Ухвала суду № 63639026, 16.12.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 305/389/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

16 грудня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ГОТРИ Т.Ю., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Рахівської міської ради Закарпатської області та Рахівської міської ради Закарпатської області про визнання недійсними та скасування рішення і свідоцтва про право власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Тячівського районного суду від 3 жовтня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

04.03.2016 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Виконкому Рахівської міськради Закарпатської області та ОСОБА_2 про визнання незаконним рішення виконкому від 24.06.2011 № 70. У подальшому позивач уточнив позов і збільшив вимоги, просив притягнути до участі в справі в якості співвідповідача Рахівську міську раду Закарпатської області, ухвалою від 19.09.2016, занесеною до журналу судового засідання, Тячівський районний суд притягнув Рахівську міську раду до участі в справі як співвідповідача. Змінений позов мотивувався наступним.

На підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 18.11.1997 Рахівською держнотконторою, позивач є власником 1/2 частини жилого будинку № 31 (колишній № 29) по вул. Буркут в м. Рахові Закарпатської області, що має загальну площу 78,2 кв. м, житлову площу 43,89 кв. м, із належними до нього надвірними будівлями і спорудами: літ. Б, Д сараї, літ. В вбиральня, літ. Г гараж, №№ 1, 2 ворота і огорожа. Позивачу на підставі Державного акту серії І-ЗК № 034839 на право приватної власності на землю, виданого 11.12.1998 за рішенням Виконкому Рахівської міськради від 29.10.1998 № 85, належить призначена для обслуговування жилого будинку, господарських споруд і будівель земельна ділянка площею 0,077 га, на якій розташований указаний вище будинок.

29.10.2004 мати позивача ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 належну їй 1/2 частину будинку № 31 по вул. Буркут в м. Рахові. Щодо відчуження належної до будинку земельної ділянки цивільно-правова угода не укладалася.

З 2008 року між позивачем і ОСОБА_2 тривають спори щодо володіння та користування належною до будинку земельною ділянкою, усунення перешкод у здійсненні права власності на неї, щодо користування будинком і належними до нього господарськими будівлями і спорудами тощо. Під час розгляду судом іншої справи позивачу в лютому 2016 року стало відомо, що на підставі рішення Виконкому Рахівської міської ради від 24.06.2011 № 70 ОСОБА_2 27.01.2012 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на частину житлового будинку № 31 по вул. Буркут в м. Рахові, яку становить квартира № 1 загальною площею 100,83 кв. м, житловою площею 45,46 кв. м. Право власності на цей обєкт нерухомості зареєстровано КП «Рахівське міське бюро технічної інвентаризації» 31.01.2012.

Указані рішення виконкому та свідоцтво є незаконними і підлягають визнанню недійсними та скасуванню.

Так, рішення прийняте, а свідоцтво видане всупереч, зокрема, п. 8.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту України від 07.02.2002 № 7/5, оскільки ОСОБА_2 не мав документів, які б посвідчували його права на земельну ділянку під нерухомим майном, а одноосібним власником землі був позивач, не мав відповідач і необхідних для посвідчення права на зведену нерухомість дозвільних і будівельних документів. Ті ж документи, що наявні, не відповідають вимогам закону, позаяк ОСОБА_5 державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом обєкта до експлуатації не містить дати його складання, не затверджений, відповідна комісія не призначалася, в акті йдеться про закінчений будівництвом будинок, тоді як таке будівництво не провадилося і могло йтися лише про квартиру в ньому, яка, до того ж, не була встановленим порядком здана в експлуатацію. Акт був складений на підставі нормативних документів, що на той час втратили чинність. Тож указаний акт є нікчемним.

Рішення виконкому, яке слугувало підставою для видачі ОСОБА_2 свідоцтва, ґрунтується на факті виконання тим будівництва начебто відповідно до умов мирової угоди, що не відповідає дійсності. Ухвалою Рахівського районного суду від 20.09.2010 було визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за умовами якої, зокрема, у володіння останнього були передані відповідні приміщення будинку, було передбачено добудову певних приміщень, після чого загальна площа належної відповідачу частини будинку повинна була становити 61,83 кв. м. Фактично ж оспореними рішенням виконкому та свідоцтвом було визнано і оформлено за ОСОБА_2 право власності на частину будинку, загальна площа якої склала 100,83 кв. м, тоді як позивач на таку добудову будинку згоди не давав.

