязковою не визнавалась, а тому суд вважає за необхідне відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та розглядати спір по суті.

Щодо заяви позивача про зменшення позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Так, позивачем реалізовано зазначене право, та подано до суду 19.12.2016 року заяву про зменшення позовних вимог. Суд розглянувши вказану заяву зазначає, що така заява не є заявою про зменшення позовних вимог, адже спрямована на одночасну зміну і предмета, і підстави позову, що випливає зі змісту заяви.

У постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у підпунктах 4, 5 пункту 3.12. зазначено, зокрема, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Суд зазначає позивачу, що у поданій заяві вх.№6022/16 від 19.12.2016 р. про зменшення позовних вимог ним одночасно змінено і предмет позову, і підставу позову. Вказане вбачається з того, що позивач звертаючись до суду з такою заявою просить стягнути основну заборгованість в розмірі 290.000,00 грн., три проценти річних в сумі 3.039,00 грн. за період з 01.07.2016 19.12.2016 р.,тобто за інший період, а ніж той, який зазначено у позові, та інфляційні втрати в сумі 18.001,20 грн. за період з вересня по листопад 2016 року, також за інший період, а ніж той, який зазначено у позові і ще й на більшу суму, та відмовляючись при цьому від стягнення пені у розмірі 5.150,00 грн. та 52.010,38 грн. подвійної ОСНБУ, які просив стягнути у позові. Відтак, свої вимоги обґрунтовує іншими обставинами, які не стосуються предмету спору, та на яких не ґрунтуються первісні позовні вимоги.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку. (підпункт 6 пункту 3.12. постанова Пленуму Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Відтак, беручи до уваги наведене, суд відмовляє в задоволенні такої заяви про зменшення позовних вимог та повернення надмірно сплаченого судового збору, та приєднавши її до матеріалів справи вважає за необхідне розглядати раніше заявлені позовні вимоги, зазначені у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд встановив наступне.

Між сторонами у справі був укладений договір на виконання сейсморозвідувальних робіт МСГТ 2D на Старобогородчанській площі №75-15-УГ від 14.08.2015 р. (надалі Договір). За умовами цього Договору Виконавець (позивач у справі) зобовязується виконати польові сейсморозвідувальні роботи МСГТ 2Д на Старобогородчанській площі (Івано-Франківська область, Богородчанський район) в обсязі 16,0 пог.км., провести їх обробку та інтерпретацію, а також виконати переобробку і переінтерпретацію матеріалів минулих років. Результатами виконаних робіт є кінцевий звіт з рекомендаціями на подальше проведення геологорозвідувальних робіт. Замовник (відповідач у справі) зобовязується прийняти у власність результати виконаних робіт і оплатити їх вартість на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору).

Результати виконаних робіт повинні відповідати вимогам Геолого-Технічного завдання на надання послуг, яке є невідємною частиною цього Договору ( Додаток №1 до Договору) згідно з пунктом 1.2. Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору Загальна вартість робіт цього Договору складає 1.000.000,00 грн., у тому числі ПДВ 166.666,67 грн.

Згідно з п. 2.3. Договору Розрахунки за виконані за цим Договором роботи, здійснюються наступним чином:

До початку робіт для закупки Виконавцем ПММ та інших розхідних матеріалів «Замовник» здійснює передоплату в розмірі 400.000,00 грн. (п. 2.3.1. Договору).

Подальші розрахунки між «Виконавцем» і «Замовником» здійснюються після повного виконання робіт протягом 10-ти календарних днів після підписання ОСОБА_2 виконаних робіт. Замовник здійснює оплату вартості наданих Виконавцем послуг у безготівковій формі протягом 10 банківських днів з дати підписання обома ОСОБА_2 без зауважень відповідного акту здачі-приймання виконаних робіт. (п.п. 2.3.3. та 2.4. Договору).

