Постанова № 63649039, 22.12.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2016 року м. Чернігів Справа № 825/2115/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

суддів: - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Громадянки ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід до Державної міграційної служби України, третя особа, - Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 29.11.2016 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМС України) та просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача від 27.10.2016 № 537-16 про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобовязати відповідача прийняти рішення про визнання її та її неповнолітньої дитини ОСОБА_6 ОСОБА_7 біженцями або особами, яка потребують додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є громадянкою ОСОБА_8, однак у країні свого походження, вона піддавалась переслідуванню з боку батька її покійного чоловіка, ОСОБА_9, у вигляді погроз відібрати в неї сина, ОСОБА_6 ОСОБА_7 (за ісламськими законами вдова має віддати дитину батькові покійного чоловіка). Також, одразу після похорон чоловіка в ОСОБА_5 його родина забрала до себе сина ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід, де він перебував більше 2-х місяців. Так, для дискримінації достатньо її приналежності до окремої соціальної групи жінка-вдова. В обґрунтування своєї позиції зазначила, що родина чоловіка змушує її вийти заміж за брата чоловіка ОСОБА_10 ОСОБА_2, який проживає в Україні.

Крім того, зазначила, що вона має наміри змінити релігію. Одним з обґрунтувань свого негативного ставлення до ісламу наводила те, що позивач не може прийняти відсутність в неї прав на виховання власної дитини, всебічне порушення прав жінок в ОСОБА_5 та тотальну дискримінацією жінок в усіх сферах. Зазначила, що під час перебування в Україні вона регулярно відвідувала церкву та приймала участь у святкуванні релігійних свят. У випадку, якщо в ОСОБА_5 дізнаються про вказаний факт, це може стати приводом для предявлення їй звинувачень в державній зраді та пропаганді проти держави.

Відповідач взагалі не поцікавився ситуацією у країні її походження під час прийняття оскаржуваного рішення. Між тим, твердження ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід підтверджуються інформацією по країні походження та постійного її проживання, яка міститься у загальнодоступних та авторитетних джерелах інформації.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, надав заперечення та пояснив, що перебуваючи в Ісламській ОСОБА_11 позивач не переслідувалася, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню не піддавалася; ні вона, ні члени її родини ніколи не перебували в жодних політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, їх доручення не виконували, в акціях участі не брали та не належать до жодної соціальної групи.

Аналіз матеріалів особової справи, з урахуванням інформації по країні походження, свідчить про те, що в Ісламській ОСОБА_11 на законодавчому рівні закріплено, що дитина після смерті батька виховується дідом дитини по батьковій лінії. Однак, відсутні вимоги про обовязковість укладення шлюбу матері дитини з братом чоловіка. Враховуючи, що позивач не повідомляла про смерть батька померлого чоловіка, дід є опікуном її сина.

Зазначив, що позивач мала намір потрапити на територію Німеччини, де проживає її рідний дядько та потенційний наречений. Даний факт підтвердив брат її чоловіка, який під час проведення із ним співбесіди зазначив, що запросив позивачку та її сина до України з метою допомогти їм виїхати до Німеччини. Враховуючи наведене зазначив, що позивач використовувала територію України для транзитного направлення до Федеративної ОСОБА_11 Німеччина, і наміру залишатись на території України не мала. Незважаючи на те, що ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід мала можливість звернутися за захистом в Україні ще в 2015 році, звернулася до органу міграційної служби лише після її затримання та поміщення в Чернігівський ПТГО.

Твердження позивача щодо побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до країни громадянської належності через те, що вона має намір прийняти християнство, не знайшли свого підтвердження, оскільки на момент звернення до УДМСУ у Чернігівській області за захистом позивачка була мусульманкою, як і більшість населення ОСОБА_5; її чоловік не заперечував проти зміни нею релігії; не дивлячись на те, що наміри змінити релігію виникли у позивача пять років тому, вона не скористалася можливістю змінити релігію протягом цього часу; позивачка володіє загальною інформацією про християнство, що з огляду на наявність в неї вищої освіти є звичайним явищем для будь-якої особи, яка прожила певний проміжок часу і має намір надалі проживати у країнах, де головною релігією є християнство.

