Постанова № 63649126, 23.12.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 грудня 2016 року письмове провадження № 826/7595/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомКомунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва до Державної фінансової інспекції в місті Києві провизнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва (далі по тексту - позивач, КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в місті Києві (далі по тексту- відповідач, ДФІ в м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати вимоги Держфінінспекції в м. Києві від 18.04.2016 №26-05-14-14/3713 «Щодо усунення порушень законодавства».

В обґрунтування позовних вимог КНП «КДЦ» Святошинського району м. Києва зазначає, що результати ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, які відображені в акті від 17.03.2016 №05-30/342 та у вимозі ДФІ в м. Києві про усунення порушень, виявлених за результатами цієї перевірки, носять формальний характер, є безпідставними та неправомірними.

Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що правомірність виставлених ДФІ у м. Києві вимог може оцінюватись лише під час вирішення справи за позовом органів державного фінансового контролю до підконтрольного суб'єкта про зобов'язання виконати ті чи інші вимоги контролюючого органу. І в цьому випадку суд зобов'язаний перевірити, чи є вимоги ДФІ обґрунтованими.

Під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог і просив суд визнати неправомірними дії (бездіяльність) посадових осіб суб'єкта владних повноважень Державної фінансової інспекції в м. Києві при проведенні ревізії фінансово-господарської діяльності КПН «КДЦ» Святошинського району м. Києва» за період з 01.12.2010 по 01.01.2016, розгляду заперечень підприємства від 24.03.2016 № 331/1. Доповнення обґрунтовані тим, що відповідач здійснював формальний розгляд заперечень і з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550.

Представником позивача подана заява про розгляд справи за її відсутності у письмовому провадженні.

У призначене судове засідання відповідач явку повноважного представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи не прибуття у судове засідання всіх осіб, судом ухвалено про продовження розгляду адміністративної справи в письмовому провадженні.

Відповідно до частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, керуючись ч.6 ст.128 КАС України, суд встановив:

У період з 22.12.2015 по 11.03.2016 із зупиненнями, відповідно до пункту 1.2.2.1 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ в м. Києві на IV квартал 2015 року та на підставі направлень на проведення ревізії від 21.12.2015 №3016, від 19.01.2016 №68-70, від 05.02.2016 №206, від 15.02.2016 №260, виданих начальником ДФІ в м. Києві, відповідачем проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району м. Києва за період з 01.12.2010 по 01.01.2016.

За результатами ревізії 17.03.2016 складено акт №05-30/342, який було підписано позивачем 21.03.2016 із зауваженнями та запереченнями.

15.04.2016 на адресу позивача було направлено висновки на заперечення, відповідно до яких всі заперечення позивача були повністю відхилені.

18.04.2016 відповідач склав та направив позивачу Вимогу №26-05-14-14/3713 «Щодо усунення порушень законодавства» (далі - Вимога).

Відповідно до абз. 3 стор.1 Вимоги відповідач констатував, що позивач не перерахував у місцевий бюджет 170 913,10 грн. за період 01.12.2010 по 01.11.2013.

Так, в Акті ревізії (стор.131-133) законності надання позивачем конкретних видів платних послуг встановлено, що за період, який підлягав ревізії, згідно укладених позивачем договорів «Угода до договору оренди майна» з орендарями, та, відповідно до первинних банківських документів і даних бухгалтерського обліку надійшло коштів на рахунки позивача від «щомісячної плати за розрахунки по договору оренди по розрахунках «Підприємства» (або «Орендодавця») - 7% від суми нарахованої орендної плати» на загальну суму 208804,36 грн. (в тому числі за грудень 2010 року - 5980,20 грн., за 2011 рік - 68680,44 грн., за 2012 рік 11162,16 грн., за січень-жовтень 2013 року - 18490,30 грн., за листопад-грудень 2013 року-2472,17 грн., за 2014 рік - 16075,05 грн., за 2015 рік - 19344,04 грн.). Відповідні надходження в обліку та звітності відображено як доходи - з віднесенням до власних надходжень, зокрема - «плата за послуги, що надаються згідно з функціональними повноваженнями», за кодом класифікації доходів 25010100, що підтверджено даними «Звіту про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами» (ф.№4-1м) за грудень 2010 року, за 2011-2013 (січень-жовтень) роки доходи спеціального фонду, а також «Звіту про виконання кошторису по позабюджетних надходженнях та видатках на 01 січня 2014 року (з накопичувальним підсумком)», «Звіту позабюджетних надходженнях та видатках на 01 січня 2015 року (3 накопичувальним підсумком)», «Звіту про виконання кошторису по позабюджетних надходженнях та видатках на 01 січня 2016 року (З накопичувальним підсумком)» - позабюджетні надходження.

Відповідач вказав на те, що надання таких платних послуг не передбачено Переліком платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 №1138. Відповідні кошти, згідно Наказів позивача «Про оплату роботи працівників, які забезпечували співпрацю з орендарями» у відповідності до наказів позивача «Про створення комісії по укладанню договорів оренди нежилих приміщень» від 06.05.2011 № 106-к та від 14.11.2013 № 07, були використані на преміювання комісії по затвердженню договорів оренди нежилих приміщень. Згідно «Положення про преміювання працівників», що затверджено Додатками до Колективних договорів позивача на 2009-2011 роки, за 2012-2014 роки на 2015-2020 роки та «Положення про оплату праці (преміювання) працівників позивача за рахунок коштів, отриманих від надання платних медичних послуг», затвердженого Додатком до Колективного договору позивача на 2015-2020 роки, відповідні надходження та використання зазначених коштів на стимулювання не визначено.

Відповідач також зазначив, що згідно з листом Державної казначейської служби України від 14.10.2011 №16-04/9182970 «Щодо перерахування до бюджету коштів, отриманих за не передбачені чинним законодавством платні послуги», у разі надходження на рахунок установи коштів, які не передбачені переліком платних послуг, кошти мають бути перераховані до доходів того бюджету, з якого здійснюється його утримання.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що за період з 01.12.2010 по 31.12.2015, за послуги, що не входять до Переліку платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 №1138, позивач незаконно отримав коштів в сумі 208 804,36 гривень.

