Ухвала суду № 63664315, 20.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8938/16 Справа № 204/1983/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Дубіжанська Т. О. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року м. Дніпро

20 грудня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Демченко Е.Л., Максюти Ж.І.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро»,

на ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23 березня 2016 року про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна Фінансова компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Сервіс», ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кегичівське хлібоприймальне підприємство», Товариство з обмеженою відповідальністю «Красноріченське», Товариство з обмеженою відповідальністю «Куземівське», Товариство з обмеженою відповідальністю «Сватове-Агро» про стягнення заборгованості за договором позики та договором поруки, -

ВСТАНОВИЛА:

Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська 23 березня 2016 року постановлено ухвалу, згідно якої суд задовольнив заяву позивача про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, яке належить відповідачам, а саме ОСОБА_3, ТОВ «Кегичівське хлібоприймальне підприємство», ТОВ «Красноріченське», ТОВ «Куземівське» та ТОВ «Сватове - Агро» /а.с.71-72/.

З цією ухвалою не погодилося ПАТ «Банк Кредит Дніпро» і звернулося до суду з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу суду змінити, скасувавши її у частині накладення арешту на нерухоме майно, що належить ТОВ «Кегичівське хлібоприймальне підприємство» та знаходиться у іпотеці даного банку, посилаючись на те, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального закону /а.с.79-82/.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суддя виходив з необхідності вжиття заходів забезпечення позову, проте вирішив питання із порушенням норм процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за договором позики №1809 (про надання фінансової допомоги), укладеного 18 вересня 2015 року між ТОВ «Аграрна Фінансова компанія» та ТОВ «Ай Сервіс» /а.с.11-13/.

Зобов'язання за даним договором було забезпечено договором поруки №1809/1 від 18 вересня 2015 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_3, ТОВ «Кегичівське хлібоприймальне підприємство», ТОВ «Красноріченське», ТОВ «Куземівське» та ТОВ «Сватове - Агро» /а.с.14-17/.

Разом з позовною заявою ТОВ «Аграрна Фінансова компанія» звернулося з заявою про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на рухоме та нерухоме майно поручителів, посилаючись на те, що невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. З наведеними доводами суд першої інстанції погодився та постановив 21 березня 2016 року ухвалу про задоволення вказаної заяви /а.с.71-72/.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення в подальшому.

У відповідності до ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У відповідності до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У відповідності до ч. 2 ст. 151 у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; 2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена (ч. 5 ст. 153 ЦПК України).

Однак, суд першої інстанції, вирішуючи заяву ТОВ «Аграрна Фінансова компанія» про забезпечення позову, в порушення вказаних вимог діючого законодавства, послався лише на загальні підстави необхідності застосування запропонованих позивачем заходів забезпечення позову та співмірність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, не навівши жодного обґрунтування з цього приводу, поклавши в основу постановленої ухвали виключно припущення позивача на те, що відповідачі мають на меті ухилитись від належного виконання договірних зобов'язань, посилаючись на можливе відчуження майна, яке їм належить, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Разом з тим, накладаючи арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідачів, судом першої інстанції не було встановлено, яке саме майно знаходиться у власності сторін, крім того не було перевірено чи накладено будь-яке обтяження на дане майно, що може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Крім того, позивачем в своїй заяві не було обґрунтовано необхідність накладення арешту лише на майно поручителів, тоді як позов було пред'явлено як до поручителів так і до основного боржника. Судом першої інстанції також не досліджено дану обставину та не враховано при постановлені оскаржуваної ухвали суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову по даній справі в обраний позивачем спосіб відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ «Банк Кредит Дніпро» підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду - скасуванню як така, що не відповідає вимогам процесуального закону та матеріалам справи, з передачею питання щодо забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на те, що позивач звернувся з вимогами як до фізичної особи так і до юридичних осіб. Тоді як, у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України).

За положеннями статті 1 ГПК України господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

З огляду на викладене, спори між юридичними особами не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки віднесені до компетенції господарського суду.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року № 6-1870цс16 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» - задовольнити частково.

Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2016 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Демченко Е.Л.

Максюта Ж.І.