Так, позивачем виконано умови Договору, а відповідачем їх прийнято, як такі, що задовольняють умови Договору, що підтверджується підписаним сторонами 11.11.2015 р. ОСОБА_2 №1 здачі-приймання виконаних сейсморозвідувальних робіт МСГТ 2Д на Старобогородчанській площі згідно Договору №75-15-УГ від 14.08.2015 р. За змістом цього ОСОБА_2 встановлено, що виконано польові сейсморозвідувальні роботи МСГТ 2Д на Старобогородчанській площі в обсязі 16 пог.км. проведена їх обробка та інтерпретація, виконана переобробка і переінтерпретація матеріалів минулих років. Складено кінцевий звіт з рекомендаціями на подальше проведення геологорозвідувальних робіт. Всього виконано робіт на суму 1.000.000,00 грн., у тому числі ПДВ 166.666,67 грн. Замовником перераховано аванс в сумі 400.000,00 грн., у т.ч. ПДВ 66.666,67 грн. Належить до перерахування Замовником 600.000,00 грн., у т.ч. ПДВ 100.000,00 грн.

10 березня 2016 року листом №14/2 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату наявного боргу в сумі 350.000,00 грн.

11 травня 2016 року листом №11/05-1 відповідач, крім іншого повідомив про часткову оплату, та просив позивача погодити графік розтермінування наявної заборгованості до 30.09.2016 р.

08 червня 2016 року додатком до листа №08/06-1 відповідач повернув позивачу наданий для підпису відповідача графік погашення заборгованості, який остатній підписав та скріпив печаткою. Згідно з даним графіком сторони погодили такі терміни погашення заборгованості:

-До 30.06.2016 р. 75.000,00 грн.;

-До 30.07.2016 р. 75.000,00 грн.;

-До 30.08.2016 р. 75.000,00 грн.;

-До 30.09.2016 р. 75.000,00 грн.

Станом на 30.08.2016 р. з поданого позивачем до суду та направленого відповідачу для підписання ОСОБА_2 звірки взаємних розрахунків вбачається, що у відповідача наявний борг в сумі 290.000,00 грн.

В судові засідання представник відповідача не зявлявся, проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві. Зокрема, відповідач вказує, що позивачем не було дотримано порядку досудового врегулювання спору, також позивач незаконно нарахував пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, адже Договором передбачено, що пеня нараховується в розмірі 0,01 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Між сторонами у справі виникли зобовязання з приводу виконання робіт на підставі Договору підряду в силу пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.3.1. Договору встановлено, що до початку робіт для закупки Виконавцем ПММ та інших розхідних матеріалів «Замовник» здійснює передоплату в розмірі 400.000,00 грн.

Подальші розрахунки між «Виконавцем» і «Замовником» здійснюються після повного виконання робіт протягом 10-ти календарних днів після підписання ОСОБА_2 виконаних робіт. Замовник здійснює оплату вартості наданих Виконавцем послуг у безготівковій формі протягом 10 банківських днів з дати підписання обома ОСОБА_2 без зауважень відповідного акту здачі-приймання виконаних робіт (п.п. 2.3.3. та 2.4. Договору).

Так, позивачем виконано умови Договору, а відповідачем їх прийнято, як такі, що задовольняють умови Договору, що підтверджується підписаним сторонами 11.11.2015 р. ОСОБА_2 №1 здачі-приймання виконаних сейсморозвідувальних робіт МСГТ 2Д на Старобогородчанській площі згідно Договору №75-15-УГ від 14.08.2015 р.

Кореспондуючий обовязок з оплати відповідач не виконав, що підтверджується матеріалами справи та підписаним сторонами графіком погашення заборгованості до Договору №75-15 УГ від 14.08.2015 р. Відтак, станом на момент винесення рішення відповідач так і не оплатив борг, який уже було розтерміновано позивачем, а тому вимоги позивача про стягнення 290.000,00 грн. боргу є правомірними та такими, що підлягають до задоволення.

В силу статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці розрахунку позивача щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд керувався положеннями ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, розясненнями, наданими у постанові Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» та листом Верховного суду України від 03.04.1997 р. №62-97р. Також, суд зазначає, що при перевірці розрахунків, бере до уваги лише ті періоди, які вказує сам позивач, не виходячи за їх межі, і з врахуванням розстрочення суми заборгованості відповідно до графіку погашення заборгованості, яким сторони змінили порядок і строк розрахунків за Договором №75-15-УГ від 14.08.2015 р.