Одночасно, в порушення п.4 ст. 13 Бюджетного Кодексу №2456 (за період з 01.12.2010 по 31.10.2013) та Листа Державної казначейської служби України від 14.10.2011 №16-04/918-2970 «Щодо перерахування до бюджету коштів, не передбачені чинним законодавством платні послуги», за період з 01.12.2010 по 31.10.2013 (хоча у вимозі вказано по 01.11.2013) кошти в сумі 170 913,10 грн. не перераховані до місцевого бюджету. Як наслідок, у «Звіті про надходження і використання коштів, отриманих як плата за послуги, що надаються бюджетними установами» (форма №4-їм) позивачем завищено доходи від надання послуг, згідно із функціональними повноваженнями за 2010 рік - на 5980,20 грн., на 2011 рік - на 68680,44 грн., на 2012 рік - 77762,16 грн., на січень-жовтень 2013 року - на 18490,30 грн., що є порушенням ч.1 ст.3 Закону №996 та п.1.2 Порядку №44.

Не погоджуючись з наявності таких порушень, позивач вказав, що вказані доходи були отримані ним на підставі ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України та з джерел інших власних надходжень.

Перевіривши наведені вище доводи сторін, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до Переліку платних послуг, які надаються в державних і комунальних закладах охорони здоров'я та вищих медичних навчальних закладах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1138, чітко передбачені види послуг, які належать до тих, що надаються згідно з функціональними обов'язками закладами охорони здоров'я. Водночас, згідно з ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України бюджетні установи можуть отримувати власні надходження додатково до коштів загального фонду бюджету, які включаються до спеціального фонду бюджету.

Відповідно до абз.2 ч.4 ст.14 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ;

підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

Тобто, плата за оренду майна, отримана бюджетними установами належить до надходжень від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством.

Відповідно до Класифікації доходів бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 власні надходження бюджетних установ обліковуються під загальним кодом 25000000, Надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством обліковуються за кодом 25010000, Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю - під кодом 25010100, Плата за оренду майна бюджетних установ - за кодом 25010300.

Таким чином, позивач допустив помилку в зазначенні коду, під яким має обліковуватися отримана ним плата за передане в оренду майно. Вказана обставина свідчить про те, що позивачем порушено порядок ведення бухгалтерського обліку. І саме на це мала бути спрямована вказівка контролюючого органу з тим, щоб позивач привів у відповідність свої бухгалтерський облік та фінансову звітність. Водночас, помилка бухгалтера у відображенні виду доходу за відповідним кодом бюджетної класифікації не може тягнути за собою кваліфікації такого доходу за ознакою його незаконності. Тому, висновок відповідача про те, що позивачем за період з 01.12.2010 по 31.10.2013 кошти в сумі 208 804,36 грн. отримані незаконно, а в сумі 170 913,10 грн. не перераховані до місцевого бюджету, є неправомірним.

Стосовно того за якими напрямками могли витрачатися позивачем отримані кошти від передачі майна в оренду, то відповідно до п.15 ст.2 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ - кошти, отримані в установленому порядку бюджетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Відповідно до абз.4 ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на:

покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);

утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);

Відповідно до ч.9 ст.51 Бюджетного кодексу України якщо обсяги власних надходжень бюджетних установ перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.

Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.

У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов'язаннями із спеціального фонду бюджету.

Відповідач, стверджуючи про неправомірне використання позивачем коштів, отриманих від плати за оренду майна, для виплати премій і надбавок працівникам, разом з тим, не обґрунтував відсутності у позивача підстав для проведення саме таких витрат, зважаючи, що вони передбачені ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України. Зокрема, відповідач під час проведення ревізії не встановив наявності чи відсутності перевищення власних надходжень відповідача над його витратами, тобто під час винесення оскаржуваного рішення в цій частині не було всебічно та повно враховані всі обставини, зокрема, не визначено напрямку використання коштів, отриманих від власних находжень. З огляду на це суд вважає висновок відповідача у цій частині необґрунтованим та передчасним.

Крім того, встановивши вказане вище порушення, відповідач не вказав у вимозі способу його усунення.

Відповідно до абз.1 стор.2 Вимоги відповідач констатував, що позивач безпідставно здійснював видачу спецхарчування своїм працівникам на загальну суму 104 951,25 грн.

Так, відповідно до Акта ревізії «за період з 01.01.2011 по 01.01.2016 позивач здійснював видачу спецхарчування, працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, відповідно до наказів керівника: «Щодо забезпечення спецхарчуванням (молоком, соком) працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами» (від 11.01.2011 №17, від 12.01.2012 №31, від 03.01.2013 №20, від 27.06.2014 №81, від 15.01.2015 №08).

У зв'язку з цим за період з 01.01.2011 по 01.01.2016 працівникам безпідставно видано спецхарчування (молоко, сік) в кількості 8758,5 л молока на загальну суму 91964,25 грн., та 999,0 л соку на загальну суму 12987,00 грн., в тому числі: за 2011 рік - 1693,5 л молока на суму 17781,75 грн.. 185 л соку на суму 2405,00 грн.; 2012 рік - 14227,50 л молока на суму 14227,50 грн., 185 л соку на суму 2405,00 грн.; за 2013 рік - 1702,0 л молока на суму 17871,00 грн. 219,5 л соку на суму 2853,5 грн.; 2014 рік - 2088 л молока на ;уму 21924,00 грн., 188,25 л соку на суму 2447,25 грн., 2015 рік - 1920,0 л молока на суму 20160,00 грн., 221,25 л соку на суму 2876,25 гривень».

В основу вказаного висновку відповідач поклав відсутність доказів фактичного використання в роботі хімічних речовин, передбачених Постановою Президії ВЦСПС «Про порядок безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робітникам та службовцям, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці» від 16.12.1987 №731 /П-13.

