Ухвала суду № 63652410, 01.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року м. Київ К/800/25069/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Олендера І. Я., Степашка О. І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Секюріті" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Секюріті" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Секюріті" (далі - ТОВ „Секюріті") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Шевченківському районі) в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі задоволено. Скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2014 року та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції ТОВ „Секюріті" подало касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2014 року.

ДПІ у Шевченківському районі подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу ТОВ „Секюріті".

Сторони в судове засідання не з'явились, а тому відповідно до вимог ст. 222 КАС України розгляд справи проведено в письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ „Секюріті" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.04.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 19.04.2010 року по 31.12.2012 року. За результатами перевірки складено акт № 233/53/22-10/37073247 від 17.05.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 14.1.11, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток на суму 951244 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану на суму 677413 грн.; пп. "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, порушення у відображенні сум виплат суб'єктам підприємницької діяльності в 2011 році; пп. 164.2.17, п. 164.2 ст. 164, п. 164.3 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, занижено податок з доходів фізичних осіб за 2011-2012 роки в сумі 1574, 56 грн.

Відповідачем зроблено висновок про неможливість здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ „Лідерком", ТОВ „АРС Трейд", ТОВ „Ейс констракшен менеджмент", ТОВ „Будівельна компанія „АРС", ПП „СМУ-600", ПП „Авторесурс-сервіс", ТОВ „Викуп", ПП „Біко Агротрейд", ТОВ „Нові технології ТПВ", ТОВ „Фінанс Пан Трейд" в яких відсутні необхідні ресурси для здійснення фінансово-господарської діяльності, відносно деяких контрагентів неможливо провести перевірку.

Під час перевірки відповідачем було Використано матеріали допиту директора ТОВ „Лідерком" - ОСОБА_4., директора ТОВ „Будівельна компанія „АРС", ТОВ „АРС Трейд" - ОСОБА_5, директора ТОВ „Ейс констракшен менеджмент" - ОСОБА_6, які зазначили, що жодного відношення до здійснення підприємницької діяльності не мали, документів не підписували.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001322300/8979 від 03.06.2013, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 962156, 00 грн.: (основний платіж 677413, 00 грн., штрафні санкції 284743, 00 грн.); №0000192210/10877 від 05.08.2013, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 984468, 50 грн.: (основний платіж 912977, 00 грн., штрафні санкції 71491, 50 грн.); №0000861720/1289 від 02.07.2013, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510, 00 грн.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі №21-1539а15.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм матеріального права та встановлених обставин, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності у контрагентів позивача власних або орендованих офісних та складських приміщень, власних, орендованих або залучених транспортних засобів, трудових ресурсів необхідних для здійснення звичайної господарської діяльності та, зокрема, для виконання спірних операцій.

Наявність платіжних доручень за спірними операціями самі по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не підтверджує реальність господарських операцій у своїй сукупності.

Таким чином, вказані первинні документи, які засвідчують певні юридичні факти, не містять підтвердження реальності господарської операції між позивачем та ТОВ „Лідерком", ТОВ „АРС Трейд", ТОВ „Ейс констракшен менеджмент", ТОВ „Будівельна компанія „АРС", ПП „СМУ-600", ПП „Авторесурс-сервіс", ТОВ „Викуп", ПП „Біко Агротрейд", ТОВ „Нові технології ТПВ", ТОВ „Фінанс Пан Трейд".

Крім того, аналіз даних податкової звітності контрагентів позивача встановив відсутність доказів належної сплати відповідних податків, трудових ресурсів, основних засобів, транспортних засобів, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту платника податків, що виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів цього платника, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідачем належним чином підтверджено, що контрагенти позивача по господарським операціям не мали можливості забезпечити господарські операції між позивачем не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Секюріті" залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович І.Я. Олендер О. І. Степашко