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів7500030.06.2016 - 21.07.2016223 %135.626500022.07.2016 - 29.07.201683 %42.7414000030.07.2016 - 29.08.2016313 %356.7121500030.08.2016 - 01.09.201633 %53.01За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 4.221,31 грн. трьох процентів річних є обґрунтовані частково, а тому до стягнення підлягає 588,08 грн. трьох процентів річних.

Щодо вимог позивача про стягнення 14.300,00 грн. інфляційних втрат, то суд перевіривши розрахунок позивача, вказує, що такий здійснено арифметично невірно, адже, позивачем не враховано графік погашення заборгованості, яким було змінено строки та порядок розрахунків. Так, позивачем нараховано інфляційні втрати за період березень, квітень, травень 2016 року, проте зазначене здійснено невірно, адже строк оплати не настав, відтак, відсутні підстави для такого нарахування. Щодо нарахування інфляційних втрат за червень, липень 2016 року позивачем невірно взято до уваги суми боргу за вказані періоди, а крім того, у зазначені місяці індекс інфляції становив 0,999 та 0,997 відповідно, тобто була дефляція. Відтак, правомірним є нарахування інфляційних втрат за червень та липень 2016 року, однак враховуючи дефляцію в зазначених періодах, позивач не поніс інфляційні втрат, а тому вимоги позивач щодо стягнення інфляційних втрат є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частинами першою і третьою статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 5.3. Договору за порушення строку оплати виконаних робіт (п. 2.4. Договору) Замовник сплачує на користь Виконавця пеню у розмірі 0,01 відсотка від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Так, позивачем у позові заявлено вимогу про стягнення 5.150,00 грн. пені відповідно до п. 5.3. Договору.

Окрім того, позивач заявляє вимогу про стягнення 52.010,38 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 вищезазначеного Закону передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з положеннями пункту 2.9. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» де вказано, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відтак, судом встановлено, що у п. 5.3. Договору передбачено, що за порушення строку оплати виконаних робіт Замовник сплачує на користь Виконавця пеню у розмірі 0,01 відсотка від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. Так, даними положеннями Договору сторони встановили, що пеня нараховується в розмірі 0,01 % від простроченої суми, що виключає можливість іншого нарахування, зокрема, як здійснено позивачем, додатково нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Таке нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ не може застосовуватись, адже Договором встановлено нижчий розмір пені, ніж подвійна облікова ставка НБУ. Відтак, вищенаведене свідчить про те, що пеня повинна нараховуватись згідно з п. 5.3. Договору, а пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ не нараховується.

Крім того, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань»).

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення пені відповідно до п. 5.3. Договору є обґрунтованими в сумі 715,50 грн. В іншій частині (4.434,50 грн.) суд відмовляє у задоволенні цих позовних вимог. Відтак, судом здійснено перерахунок розміру пені з урахуванням графіку погашення заборгованості таким чином:

Розрахунок суми пені

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення7500030.06.2016 - 21.07.2016220.01 %165.006500022.07.2016 - 29.07.201680.01 %52.0014000030.07.2016 - 29.08.2016310.01 %434.0021500030.08.2016 - 01.09.201630.01 %64.50

Щодо вимоги позивача про стягнення 52.010,38 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, то суд вважає такі вимоги необґрунтованими, та такими, що не підлягають до задоволення, враховуючи вищенаведене.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. ОСОБА_2 або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем у повному обсязі не спростовано доводи позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазрембуд-1» (адреса: вулиця В.Великого, будинок 18, місто Львів, Львівська область, 79053; ідентифікаційний код 33799463) на користь Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» (адреса: вулиця Софії Перовської, будинок 10, місто Київ, 03057; ідентифікаційний код 01432761) 290.000,00 грн. заборгованості, 588,08 грн. три проценти річних, 715,50 грн. пені та 4.370,08 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23 грудня 2016 року.

Суддя Трускавецький В.П.