Водночас, як видно з матеріалів справи, працівники, яким позивач видавав спецхарчування зайняті на посадах зі шкідливими умовами праці, наявність яких визначено на підставі проведеної позивачем атестації робочих місць. До того ж відповідність такої атестації вимогам чинного законодавства підтверджена відповіддю на запит позивача, що надано Першим заступником начальника Головного управління держпраці у Київській області від 20.05.2016 № 4-2/5067 (а.с.3 т.2). Роблячи висновок про те, що працівники позивача, яким видавалося спецхарчування не застосовують у своїй роботі хімічних речовин та не працюють в у шкідливих умовах, відповідач не підтвердив це належними доказами. Так, з висновку відповідача випливає, що роботи, на яких зайняті працівники позивача, яким видавалося спецхарчування, не пов'язані із шкідливими умовами. Водночас, такий висновок має бути підтверджений проведеною атестацією робочих місць та внесенням змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією позивача та трудовим колективом. У той же час, відповідач не має повноважень для проведення атестації робочих місць на підприємстві. Тому його висновок про відсутність для певних працівників позивача шкідливих умов праці, зроблений лише на підставі припущення при відсутності доказів використання такими працівниками хімічних речовин, передбачених у Постанові Президії ВЦСПС «Про порядок безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робітникам та службовцям, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці» від 16.12.1987 №731 /П-13, є безпідставним. Зробивши такий висновок, відповідач мав би встановити, що конкретний працівник позивача, який за посадою визначений у списку осіб, що отримують спецхарчування, не використовує у своїй роботі тих речовин, які обумовили віднесення його роботи до такої, що пов'язана зі шкідливими умовами праці. До того ж суд звертає увагу, що нормативний акт, на який він посилається відповідач, містить лише перелік хімічних речовин, однак, відповідач не врахував того, що такі хімічні речовини можуть входити до складу препаратів та засобів, які використовуються вказаними у списку працівниками, і не обов'язково застосовуються ними у чистому вигляді.

Враховуючи викладене вище, висновок відповідача про безпідставну видачу спецхарчування на загальну суму 104 951,25 грн. (стор.99-102 Акта ревізії) є необґрунтованим. Також відповідачем не вказано у вимозі які саме заходи мав вжити позивач для усунення виявленого порушення.

Відповідно до абз.2 стор.2 Вимоги відповідач констатував, що позивачем недоотримано коштів на суму 50 214,60 грн., внаслідок неправомірного заниження вартості обов'язкових медичних послуг та видачі особистих медичних книжок працівникам, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення, за період з 01.12.2010 по 01.01.2016.

Відповідно до Акта ревізії дотримання законодавства в частині достовірності обсягу, виду фактично наданих послуг, а також щодо правомірності та правильності застосування тарифів на платні медичні послуги (при проведені попередніх та періодичних професійних медичних оглядів), проведеної за період з 01.12.2010 по 01.01.2016 встановлено, що «позивачем при проведенні профілактичних медичних оглядів у 535 випадках видача особистих медичних книжок працівникам професій виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, здійснювалася на безкоштовній основі або за заниженою вартістю (з частковою оплатою вартості).

Так, наведені вище медичні книжки працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана із обслуговуванням населення, видавалися позивачем без підтверджуючих документів щодо обґрунтування надання послуг на пільгових умовах (з 50 відсотковою знижкою) або на безоплатній основі, а також без врахування обстежень, оглядів, визначених вимогами «Переліку необхідних обстежень лікарів-спеціалістів, видів клінічних. Лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов'язкових медичних оглядів, та періодичність їх проведення», затвердженого наказом МОЗ України від 23.07.2002 №280 та затвердженими Тарифами на надання платних послуг у позивача, і структурним підрозділом позивача («профілактичний медичний пункт»), що функціонує, за рахунок власних надходжень позивача (по спеціальному фонду).

Внаслідок цього позивачем недоотримано коштів на загальну суму 50 214,60 грн., чим порушено ч. 5 ст. 9 Закону України №996 та п.п.2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (надалі - Положення №88)».

Судом проаналізовані доводи позивача про те, що відповідно п.1 Постанови КМУ від 17 вересня 1996 р. № 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти», затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах. Положенням про профмедпункт передбачено надання таких послуг, у тому числі і на пільгових умовах. Від осіб, яким надавались послуги, позивачем було отримано оплату відповідно до затверджених тарифів.

Судом враховно, що періодичність проходження обстежень лікарями-спеціалістами та проведення клінічних, лабораторних та інших досліджень визначається наказом Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Київської міської державної адміністрації від 12.09.2003 № 403. Згідно даного наказу огляд окремими спеціалістами та окремі клінічні, лабораторні та інші дослідження проводяться лише 1 раз на рік. Тому відповідно до наказу при організації проведення профмедогляду відповідальною особою бралися до уваги та відмічались у первинній медичній документації висновки лікарів-спеціалістів, певні лабораторні та інструментальні дослідження, що були виконані у інших лікувальних закладах охорони здоров'я м. Києва за місцем проживання громадянина.

Крім того, у накопичувальній відомості по недоотриманню коштів від профмедоглядів, що розрахована перевіряючими, містяться громадяни певних категорій, яким згідно додатку «Перелік категорій населення, які проходять обов'язкові медичні огляди» постанови КМУ від 05.08.1994 № 532 «Про обов'язкові медичні огляди деяких категорій населення», обов'язкові медичні огляди здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на утримання закладів охорони здоров'я, що проводять ці огляди. Тому вищезазначеним громадянам згідно поданих заяв профмедогляд проводився на пільгових умовах за рахунок коштів підприємства.

Аналіз змісту оскаржуваної вимоги свідчить, що відповідач перейняв на себе не властиву функцію з контролю правильності надання медичних послуг, яка виходить за межі компетенції ДФІ; тобто діяв не у межах, визначених законодавством.

При цьому, зміст описаного порушення відповідачем детально не описано кожен з 535 випадків на які здійснено посилання, не відхилені доводи підконтрольної установи про те, що під час проведення медичного огляду певним особам враховувалися обстеження, що були здійснені цими особам в інших закладах охорони здоров'я не проведено альтернативних розрахунків з оглядом на підтвердження таких фактів.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновки відповідача зроблені за відсутності спеціальних знань і повноважень, є безпідставним.

По зазначеному пункту вимоги відповідачем також не вказано яких заходів мав вжити позивач для усунення виявлених порушень.

Відповідно до абз.3 стор.2 Вимоги відповідач констатував, що позивачем здійснено безпідставне відшкодування вартості лікарських засобів за безоплатними та пільговими рецептами на загальну суму 12422,06 грн.