Крім того зауважив, що проблема систематичної нерівності і дискримінації жінок в ОСОБА_5 існує, проте вона не досягає рівня переслідування у визначенні цього поняття УВКБ ООН, а також відсутня інформація про те, що жінки, які не бажають коритися звичаям та законам ОСОБА_11, сприймаються суспільством, як окрема соціальна група.

Враховуючи наведене вважає, що побоювання ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять сумнівний та недостовірний характер та свідчать про те, що не існує розумної можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі її повернення в країну громадянської належності, а тому відсутні підстави для надання їй додаткового захисту.

Таким чином, рішення ДМС України від 27.10.2016 № 537-16 прийнято на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що в задоволенні позову має бути відмовлено з таких підстав.

ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід (08.02.1978 р.н.) є громадянкою ОСОБА_8, що підтверджується копією національного паспорту позивача № Н22440691 (а.с. 102, 142-144).

06.04.2016 прикордонним нарядом в районі с. Цекинівка Ямпільського району Вінницької області, безпосередньо після незаконного перетину державного кордону з ОСОБА_11 Молдова в Україну через річку Дністер була виявлена та затримана позивач разом з неповнолітнім сином.

08.04.2016 Могилів-Подільський прикордонний загін Південного регіонального управління ДПС Українки звернувся до суду з позовом про примусове видворення ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід та її неповнолітнього сина за межі України в країну походження.

Постановою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.04.2016 по справі № 138/1333/16-а (провадження № 2а-/138/24/16) вищевказані позовні вимоги прикордонного загону були задоволені (а.с. 61).

25.04.2016 ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід, перебуваючи в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі ПТПІ), звернулась із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України. Крім того, позивачем та посадовими особами міграційної служби, відповідно до Тимчасової інструкції про оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, було заповнено ряд документів: анкету, протокол співбесіди та реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця (а.с. 45-60, 62-63, 68-75).

25.05.2016 завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМСУ в Чернігівській області сформовано Висновок, в якому зазначено про доцільність прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання громадянки ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід, разом з її неповнолітнім сином, біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, на підставі ч. 4 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту» (а.с. 77-80).

У звязку із наведеним, начальником УДМСУ в Чернігівській області прийнято відповідний наказ від 25.05.2016 № 51 (а.с. 81).

Працівниками міграційної служби, з метою перевірки фактів та обставин наведених ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід у заяві про надання їй статусу біженця, та на підставі аналізу отриманої інформації і документів (а.с. 83-191, 205-216) прийнято висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 26.10.2016 о/с № 2016СN0018 (а.с. 217-225).

Зокрема, у вказаному висновку зазначено, що у позивача та її сина відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту», для прийняття рішення про визнання ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до абзацу пятого ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту», п. 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884, ДМС України прийняла рішення від 27.10.2016 № 537-16 про відмову ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід та її неповнолітньому сину у визнанні їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту (а.с. 226).

Про вказане рішення УДМУ в Чернігівській області проінформувало позивача повідомленням від 18.11.2016 № 120 (а.с. 227).

Вважаючи вищевказане рішення ДМС України протиправним, ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зважає на таке.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні встановлено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 3671-VI).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону № 3671-VI).

Згідно із Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обовязок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Тобто, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником (частина друга статті 9 Закону № 3671-VI).

Частиною шостою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.

Згідно із частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 № 3, згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками. які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів:

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Слід зауважити, що обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Таким чином, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884, затверджено «Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (далі Правила).

Відповідно до підпункту 6.1 пункту 6 Правил у разі надходження до Державної міграційної служби України особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС протягом місяця здійснюються всебічне вивчення та оцінка всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Колегія суддів звертає увагу, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» або зазнати серйозної шкоди, повязаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 вищевказаного Закону.

При цьому, завдана особі шкода має бути досить серйозною сягати рівня небезпеки самого існування особи або втрати нею свободи виключно з причин належності до певної раси, релігії, національності, соціальної групи та політичних переконань, як то визначено пунктом 51 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців), або з причин, зазначених у Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU.

