Постанова № 63654034, 13.12.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 року 810/3741/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Лиска І.Г., суддів: Виноградової О.І., Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ОСОБА_1 з позовом до Державна фіскальна служба України про визнання протиправним та скасування наказу №3565-о від 4 листопада 2016 року.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не правильно обчислено термін тимчасової непрацездатності більш як 150 календарних днів протягом року та невірно застосовано норми передбаченої ч.2 ст. 87 Закону України "Про державну службу". Крім того, позивач перебуває в стані вагітності, про що було повідомлено відповідача та звільнення вагітних жінок не допускається. Позивач вважає, що відповідач не мав законного права припиняти її державну службу та звільняти з посади начальника ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві. Такі дії органів виконавчої влади порушують права жінок, міжнародні законодавчі акти, Конституцію України, КЗпП України. Наказ про припинення державної служби та звільнення з посади начальника ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві є протиправним, а дії відповідача незаконними. Позивач просить скасувати наказ та поновити на посаді (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

12.12.2016 представник позивача ОСОБА_2 подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутність позивача, щодо проведення письмового провадження не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, надіслав до суду письмові заперечення проти позову. В обґрунтування заперечень зазначив, що вважає наказ прийнято відповідно до чинного законодавства, оскільки позивач не з'являвся на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності. У задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

З таких підстав, враховуючи ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 122 КАС України, суд вважає за можливе розглянути спір по суті в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2015 року перебувала на посаді начальника ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Наказом ДФС від 04.11.2016 № 3565-0 припинено державну службу та звільнено з посади начальника Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві ОСОБА_1, у звязку з незявленням її на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про державну службу". Так, 27.10.2016 ДФС отримано лист Головного управління ДФС у м. Києві від 27.10.2016 № 10092/8/26-15-04-24 щодо розгляду питання про прийняття управлінського рішення з приводу доцільності подальшого перебування позивача на посади начальника ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, який обґрунтовано наступним. З 27 квітня 2016 року начальник ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 відсутня на робочому місці у звязку із тимчасовою непрацездатністю (листки непрацездатності серії АГС №844524 з 27.04.2016 по 29.04.2016; АГХ № 607579 з 04.05.2016 по 20.05.2016; АГЯ № 231766 з 23.05.2016 по 10.06.2016; АДА № 553206 з 13.06.2016 по 22.06.2016; АДА № 553345 з 23.06.2016по 29.06.2016; АДА № 390221 з 29.06.2016 по 15.07.2016; АДА № 477092 з 18.07.2016 по 29.07.2016; АДА № 488912 з 29.07.2016 по 10.08.2016; АДА №477859 з 11.08.2016 по 17.08.2016). 12 серпня 2016 року на адресу Головного управління ДФС у м. Києві надійшла заява ОСОБА_1 про надання їй щорічної основної відпустки з 15.08.2016 по 30.08.2016, з виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення. З метою покращення стану здоровя ОСОБА_1 після її довготривалої хвороби відпустка була надана відповідно до заяви позивача та графіка щорічних основних та додаткових відпусток керівництва ДПІ у Подільському району ГУ ДФС у м. Києві на 2016 рік. 29 серпня 2016 року на адресу Головного управління ДФС у м. Києві надійшла заява ОСОБА_1 про перенесення у звязку із хворобою під час щорічної основної відпустки невикористані 3 календарних дні. Відповідно до заяви та Закону України "Про відпустки" відпустку перенесено на зазначений у заяві ОСОБА_1 період, а саме з 31 серпня по 02 вересня 2016 року. Після щорічної основної відпустки ОСОБА_1 з 05 вересня 2016 року по 27 жовтня 2016 року була відсутня на робочому місці у звязку з тимчасовою непрацездатністю. 27 вересня 2016 року на адресу Головного управління ДФС у м. Києві надійшла заява позивача про надання основної щорічної відпустки в кількості 10 календарних днів з 03.10.2016. ОСОБА_1Ю, було запропоновано після виходу на роботу зявитись до ГУ ДФС у м. Києві для належного оформлення відпустки.

10 жовтня 2016 року на адресу Головного управління ДФС у м. Києві надійшла заява позивача та довідка-виклик Академії праці, соціальних відносин і туризму від 28.09.2016 № 99 про надання додаткової оплачуваної відпустки на період настановних занять тривалістю 10 днів з 15.10.2016 по 24.10.2016. ОСОБА_1 знову запропоновано після виходу на роботу зявитись до ГУ ДФС у м. Києві для належного оформлення відпустки. Жодного разу на прохання зявитись до Головного управління ДФС у м. Києві ОСОБА_1 не зявилась. Не зявлення позивача на службу з причин хвороби станом на 27 жовтня 2016 року складало 150 календарних днів.