Відповідно до Акта ревізії (стор.95 Акта ревізії) відповідач визначив порушенням законодавства виписку лікарями-ендокринологами лікарських засобів на пільгових умовах без обґрунтованості призначень. Тобто без запису у амбулаторну книжку або не профільним лікарем, зокрема хворим на інсулінозалежний цукровий діабет виписувалися рецепти на отримання препаратів лікарями, які не мають спеціалізації за фахом лікар-ендокринолог.

Судом проаналізовано заперечення позивача про те, що контроль за належністю рецептів на отримання інсуліну здійснювався за реєстром інсулінозалежних хворих. При цьому заміна лікаря-ендокринолога на іншого для відпуску таких рецептів здійснювалася в окремих випадках, за безпосереднім дорученням керівників підрозділів у разі службової необхідності.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 39-1 та 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Відповідач, згідно покладених на нього обов'язків не уповноважений перевіряти правильність призначення хворим медичного лікування. Крім того, помилка в заповненні прізвищ хворих у реєстраційних даних не може свідчити про необґрунтованість призначеного лікування та відпуску лікарських засобів на пільгових умовах. Також суд звертає увагу на те, що виписування рецептів на отримання ліків інсулінозалежним хворим іншими лікарями позивача, які не мають спеціалізації лікаря-ендокринолога, не є призначенням лікування, а здійснювалося з метою дотримання безперервності лікування інсулінозалежним хворим на підставі наказу позивача від 30.01.2013 «Про затвердження переліку лікарів, яким дозволено виписувати пільгові рецепти» та за дорученням керівника позивача, що відповідачем не було враховано при проведенні ревізії.

З огляду на викладене вище, суд вважає і ці висновки відповідача необґрунтованими та звертає увагу, що у вимозі відсутня вказівка на спосіб усунення виявлених порушень у цій частині.

Відповідно до абз.4 стор.2 Вимоги констатував, що позивачем використано не за призначенням кошти в сумі 7 700 грн. в квітні 2012 року.

Так, згідно з Актом ревізії «в квітні 2012 року, на підставі договору від 19.03.2012 №17-02-12/129, укладеного позивачем з ТОВ «ВІК-А», згідно видаткової накладної від 27.04.2012 №РП-001792 придбано 770 кілограм перекису водню на загальну суму 7700,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 1283,33 грн.), оплата якого проведена за рахунок коштів загального фонду за КФКВ 080300 «Поліклініки та амбулаторії»» (по р/р № 335415001001386) по КЕКВ 1132 „Медикаменти та перев'язувальні матеріали» із призначенням платежу «За рахунок субвенції». Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання та використання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання витратних матеріалів для закладів охорони здоров'я та лікарських засобів для інгаляційної анестезії»» від 28.03.2011 №371, перелік витратних матеріалів та лікарських засобів для інгаляційної анестезії визначається, розпорядником субвенції за погодженням з МОЗ України. Листом Міністерства охорони здоров'я України від 15.05.2012 № 20.01-08/7/242 погоджено номенклатуру витратних матеріалів для закладів охорони здоров'я та лікарських засобів на 2012 рік, в якому придбання перекису водню не передбачено.

Одночасно, згідно наданих до ревізії розрахунків видатків до кошторису на 2012 рік за КЕКВ 1132 «Медикаменти та перев'язувальні матеріали» (субвенція з державного бюджету на придбання матеріалів для закладів охорони здоров'я та лікарських засобів для інгаляційної анестезії) позивачем не передбачено придбання перекису водню.

Враховуючи наведене, згідно зі ст. 119 Бюджетного кодексу №2456, факт оплати позивачем коштів у сумі 7700,00 грн. є нецільовим використанням бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним асигнуванням».

Судом проаналізовані доводи позивача про відсутність порушення п. 4 постанови КМУ № 371 в частині невідповідності предмету закупівлі. Зокрема, що закупівля перекису водню 35 % була здійснена до затвердження листом МОЗ України від 15.05.2012 №20.01-08/7/242 номенклатури витратних матеріалів для закладів охорони здоров'я та лікарських засобів для інгаляційної анестезії на 2012 рік, а саме 27.04.2012.

Крім того, закупівля перекису водню 35 % проводилася на виконання постанови КМУ від 28.03.2011 № 371 «Про порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання витратних матеріалів для закладів охорони здоров'я та лікарських засобів для інгаляційної анестезії» саме як придбання витратних матеріалів. Згідно переліку матеріалів та лікарських засобів для інгаляційної анестезії до кошторису на 2012 рік за КЕКВ 1132 «Медикаменти та перев'язувальні матеріали», який затверджено рішенням сесії Київської міської ради від 29.12.2011 № 1100/7336 «Про державний бюджет 2012 рік», закупівля перекису водню 35 % передбачена у складі дезінфікуючих засобів (п. 29), тому що даний товар відповідно до сертифікату якості не відноситься до категорій лікарських засобів та субстанцій і використовується виключно для передстерилізаційної обробки медичного інструментарію, зокрема підтримання стерильності саме стоматологічного інструментарію.

Як видно з наведеного вище відповідач встановив факт придбання позивачем перекису водню 35 % у квітні 2012 року, однак дійшов висновку про порушення позивачем порядку використання субвенції, посилаючись на лист МОЗ України, складений 15.05.2012, тобто після вчиненого позивачем правочину.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з доводами відповідача перелік витратних матеріалів та лікарських засобів для інгаляційної анестезії визначається, розпорядником субвенції за погодженням з МОЗ України.

Водночас, відповідно до Порядку та Умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання витратних матеріалів та медичного обладнання для закладів охорони здоров'я, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 р. № 371 (у редакції чинній на час придбання позивачем перекису водню) номенклатура та обсяги закупівлі витратних матеріалів визначаються МОЗ на підставі заявок розпорядників субвенції, що складаються в межах обсягу видатків згідно з розподілом субвенції.

Порядок складення і подання таких заявок визначається МОЗ з урахуванням зобов'язань, взятих у попередніх бюджетних періодах. При цьому враховуються кредиторська заборгованість та залишки витратних матеріалів за зазначені періоди.