Так, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід вперше прибула в Україну пять років тому на запрошення брата чоловіка ОСОБА_2 з метою воззєднання з чоловіком (протокол співбесіди від 18.05.2016 (а.с. 68-75)). Після смерті чоловіка вона повернулася до ОСОБА_5, супроводжуючи тіло померлого чоловіка для поховання на території країни походження.

Повернувшись на територію України після похорон чоловіка, вона не звернулась за наданням захисту в Україні, як того вимагає стаття 5 Закону № 3671-VI, а здійснила спробу перетнути українсько-молдавську ділянку державного кордону України поза пунктом пропуску, чим порушила статтю 7 Закону України «Про основи національної безпеки України».

ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід звернулася за захистом в Україні лише після її поміщення за рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області до Чернігівського ПТПІ.

Як вбачається зі змісту постанови Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.04.2016 по справі № 138/1333/16-а, позивач потрапила до України, разом із своїми співвітчизниками, незаконно, поза пунктом пропуску з метою пошуку кращих умов життя в країнах Західної Європи. Україну використовувала як країну транзиту, наміру залишатися для подальшого життя в Україні не мала, до будь-яких територіальних органів ДМС щодо отримання притулку не зверталася, на момент затримання не предявила жодних документів, які посвідчують особу, у звязку з їх відсутністю. Також, ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід в судовому засіданні пояснила, що вона проживала в Україні в м. Бровари разом з чоловіком 4 роки. Коли чоловік помер, вона з неповнолітнім сином вирішила виїхати до Європи (а.с. 61)

Колегія суддів звертає увагу, що під час співбесід з працівниками міграційної служби позивач стверджувала, що мала намір потрапити на територію Німеччини, де проживає її наречений. Відповідно до протоколу співбесіди від 11.10.2016, такі наміри ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід підтвердив і брат покійного чоловіка ОСОБА_10 ОСОБА_2, який проживає на території України і який запросив позивачку з сином до України з метою допомогти їм виїхати до Німеччини, де проживає рідний дядько заявниці та потенційний наречений (а.с. 187-188).

Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що позивач використовує територію України для транзитного переправлення до Німеччини, наміру залишатися в Україні у неї немає.

Посилання представника позивача на ту обставину, що ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід загрожують в ОСОБА_5 переслідуваннями, оскільки вона має намір змінити релігію, а саме прийняти християнство, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки на день розгляду справи позивачем не додано до матеріалів справи жодного доказу щодо підтвердження вказаного факту.

Так, станом на день розгляду справи ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід є мусульманкою, незважаючи на тривалий час перебування на території Україні (протягом 5 років) позивач не скористалась можливістю щодо зміни релігії.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід у випадку повернення до ОСОБА_5 не зазнає переслідувань у розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року, пункту першого статті 1 Закону № 3671-VI, а тому суд погоджується із позицією відповідача, що у нього відсутні підстави для визнання ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід та її сина біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Згідно із підпунктом 6.5 пункту 6 Правил за результатами здійснення заходів, передбачених пунктом 6.1 цього розділу, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку територіального органу ДМС, який розглядав заяву, ДМС приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) (додаток 23). Строк прийняття зазначеного рішення може бути продовжено наказом ДМС, але не більш як до трьох місяців.

Неповнолітні члени сім'ї, внесені в заяву-анкету особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (щодо визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, висловлена письмова згода заявника в анкеті чи в заяві), зазначаються у рішенні про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як такі, що отримали захист в Україні.

Згідно частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Частиною пятою статті 10 Закону № 3671-VI встановлено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту викладені у статті 6 Закону 3671-VI.

Відповідно до абзацу пятого частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно із частиною тринадцятою статті 10 Закону № 3671-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

На виконання вищевказаних вимог УДМУ в Чернігівській області 18.11.2016 ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід направлено поштою повідомлення від 18.11.2016 № 120 про те, що стосовно неї прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстави відмови та надано розяснення про порядок оскарження вказаного рішення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову громадянці ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід необхідно відмовити повністю.

Відповідно до положень пункту 14 частини першої статті пятої Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями. 158 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Громадянці ОСОБА_5 Банафше Абдолхамід відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя С.В. Бородавкіна

Судді: О.В. Кашпур

ОСОБА_2