Разом з тим, відповідно до копій листів не працездатності, які надані позивачем, зазначено про перебування її на лікарняному з 27.04.2016-29.04.2016, 04.05.2016-20.05.2016, 23.05.2016-10.06.2016, 13.06.2016-22.06.2016, 23.06.2016-29.06.2016, 29.06.2016-15.07.2016, 18.07.2016-29.07.2016, 29.07.2016-10.08.2016, 11.08.2016-17.08.2016, 05.09.2016-20.09.2016, 21.09.2016-30.09.2016, 03.10.2016-13.10.2016, 17.10.2016-21.10.2016, 24.10.2016-28.10.2016.

Позивачем також надано довідку лікарняних, в якій зазначено лист не працездатності (серія та його номер), період перебування на лікарняному та кількість днів. Крім того, в довідці зазначено дві примітки, а саме: лікарняні зазначені в п.1 відбувались до набрання чинності ЗУ "Про державну службу" та у лікарняних зазначених п.7,8 один день спільний (29.07.2016). Отже позивач перебував на лікарняному 147 днів.

Довідкою про проходження профілактичного огляду від 01.11.2016 року в якій зазначено, що позивач знаходиться на 7-му тижні вагітності, повідомлено відповідача 03.11.2016, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Щодо обчислення позивачу терміну тимчасової непрацездатності більш як 150 календарних днів протягом року суд зазначає таке.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях регулюється Законом України від 10.12.2015 №889-VІІ «Про державну службу».

ОСОБА_3 України «Про державну службу» набув чинності з 01.05.2016 року.

Так, згідно з частиною другою статті 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VІІ "Про державну службу" (далі - ОСОБА_3) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

Відповідно і норма щодо можливості звільнення особи, яка більш як 150 календарних днів протягом року не з'являється на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності, вступила в дію разом із набранням чинності цим Законом. У попередніх редакціях Закону України Про державну службу така норма була відсутня.

Колегією суддів встановлено, що після набрання чинності Закону України «Про державну службу» позивач була відсутня на роботі через тимчасову непрацездатність 147 днів. Також позивач має три дні відсутності на робочому місці у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до 01.05.2016 р. до набрання чинності нового Закону. Так, позивач не зявлялась на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності у період з 27.04.2016 р. по 29.04.2016 р..

Так, відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) м. Київ. 9 лютого 1999 року Справа N 1-7/99, яким встановлено, що Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Отже, відповідач безпідставно включив в якості підстави для звільнення період до набрання чинності новий Закону України «Про державну службу» за листком непрацездатності у період з 27.04.2016 р. по 29.04.2016 р.

Колегія суддів зазначає також, навіть за умови зарахування вказаного терміну у розмірі трьох днів до загального строку нез'явлення на службу позивача внаслідок тимчасової непрацездатності, кількість днів перебування на лікарняному становить 150 днів. В той же час умовою для звільнення ОСОБА_3 визначає умову відсутності особи на службі більш як 150 календарних днів.

Отже, позивач не підпадає до категорії осіб, яких можна звільнити зі служби на підставі ч.2 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Щодо незаконного звільнення позивача, яка перебуває в стані вагітності суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 24 Конституції України передбачено, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Таким чином, аналізуючи положення ст.184 КЗпП України колегія суддів дійшла висновку, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу взагалі не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Також колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо повної (або часткової) ліквідації установи.

Відповідно до п. «а» ч. 2 ст. 11 «Конвенції Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» заборонити, під загрозою застосування санкцій, звільнення з роботи на тостові вагітності або відпустки по вагітності та пологах чи дискримінації з огляду на сімейний стан при звільненні.

Крім того, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у постанові від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення вагітних жінок провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник чи уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не було надано на тому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин.

При цьому для застосування ч. 3 ст. 184 КЗпП України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи, а не на час розгляду справи. Застосування даної норми не ставиться в залежність і від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність.

Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, яка викладена в ухвалі від 11.11.2009 у справі № 6-15304вов09, в якій зазначено, що наявність вагітності на час звільнення є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених Кодексом законів про працю.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Колегією суддів встановлено, що позивач в період звільнення 04.11.2016 була вагітна, крім того, повідомила відповідача про її вагітність, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, позовна вимога про поновлення позивача на посаді начальника Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві з 04.11.2016 підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Постанова суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення позивача на посаді начальника Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

На основі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ №3565-о від 04.11.2016 про припинення державної служби та звільнення з посади начальника податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві з 04.11.2016.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Лиска І.Г.

Судді:Виноградова О.І.

ОСОБА_4