З огляду на це відповідач не перевірив чи була визначена МОЗ України номенклатура та обсяги закупівлі витратних матеріалів саме на час придбання позивачем перекису водню 35 %, а вказав про допущені позивачем порушення з посиланням на порядок, визначений нормативним документом, який на той час не був чинними, а саме в редакції від 20.02.2013. Крім того, вказавши у вимозі порушення, відповідач не зазначив способу його усунення.

Відповідно до абз.3 стор.3 Вимоги відповідач констатував, що позивач здійснив зайву виплату заробітної плати за невідпрацьований час в розмірі 75 245,45 грн.

Як видно зі змісту Акта ревізії (стор.39-45 Акта ревізії), відповідач, перерахувавши працівників-сумісників позивача, а також осіб, які здійснювали складання та підписання табелів обліку робочого часу, дійшов висновку, що позивач за період з 01.09.2012 по 01.01.2016 зайво виплатив заробітної плати по загальному фонду на суму 74 353,46 грн. та зайво провів нарахування на заробітну плату і перерахував внесків до державних цільових фондів на суму 26 990,42 грн., за рахунок власних надходжень на суму 328,79 грн. та зайво проведено нарахування на заробітну плату і перераховано внесків до державних цільових фондів на загальну суму 119,35грн.

Зазначене вище порушення, за висновком відповідача, призвело до матеріальної шкоди (збитків) на суму 101 792,02 грн.

Водночас, як видно із змісту Акта ревізії та матеріалів справи під час ревізії відповідачу надавалися пояснення працівниками позивача, які були відповідальними за складання табелів обліку робочого часу лікарів та інших медичних працівників - зовнішніх і внутрішніх сумісників. Згідно з цими поясненнями співпадіння робочого часу таких сумісників мали місце через допущені помилки відповідальними особами при заповненні табелів обліку робочого часу. При цьому, всі працівники сумісники, що працювали у позивача, відпрацьовували свій робочий час, вели прийом пацієнтів, тощо. Водночас, висновок відповідача не підтверджено належно встановленими доказами. Суду не доведено, що такі працівники фактично не виконували своїх трудових обов'язків як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Відповідачем неправильно кваліфіковані дії по оплаті праці лікарю, яка перебувала на лікарняному (стор.44 Акта ревізії). Так, відповідач послався на порушення позивачем ст.94 КЗпП України. Вказана норма визначає поняття заробітної плати. Разом з тим, відповідачем не враховано, що згідно із Законом України від 18.01.2001 р. №2240 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" та постановою Кабінету Мініст рів України від 26.09.2001 р. №1266 передбачено виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованій особі, яка компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Помилковий юридичний висновок ткож надано випадку оплати праці лікаря, направленого у відрядження. Відповідачем не враховано вимоги ст.121 КЗпП України відповідно до якої працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).

Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Щодо висновку відповідача про виплату позивачем заробітної плати лікарю, яка перебувала у відпустці без збереження заробітної плати (стор.44-45 Акта ревізії), то останнім не встановлено чи вказана сума в розмірі 3507,29 грн. була виплачена позивачем за повний місяць роботи, зважаючи на те, що відпустка без збереження заробітної плати мала місце з 13.08.2015 по 21.08.2015.

Також і в цьому випадку суд зауважує про відсутність у вимозі вказівки на спосіб усунення виявленого порушення.

Відповідно до абз.4 стор.3 Вимоги відповідач констатував, що позивачем недоплачено молодшим медичним сестрам бактеріологічної лабораторії та клінічних діагностичних лабораторій в сумі 450,18 грн., нараховані надбавки за складність та напруженість в роботі понад визначені наказами та чинним законодавством граничні розміри (з доплатою за роботу у шкідливих і важких умовах праці у розмірі 12%), чим порушено пункт 4.6 розділу 4 «Надбавки» наказу №308/519 та потягло зайву виплату заробітної плати на загальну суму 1313,77 грн. і зайве перерахування внесків до державних цільових фондів на суму 476,93 грн.

Так, в Акті ревізії (стор.30-35) відповідач вказав, що «всупереч пункту 3.5 розділу 3 «Доплати» наказу №308/519, яким затверджені Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, за період з 01.12.2010 по 01.01.2014 молодшими медичними сестрами бактеріологічної лабораторії та клінічних діагностичних лабораторій позивача недоотримано доплат в сумі 450,18 грн., а також надбавки за складність та напруженість в роботі останнім нараховані понад визначені наказами та чинним законодавством граничні розміри (з доплатою за роботу у шкідливих і важких умовах праці у розмірі 12%), чим порушено пункт 4.6 розділу 4 «Надбавки» наказу №308/519 та призвело до зайвої виплати заробітної плати на загальну суму 1313,77 грн. і зайвого перерахування внесків до державних цільових фондів на суму 476,93 грн.».

Аналізуючи наведені висновки акту, суд звертає увагу, що відповідно до п.3.5 розділу 3 «Доплати» спільного Наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 № 308/519 доплати, перелічені в цьому розділі, установлюються до посадового окладу з урахуванням підвищень.

Відповідно до п.4.6 розділу 4 «Надбавки» спільного Наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 № 308/519 стосується порядку установлення надбавок, передбачених пунктами 4.1 - 4.5 розділу 4 цього Наказу, а саме, за тривалість безперервної роботи, надбавок за почесні звання, за знання та використання в роботі іноземної мови, за високі досягнення у праці, виконання особливо важливої роботи, складність, напруженість у роботі та інших надбавки.

В Акті ревізії, з огляду на твердження про порушення позивачем вимог щодо виплати доплат та надбавок, не деталізовано які саме доплати та в якому розмірі мали отримати у періоді, що підлягав перевірці, медичні сестри бактеріологічної лабораторії та клінічних діагностичних лабораторій позивача.

Щодо дискреційних повноважень роботодавця по встановленню надбавок, згідно з п.4.4 розділу 4 Наказу № 308/519 за складність і напруженість у роботі надбавка може становити до 50 відсотків посадового окладу. В той же час медичним сестрам бактеріологічної лабораторії та клінічних діагностичних лабораторій позивача встановлено надбавку за складність та напруженість у роботі в розмірі 12 %, що узгоджується з положеннями п.4.5 розділу 4 вказаного вище Наказу.

