Ухвала суду № 63640405, 13.12.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №335/8880/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Калюжна В.В.

Провадження № 22-ц/778/3476/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

ОСОБА_2

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Центру досліджень проблем громадської безпеки, Президента Центру досліджень проблем громадської безпеки ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА :

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Центру досліджень проблем громадської безпеки, Президента Центру досліджень проблем громадської безпеки ОСОБА_4, ОСОБА_5, про захист честі, гідності, ділової репутації та стягнення моральної шкоди, який в ході розгляду справи було уточнено.

В обґрунтування позову зазначав, що 14 травня 2015 року президентом Центру досліджень проблем громадської безпеки ОСОБА_4 на ім'я голови Запорізької міської ради направлено лист, в якому поширено інформацію, яка принижує його ділову репутацію.

Зазначав, що застосовуючи обман, відповідач ОСОБА_4 намагається переконати значну кількість громадян в корисливих, меркантильних мотивах його діяльності, що є наслідком зміни морального ставлення суспільства до нього з позитивного або нейтрального на негативне. На його думку негативні наслідки, спричиненні йому зазначеними діями відповідача, усвідомлені та сплановані ним, оскільки особливістю його ділової репутації є те, що він є публічною особою, громадським діячем, радником народного депутата, займав керівні посади на великих підприємствах паливно-енергетичного комплексу.

З січня 2014 року він призначений на посаду директора Департаменту житлово-комунального господарства Запорізької міської ради.

На теперішній час він не веде господарську діяльність, не займає керівні посади у господарських товариствах. Таким чином, відомості наведені та поширені листом Центру досліджень проблем громадської безпеки щодо його моральних та професійних якостей є такими, що не відповідають дійсності та завдають непоправної шкоди його честі, гідності та ділової репутації.

Крім того, відповідачем ОСОБА_5 10.06.2015 року, без жодних доказів достовірності інформації, зазначеної в листі Центру досліджень проблем громадської безпеки на ім'я міського голови, на 58-й сесії Запорізької міської ради шостого скликання була розповсюджена зазначена інформація та доведена невизначеному колу осіб.

Зазначав, що розповсюдженням відповідачами недостовірної інформації стосовно нього завдало йому моральної шкоди, яку він оцінює в 50000 грн.

Враховуючи вищевикладене просив суд визнати недостовірною інформацію, яка викладена та поширена ОСОБА_4 у листі Центру досліджень проблем громадської безпеки вих. № 9-ГЗМР від 14.05.2015 року, поширена ОСОБА_5 на 58 сесії Запорізької міської ради та такою, що порушує його особисті немайнові права; зобовязати ОСОБА_4 у 5-денний строк з дня набрання рішенням законної сили, спростувати інформацію, викладену та поширену ним листом вих. № 9-ГЗМР від 14.05.2015 року, у спосіб у який вона була поширена; зобовязати Центр досліджень проблем громадської безпеки у 5-денний строк з дня набрання рішення законної сили відкликати із Запорізької міської ради лист вих. № 9-ГЗМР від 14.05.2015 року; стягнути з ОСОБА_4 на його користь моральну шкоду у розмірі 25000 грн.; стягнути з ОСОБА_5 на його користь моральну шкоду у розмірі 25000 грн., судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено що 14 травня 2015 року відповідачем ХОГО Центр досліджень проблем громадської безпеки в особі Президента ОСОБА_4 направлено на адресу Запорізького міського голови листа за № 9-ГЗМР з проханням допомогти зупинити протиправні дії ОСОБА_3, розглянути дане звернення на сесії міської ради та вжити відповідних заходів з метою притягнення до відповідальності та припинення протиправних дій. Даний лист зареєстрований у Виконавчому комітеті Запорізької міської ради 18.05.2015 року.

Позивач посилається на те, що інформація, викладена у листі від 14.05.2015 року, була розповсюджена відповідачем ОСОБА_5 на 58-й сесії Запорізької міської ради та доведена невизначеному колу осіб.

Зокрема, в своєму листі ОСОБА_4 про залякування мешканців будинку, здирництво та побори зі сторони ОСОБА_3 перейшли всі межі, про необхідність зупинити протиправні дії ОСОБА_3, розглянути дане звернення на сесії міської ради м. Запоріжжя, та вжити відповідних заходів з метою притягнення до відповідальності цього діяча та припинення його протиправних дій.

Судом першої інстанції було зазначено, що зміст листа містить оціночні судження, які не можуть бути розцінені як інформація.

Також судом зазначено, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що саме відповідачем ОСОБА_5,було оголошено лист. В цій частині судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Згідно зі ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Статтею 297 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (ст. 299 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України та ст. 277 ЦК України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом указаної норми негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Як роз'яснено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Спростуванню підлягає лише інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у рішеннях цього суду у справах "Лінгенс проти Австрії" від 08 липня 1986 року та "Українська прес-група проти України" від 29 березня 2005 року.

Цивільно-правовий захист честі, гідності та ділової репутації від певних висловлювань допустимий лише при дотриманні свободи думки і слова, вільного вираження своїх поглядів та переконань, закріплених в ст. 34 Конституції України, а необхідність обмежувати вираження думок є менш гострою стосовно публічних осіб.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що порушені його права як приватної особи поширенням відомостей про його приватне життя.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач відноситься до кола публічних осіб, а відтак питання як його репутації так і приватного життя викликають суспільний інтерес.

Політичний діяч має право на захист свого приватного життя, але межа захисту його репутації повинна бути такою, щоб забезпечити й вільне обговорення політичних питань. Політичні діячі неминуче стають відкритими для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають усвідомлювати це. При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Лінгенс проти Австрії" та "Українська Прес-Група проти України").

Крім того, у ст. ст. 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленій 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_7 Європи, зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Відповідно до положення абз. 6 п. 3 рішення Конституційного Суду України у справах про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003, проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових осіб та службових осіб, межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованою Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Із змісту цієї норми випливає, що свобода слова, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, і практики її застосування свідчать про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Статтею 30Закону України «Про інформацію»визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень; оціночними судженнями за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь або ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

За розясненнями п. 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням; відповідно достатті 277 ЦКУкраїни не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положеньстатті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

Доводи апеляційної ї скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм матеріального та процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржених судових рішень, а фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2016 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: