Рішення № 63656292, 15.12.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 грудня 2016 р. Справа № 902/193/16

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Сидоренко О.О.,

представника:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №2368 від 05.12.2016р.,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства "Барський машинобудівний завод" (23000, Вінницька обл., м. Бар, вул. Р.Люксембург, 5)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "РосГазКомплект" (Російська Федерація, 141282, Московська область, м. Івантєєвка, вул. Толмачева, 27, офіс, 123)

про стягнення 1886640 руб. (682492 грн 02 коп.),

В С Т А Н О В И В:

публічним акціонерним товариством «Барський машинобудівний завод» заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю «РосГазКомплект» про стягнення 1886640 руб. (682492 грн 02 коп.).

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за контрактом № 01/МЛ-П від 23.05.2012 р. в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12.03.2016 р. (суддя Говор Н.Д.) за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/193/16 з призначенням її до розгляду.

Одночасно, з метою забезпечення належного повідомлення про час та місце судового засідання відповідача, який являється нерезидентом, що потребує за собою звернення господарського суду із відповідним судовим дорученням (про вручення ухвали про порушення провадження у справі відповідачу) до компетентного органу іноземної держави, провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України зупинено до 15.06.2016р.

Ухвалою суду від 15.06.2016р. провадження у справі поновлено. При цьому судом встановлено, що станом на 15.06.2016р. до суду не надійшли докази про належне повідомлення відповідача - нерезидента про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ухвали суду від 15.06.2016р. справу призначено до розгляду на 15.12.2016 р. та зупинено провадження у справі до 15.12.2016р. (очікувана дата надходження документів від арбітражного суду Московської області про вручення відповідачу ухвали про призначення справи до розгляду).

22.08.2016р. до господарського суду Вінницької області надійшла ухвала арбітражного суду Московської області про виконання судового доручення іноземного суду від 05.08.2016 р. у справі №А41-23435/16.

04.10.2016р. відповідно до повторного автоматизованого розподілу документообігу суду справу №902/193/16, в зв'язку зі звільненням судді Говор Н.Д. з посади судді, передано на розгляд судді Тварковському А.А.

Ухвалою суду від 06.10.2016р. вказану справу суддею Тварковським А.А. прийнято до свого провадження.

В судове засідання на визначену дату (15.12.2016р.) зявився представник позивача, який заявлений позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Натомість відповідач правом участі в засіданні суду не скористався, витребуваних судом доказів не надав. Ухвала суду направлена останньому за юридичною адресою вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб Російської Федерації станом на 10.03.2016р.

Зважаючи на неявку відповідача в засідання суду, суд приймає до уваги такі положення законодавства.

У п. 8 роз'ясненні Президії Вищого господарського суду України N 04-5/608 від 31.05.2002р. "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" (з подальшими змінами і доповненнями) зазначено, що вирішуючи питання забезпечення своєчасного повідомлення у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи, господарському суду слід враховувати таке.

Взаємодія судів України з судовими органами інших держав з цього питання, а також щодо виконання за кордоном інших процесуальних дій регулюються Конвенцією з питань цивільного процесу (Гаага, 1954) і угодами про взаємну правову допомогу, укладеними Україною з іншими державами. Відповідно до Законів України від 19.10.2000 N 2052-III та N 2051-III з 26 листопада 2000 року набрали чинності для України Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965) і Конвенція про отримання за кордоном доказів з цивільних і торгових справ (Гаага, 1970) із заявами та застереженнями. Цими заявами і застереженнями передбачено, зокрема, що названим у конвенціях центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України, яке складає підтвердження про вручення документів і забезпечує передачу документів у цивільних або комерційних справах центральному органу юстиції іншої держави.

Особливий порядок надання правової допомоги встановлено Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року, статтею 5 якої передбачено, зокрема, що у разі надання правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць СНД зносяться один з одним безпосередньо. У разі звернення господарського суду з приводу надання правової допомоги документи, викладені українською або російською мовою, направляються поштовим зв'язком безпосередньо до суду, до компетенції якого належить вирішення господарських спорів на території відповідної держави - учасниці СНД, чи іншого органу цієї держави. При виконанні доручення про надання правової допомоги компетентні суди застосовують законодавство своєї країни.

Конвенцією також визначено, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що судовий документ було вручено або доставлено особисто відповідачеві і це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення захисту.

Разом з тим, пунктом 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах" встановлено, що якщо виконано всі умови, зазначені у частині другій статті 15 названої Конвенції, суддя, незалежно від положень частини першої статті 15 Конвенції, може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.

Таким чином, у випадку, передбаченому частиною другою статті 15 Конвенції, суд може прийняти рішення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Враховуючи те, що норми ст.ст. 38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

23.05.2012р. між публічним акціонерним товариством «Барський машинобудівний завод» (позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «РосГазКомплект» (відповідач, покупець) укладено контракт №01/МЛ-П (Контракт), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобовязується відвантажити на адресу покупця (котли опалювальні газові типу КС) виготовлені постачальником під товарним знаком «Тайга», право використання якого належить покупцю, далі по тексту контракту «товар», а покупець зобовязується прийняти продукцію та оплатити її на умовах визначених даним контрактом, а також додатковими угодами до нього.

Згідно п. 1.2 Контракту асортимент, кількість, ціна та строк поставки кожної партії товару вказується в специфікаціях які є невідємною частиною даного контракту.

Відповідно до п. 2.1 Контракту ціна товару вказана в специфікаціях.

Пунктами 2.4 та 2.5 Контракту передбачено валюта контракту російський рубель. Загальна сума контракту складає 50000000 рублів.

Згідно п. 3.1 Контракту покупець проводить оплату поставленої партії товару в рублях шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 60 банківських днів з дати оформлення експортної декларації на відповідну партію продукції. При необхідності специфікації на окрему партію товару можуть встановлюватися інші умови оплати, в такому випадку умови оплати цієї партії товару, вказані в специфікації будуть пріоритетними.

Відповідно до п. 4.2 Контракту датою поставки товару вважається дата передачі товару покупцю або визначеному ним вантажоодержувачу.

Згідно п. 4.3 Контракту перехід права власності чи ризики втрати і пошкодження продукції переходить від постачальника до покупця в момент передачі продукції покупцю або визначеному ним вантажоодержувачу і підписання покупцем/вантажоодержувачем товарно-транспортної накладної на відповідну партію товару.

Відповідно до п. 5.1 Контракту поставка товару здійснюється окремими партіями. Поставка кожної партії товару здійснюється по специфікаціям оформлених на підставі письмових заявок покупця, які надаються постачальнику не менше ніж за 5 календарних днів до дати поставки.

Крім того, між сторонами було підписано ряд додаткових угод до контракту згідно яких :

Додатковою угодою №1/1 від 29 січня 2015 р. сторони виклали пункт 11. Контракту в такій редакції: всі спори що виникли у звязку з виконанням даного контракту, вирішуються в господарському суді Вінницької області відповідно до законодавства України.

Додатковою угодою №4 від 04 березня 2015 р. сторони виклали пункт 2.5 Контракту в такій редакції: загальна сума контракту складає 100000000,00 рублів.

Додатковою угодою №6 від 21 грудня 2015 р. сторони виклали пункт 9.1. Контракту в такій редакції: даний контракт вступає в силу з дня підписання та діє до 31.12.2016 р.

Відповідно до Специфікації №48 від 08.12.2015р. вартість товару складає 1886640 рублів.

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Контракту позивач виконав належним чином, відвантаживши згідно рахунку-фактури №5058 від 09.12.2015р. на суму 1886640 руб., вантажно-митної декларації №401040000/2015/001144 та міжнародної товарно-транспортної накладної СМR №0001664 на адресу відповідача товар на суму 1886640 руб.

Відповідно до п. 3.1 Контракту покупець проводить оплату поставленої партії товару в рублях шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 60 банківських днів з дати оформлення експортної декларації на відповідну партію продукції.

Згідно даного пункту Контракту відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар по рахунку-фактурі №5058 від 09.12.2015р. до 10.03 .2016 р. включно.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи та слідує з пояснень представника позивача, відповідач не здійснив оплати поставленого товару, у звязку з чим у останнього виник борг перед позивачем в сумі 1886640 руб, що еквівалентно станом на день подання позову до суду 682492 грн 02 коп.

Непроведення відповідачем розрахунків за отриманий товар стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Розглядаючи спір по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 11. Контракту, в редакції викладеній у Додатковій угоді №1/1 від 29 січня 2015р., всі спори що виникли у звязку з виконанням даного Контракту вирішуються в господарському суді Вінницької області відповідно до законодавства України.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами Контракту від 23.05.2012 року між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст.692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 1886640 руб. Російської Федерації, що еквівалентно станом на день подання позову до суду 682492 грн 02 коп. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до приписів ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "РосГазКомплект" (Російська Федерація, 141282, Московська область, м. Івантєєвка, вул. Толмачева, 27, офіс, 123, ІПН НОМЕР_1, КПП 503801001, основний державний реєстраційний номер роз.рахунок 40702810540170111849 в ВАТ «Сбєрбанк Росії» м. Москва Корольовське ОСБ 2570/0128, Кор./рах №30101810400000000222, БІК 044525225) на користь публічного акціонерного товариства "Барський машинобудівний завод" (23000, Вінницька обл., м. Бар, вул. Р.Люксембург, 5, код ЗКПО 14307570, банківські реквізити: ЗАО «Райффайзенбанк» м. Москва кор.рах 301018110200000000700 БІК 044525700, ІНН НОМЕР_2 рахунок №301118110800000100014 ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_1» для зарахування ВОД АТ «ОСОБА_2 ОСОБА_1» МФО 380805, рахунок № 26006411174 код банку 200097421) заборгованість за поставлений товар в сумі 1886640 рублів РФ, що еквівалентно станом на день подання позову до суду 682492 грн 02 коп. та 10237 грн 38 коп. судового збору.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 20 грудня 2016 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (23000, Вінницька обл., м. Бар, вул. Р.Люксембург, 5)

3 - відповідачу (Російська Федерація, 141282, Московська область, м. Івантєєвка, вул. Толмачева, 27, офіс, 123)