З огляду на зазаначене, доводи відповідача про заниження позивачем доплат та завищення надбавок сестрам бактеріологічної лабораторії та клінічних діагностичних лабораторій та порушення при цьому положень пункту 3.5 розділу 3 та п.4.6 розділу 4 спільного Наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров'я України від 05.10.2005 № 308/519 є неаргументованими.

При цьому відповідач у вимозі не зазначив способу усунення позивачем виявленого порушення.

Відповідно до абз.5 стор.3 Вимоги відповідач констатував, що позивач безпідставно встановив підвищення у розмірі 10% акушеркам жіночої консультації Філії №1 за період з 01.11.2013 по 28.02.2014 та зайво виплатив заробітної плати на суму 3128,96 грн. і відповідно перерахував внесків до державних цільових фондів на суму 1135,81 грн.

Відповідно до Акта ревізії: «внаслідок безпідставного встановлення підвищення у розмірі 10% акушеркам жіночої консультації Філії №1 за період з 01.11.2013 по 28.02.2014 позивачем зайво виплачено заробітної плати на суму 3128,96 грн. та зайво перераховано внесків до державних цільових фондів на суму 1135,81 грн., чим порушено пункт 2.4 розділу 2 наказу №308/519.».

Відповідно до п.п.2.4.7 п.2.4 Наказу № 308/519. підвищення, передбачені підпунктами 2.4.1-2.4.4, установлюються до посадового окладу, визначеного за пунктами 2.1-2.2.

Відповідно до п.п.2.2.10 старшим: сестрам медичним, фельдшерам, акушеркам, технікам зубним та іншим фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою посадові оклади визначаються, виходячи з тарифних розрядів посад фахівців відповідної кваліфікації, з урахуванням підвищення на 10 відсотків.

З огляду на це підвищення встановлення акушеркам жіночої консультації Філії №1в розмірі 10 % узгоджується з приписами наведеного вище Наказу.

Також в Акті ревізії зазначено, що «всупереч підпункту 12 пункту 2.4.5 розділу 2 Наказу №308/519 за період, що підлягав ревізії, працівникам кабінету клінічної термографії (лікарю-терапевту та сестрі медичній), за відсутності підтверджуючих документів щодо роботи в шкідливих умовах (атестації робочих місць за умовами праці, додатками до Колективних договорів позивача на 2009-2011, на 2012-2014 та на 2015-2020 роки, посадовими інструкціями до зазначених посад), встановлено підвищення у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці у розмірі 15%, коли вимогами Додатку №3 «Переліку закладів (підрозділів) та посад, робота в (на) яких дає право на підвищення посадових окладів (ставок) у зв'язку зі шкідливими та важкими умовами праці» до наказу №308/519 зазначене підвищення для таких посад працівників не передбачене, а також згідно підпункту 12 пункту 2.4.5 наказу №308/519 встановлюється у залежності від функціональних обов'язків та обсягу роботи у шкідливих та важких умовах праці.

Аналогічно, згідно тарифікаційних списків на 2011-2015 роки, працівникам медичної комісії при РВК Святошинського району, а також працівникам відділення профілактики, за відсутності підтверджуючих документів щодо роботи в шкідливих умовах (атестації робочих місць за умовами праці, додатками до Колективних договорів позивача на 2009-2011, на 2012-2014 та на 2015-2020 роки, посадовими інструкціями до зазначених посад), встановлено підвищення у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці в розмірі 15%, коли згідно з підпунктом 12 пункту 2.4.5 наказу №308/519 зазначене підвищення встановлюється за умови включення їх до переліку посад працівників, який затверджується керівником закладу за погодженням з профспілковим комітетом у залежності від функціональних обов'язків та обсягу роботи у шкідливих та важких умовах праці. Враховуючи зазначене, в ході ревізії директору позивача пред'явлено вимогу щодо надання перерахунку заробітної плати за період з 01.12.2010 по 31.12.2015 працівників кабінету клінічної термографії (лікаря - терапевта та сестри медичної) та працівників відділення медичної комісії при РВК Святошинського району і відділення профілактики, внаслідок неправомірного встановлення підвищення у зв'язку зі шкідливим і важкими умовами праці у розмірі 15%.».

Відповідно до п.п. 2.4.5. посадові оклади (тарифні ставки) працівників закладів та структурних підрозділів, перелік яких наведено у додатку 3, підвищуються на 25 та 15 відсотків у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці.

Водночас, згідно з п.п.12 п.п.2.4.5 конкретний перелік посад працівників, яким посадові оклади (тарифні ставки) підвищуються у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці згідно з підпунктами 1-9, затверджується керівником закладу, установи за погодженням з профспілковим комітетом у залежності від функціональних обов'язків та обсягу роботи у шкідливих та важких умовах праці.

Враховуючи викладене, рішення позивача про підвищення наведеним вище працівникам посадових окладів відповідає вимогам чинного законодавства, а висновки відповідача, відображені у Вимозі, є необґрунтованими. Також суд звертає увагу, що у вимозі відсутня вказівка на спосіб усунення виявленого порушення.

Відповідно до абз.4 стор.4 Вимоги позивач у бухгалтерському обліку не відобразив кредиторську заборгованість в сумі 26 525,69 грн.

Відповідно до Акта ревізії «в порушення частини 5 та 8 статті 9 Закону України №996-ХVI, пунктів 2.14, 2.16 Положення №88 станом на 01.01.2016 в бухгалтерському обліку позивача не відображено кредиторську заборгованість за спожиті ним експлуатаційні витрати на суму 26525,69 грн. перед Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Святошинського району м. Києва, яку підтверджено шляхом проведення зустрічної звірки (стор.67 Акта ревізії).

Відповідно, даних відображених у довідці зустрічної звірки Комунального некомерційному підприємстві „Центр первинної медико-санітарної допомоги №2» Святошинського району м. Києва (надалі - КНП „ЦПМСД №2»), встановлено розбіжність між даними бухгалтерського обліку Центру та даними бухгалтерського обліку КНП „ЦПМСД №2», а саме: станом на 01.01.2016 по бухгалтерському обліку позивача не відображено кредиторську заборгованість за спожиті позивачем експлуатаційні витрати на суму 26525,69 грн. перед КНП „ЦПМСД №2» за надані експлуатаційні витрати, чим порушено ч. 5, ч. 8 ст. 9 Закону України №996, п.2.14, п.2.16 Положення №88. Акт звірки взаєморозрахунків між КНП „ЦПМСД №2» та Центром станом на 01.01.2016 року не підписаний.

Згідно з наданими позивачем поясненнями кредиторська заборгованість в сумі 26525,69 грн. перед КНП „ЦПМСД №2» не відображалась через відсутність кошторисних призначень на відшкодування експлуатаційних витрат».

З вивчених судом Акта ревізії та Відповіді на заперечення, наданої відповідачем позивачу, встановлено, що під час перевірки відповідач не з'ясував та відповідно не відобразив в Акті ревізії підстав виникнення такої кредиторської заборгованості у позивача. Так, окрім посилання на Акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та КНП „ЦПМСД №2», відповідач не вказав в якому періоді позивач взяв на себе фінансове зобов'язання, коли воно набуло режиму кредиторської заборгованості, чи дотримано позивачем вимог Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 02.03.2012 № 309.

Зважаючи на те, що позивач є розпорядником бюджетних коштів, то факт виникнення і відповідно обов'язок відображення в бухгалтерському обліку будь-яких фінансових зобов'язань здійснюється в особливому порядку за умов наявності для цього відповідного бюджетного фінансування.

З огляду на це, зважаючи на неповноту в цій частині з'ясування наведених вище обставин, суд вважає, що висновок відповідача про наявність у позивача кредиторської заборгованості, а відтак необхідність відображення її у бухгалтерському обліку, є необґрунтованим. при цьому, відповідач також у вимозі не вказав на спосіб усунення виявленого порушення.

Відповідно до абз.5 стор.4 - абзаців 1-3 стор.6 Вимоги відповідач вказав про те, що позивачем недоотримано 8696,02 грн. та 6499,93 грн. орендної плати, а також сплачено спожиті сторонньою особою комунальні та експлуатаційні послуги на суму 5448,93 грн. та 12219,96 грн.

Так, згідно з Актом ревізії «в період ревізії проведено інвентаризацію фактично займаних площ орендарями, за результатами яких встановлено два випадки розбіжностей між фактично займаною орендарями площею та зазначеною в договорах оренди, чим порушено частину 5 статті 9 Закону України №996-ХVI, пункту 14.1 розділу 14 «Контроль за виконанням умов договору оренди» Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішеннями Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250 (далі по тексту - Положення №34/6250), пункту 14.1 розділу 14 «Контроль за використанням майна, переданого в оренду, та виконанням умов договору оренди» Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішеннями Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280 (далі по тексту - Положення №415/1280). Внаслідок зазначеного позивачем недоотримано орендної плати (доходів) на загальну суму 8696,02 грн. та сплачено за рахунок власних коштів спожиті орендарями комунальні та експлуатаційні послуги в розмірі 2679,00 грн., з яких, після завершення контрольного заходу, відшкодовано орендарем ТОВ «Медицентр» на суму 10194,21 грн. (стор.138-143 Акта ревізії).

Різниця недоплати 1153,81 грн.

В порушення частини 5 статті 9 Закону України №996-ХVI за період з 12.02.2015 по 31.12.2015 внаслідок не оформлення договірних орендних відносин та договору на відшкодування спожитих комунальних та експлуатаційних витрат, за рахунок позивача сплачено спожиті сторонньою особою комунальні та експлуатаційній послуги на суму 5448,93 грн. (стор.138-143 Акта ревізії).

Ревізією правильності та повноти нарахування орендної плати орендарями, встановлено п'ять випадків невірного нарахування орендної плати при коригуванні розміру орендної плати на індекс інфляції, внаслідок чого за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 недонараховано орендної плати та недоотримано позивачем доходів на загальну суму 6499,93 грн., чим порушено частину 5 статті 9 Закону України №996-ХVI, пункти 2.15, 2.16 Положення №88, пункти 5 Положення №34/6250 та Положення №415/1280. Після завершення контрольного заходу зазначену орендну плату відшкодовано орендарями частково на суму 2815,94 грн. (ТОВ «Азимут», ТОВ «Медицентр», ТОВ «Лис», ТОВ «Кебот-Київ-Захід») (стор.138-143 Акта ревізії).

В порушення частини 1, 5, 8 статті 9 Закону України №996-ХVI, пунктів 2.15, 2.16 Положення №88, пунктів 15 та 12.4 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради від 28.09.2006 №34/91, пунктів 3.8 та 4.9 Додатку №11 до Положення №34/6250, а також вимог договорів оренди та вимог угод «про відшкодування витрат балансоутримувача», недонараховано орендарям витрати по технічному обслуговуванню та ремонту обладнання внутрішньобудинкових мереж (системи опалення, водопостачання, теплопостачання, електропостачання, охоронної сигналізації), внаслідок чого за період з 01.01.2011 по 31.12.2015 за рахунок позивача сплачено спожиті орендарями експлуатаційні послуги на загальну суму 12219,96 грн. Після завершення контрольного заходу зазначену орендну плату відшкодовано орендарями частково на суму 4664,14 грн. (ТОВ «Азимут», ТОВ «Медицентр», ТОВ «Лис», ТОВ «Кебот-Київ-Захід») (стор.138-143 Акта ревізії)».

Як видно з наведеного вище, позивачем прийняті до уваги виявлені порушення, про що свідчать наявні у справі листи до орендарів. Тому, часткове погашення орендарями недоплат орендної плати свідчить про вжиття позивачем заходів на усунення виявлених недоліків.

Крім того, відповідач у вимозі не зазначив, які саме заходи мав вжити позивач для усунення виявлених порушень.

Окрім зазначеного вище, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України № 2939-ХІІ) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Частиною 3 названої статті 2 передбачено, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначені права органу державного фінансового контролю.

Так, у пунктом 7 ст.10 цього Закону орган державного фінансового контролю має право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

А згідно з пунктом 10 статті 10 наведеного вище Закону орган державного фінансового контролю має право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до Листа Державної фінансової інспекції України від 04.03.2015 р. N 25-18/205 «Щодо підготовки вимог про усунення виявлених порушень» у зв'язку з ситуацією, що склалася з приводу оскарження вимог органів державного фінансового контролю щодо усунення виявлених порушень та з урахуванням практики Верховного Суду України, Державна фінансова інспекція при підготовці вимог щодо усунення виявлених порушень рекомендує дотримуватися такої їх структури.

У вступній частині документа зазначається ким, коли та на якій підставі проведено ревізію, назву об'єкта контролю, період ревізії та реквізити акта ревізії.

У констатуючій частині документа наводиться повний перелік (зміст) порушень законодавства, виявлених в ході ревізії та не усунутих об'єктом контролю в період ревізії з посиланням на конкретні норми (пункт, частина, стаття) актів законодавства, що були порушені, та із зазначенням розміру завданих збитків, якщо такі були. При цьому не допускаються:

загальні посилання на акт законодавства, як-то "В порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.96 р. N 1024...";

констатація фактів порушення без будь-яких посилань, напр., "Ревізією встановлено факти використання автомобілів для пересування за межами міста без наказу на відрядження та інших дозвільних документів, внаслідок чого безпідставно списано бензин..., чим завдано збитки на відповідну суму";

посилання на норми законодавства, які об'єктивно не можуть бути порушені, напр., ст. 257 ("Загальна позовна давність") чи 510 ("Сторони у зобов'язанні") Цивільного кодексу України.

Після констатації виявлених та не усунутих порушень на підставі пункту 1 частини 1 статті 8, пункту 7 статті 10, частини 2 статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", підпункту 15 пункту 6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 р. N 310 (для територіальних органів - також пункту 7 цього Положення), пунктів 46, 49 - 50, 52 Порядку N 550 висуваються власне вимоги:

- Опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства, у тому числі відшкодувати збитки, завдані зазначеними порушеннями, в установленому законодавством порядку.

- Розглянути питання про притягнення працівників установи, винних у зазначених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

Способи усунення встановлених порушень зазначаються у формі пропозиції (рекомендації) і мають відображати кінцеву мету вжитих заходів, а не можливі шляхи її досягнення (тобто "стягнути", "відшкодувати", "повернути", а не "провести претензійно-позовну роботу" чи "вжити заходи"). При цьому слід пам'ятати, що будь-які корегування в бухгалтерському обліку є вторинними по відношенню до відповідних господарських операцій.

Як видно з оскаржуваної вимоги, остання складена відповідачем без дотримання вказаних вище рекомендацій Державної фінансової інспекції України, є неконкретизованою, не містить чітких рекомендацій щодо способу усунення виявлених під час ревізії порушень, а містить вказівку про усунення виявлених порушень законодавства в установленому законодавством порядку (стор.5 Вимоги Т.1 а.с. 161) та необхідність надання вичерпної інформації про вжиті заходи з усунення порушень та недоліків. Тобто, відповідач спонукає позивача визначити самостійно на підставі невизначених законодавчих актів які саме заходи вжити для усунення порушень, що в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачем чинного законодавства.

Суд звертає увагу, що недотримання відповідачем рекомендацій Державної фінансової інспекції України свідчить, що вимога відповідача є необґрунтованою. При цьому, суд наголошує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 27.09.2010 по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, перевіряючи викладені у запереченнях доводи відповідача, про те, що участь суду у відносинах фінансового контролю, які виникають між органом такого контролю та підконтрольним суб'єктом, можлива лише на стадії реалізації повноважень, передбачених п.10 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», суд звертає увагу на таке.

Як видно зі змісту ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», презюмується, що наданому органу державного фінансового контролю праву кореспондує обов'язок керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, вжити певні юридично значимі дії. Тобто, в даному випадку, така вимога, що передбачена пунктами 45, 46 Порядку №550, є формою рішення суб'єкта владних повноважень, реалізація якого тягне за собою певні правові наслідки. Це, зокрема, передбачає, що виконуючи вимогу органу державного фінансового контролю посадова особа підконтрольної організації здійснює вплив на фінансово-господарську діяльність такої організації.

В постановах Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 15.04.2013 у справі № 21-40а14 та від 13.05.2013 у справі № 21-89а14, на які посилається відповідач у своїх запереченнях, суд вказав «…Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною».

З наведеного випливає, що висновок Колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України стосується випадків, коли оскаржується вимога до підконтрольної установи про відшкодування збитків.

Водночас, вказані постанови Верховного Суду України не містять висновку про відсутність у підконтрольної установи права на оскарження у судовому порядку вимоги органу державного фінансового контролю про усунення порушень, за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. Крім того, Колегія Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Оскільки вимога органу державного фінансового контролю є обов'язкова для виконання підконтрольною установою, то вона породжує у підконтрольної установи певні обов'язки, реалізація яких може вплинути на результати діяльності підконтрольної установи. Відтак, суд вважає, що така вимога підлягає оскарженню, а наведені вище доводи відповідача - помилковими.

Також суд вважає, що неможливість оскарження вимоги в частині правильності обчислення збитків, які орган державного фінансового контролю визначає на підставі методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, не стосується випадків перевірки судом доводів сторін стосовно висновку органу державного фінансового контролю про наявність збитків як таких, без урахування питання про правильність їх обчислення (коли спір стосується власне факту наявності збитків, а не їх розміру).

Стосовно доводів позивача про протиправність дій (бездіяльності) відповідача під час розгляду заперечень, обґрунтованих поверховістю і формальністю, то суд зазначає, що вказані доводи перевірені під час розгляду позову про оскарження вимоги про усунення виявлених під час ревізії порушень. Крім того, відповідно до п.43 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами контролюючий орган аналізує правильність обґрунтувань, викладених у запереченнях (зауваженнях), і в строк не пізніше ніж 15 робочих днів після отримання заперечень (зауважень) дає на них письмовий висновок, який затверджується керівником контролюючого органу або його заступником. Відповідач виконав вказану вимогу Порядку.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що оскаржуване позивачем рішення відповідача прийняте з порушенням наведених вище вимог.

Відповідно до частини першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у справі обов'язок щодо доказування не виконаною

З огляду на це суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково, а винесену відповідачем вимогу - скасувати.

Керуючись статтями 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу Державної фінансової інспекції в м. Києві від 18.04.2012 № 26-05-14-14/3713 «Щодо усунення порушень законодавства».

У задоволенні решти позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Р.О. Арсірій