Відповідач погоджувався на поділ будинку в натурі та необхідну у звязку з цим добудову відповідачем невеликих допоміжних приміщень (санвузла, тамбура), а в подальшому на реєстрацію прав на нерухоме майно відповідно до умов, визначених мировою угодою. Втім, відповідач порушив умови мирової угоди і здійснив перебудову і добудову приміщень в інших параметрах, внаслідок чого став власником більшого приміщення.

ОСОБА_2 не звертався до позивача як до власника земельної ділянки по дозвіл на перебудову чи добудову своєї частини будинку, не погоджував із співвласником будинку відповідного проекту, не повідомив і про оформлення свого права на нерухомість. Родина відповідача, яка мешкає в будинку, не допускає позивача до свого майна, реконструкція зі значним збільшення площі будинку проведена відповідачем таким чином, що позивач не має вільного доступу до своєї земельної ділянки, майна, і не може вільно ними користуватися.

Посилаючись на ці обставини, на положення ЦК України, ЗК України інші норми законодавства щодо права спільної власності на нерухоме майно, захисту права власності, вважаючи своє право власності порушеним діями ОСОБА_2 і Виконкому Рахівської міськради, позивач остаточно просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 24.06.2011 № 70 «Про оформлення права власності на квартиру» щодо реєстрації частини житлового будинку, що становить квартиру № 1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, на праві приватної власності за ОСОБА_2 в цілій частині та видачі свідоцтва про право власності;

визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 27.01.2012 на частину житлового будинку, що становить квартиру № 1, розташовану за адресою: м. Рахів, вул. Буркут (вул. ОСОБА_6), 31 кв. 1, на імя ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 24.06.2011 № 70.

Рішенням Тячівського районного суду від 03.10.2016 змінений позов задоволено:

визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 24.06.2011 № 70 «Про оформлення права власності на квартиру»;

визнано недійсним та скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно частину житлового будинку в м. Рахів, вул. Буркут (вул. ОСОБА_6), 31 АДРЕСА_2, видане 27.01.2012 на імя власника ОСОБА_2 на підставі рішення Виконавчого комітету Рахівської міської ради від 24.06.2011 № 70.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат по оплаті судового збору з Рахівської міської ради Закарпатської області та з ОСОБА_2 по 826,80 грн.

Ухвалу Тячівського районного суду від 27.06.2016 про забезпечення позову скасовано.

Відповідач ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3, оскаржив рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Вказує, зокрема, що:

із набуттям на підставі договору дарування у власність частини будинку, до ОСОБА_2 відповідно до ст. 120 ЗК України перейшло і право власності на земельну ділянку або на її частину, на якій розміщене це нерухоме майно, тому доводи позивача про відсутність його згоди на перебудову, на порушення вимог закону щодо порядку проведення реконструкції частини будинку необґрунтовані;

на необґрунтованість тверджень позивача про порушення його права власності на землю вказує й те, що чинними судовими рішеннями вже було встановлено правомірність переходу до ОСОБА_2 частини земельної ділянки, який як єдиний власник квартири управі був таку перебудовувати, реконструювати і т.ін.;

із поділом за згодою сторін будинку на дві квартири перестала існувати спільна сумісна власність на будинок, перебудова, проведена відповідачем, не змінює часток у праві власності на будинок;

суд неправильно застосував норми матеріального права з урахуванням їх дії в часі.

Посилаючись на відсутність порушення прав позивача та на недоведеність позову, відповідач просить рішення суду скасувати, у зміненому позові відмовити.

Інші відповідачі рішення суду не оскаржують. У письмових запереченнях на апеляцію відповідача ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. На думку сторони, ОСОБА_2 порушив затверджену судом мирову угоду і незаконно виконав будівництво на належній позивачу земельній ділянці. Так, відповідач невірно застосовує положення ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, оскільки на час набуття ним у власність частини будинку діяли правила, за якими для набуття ним також і права на земельну ділянку чи її частину належало укласти цивільно-правову угоду щодо переходу прав на земельну ділянку, чого не було зроблено, конкретна земельна ділянка як обєкт цивільного права відповідачу не була сформована і передана. Ця обставина встановлена чинним рішенням суду. Крім того, квартира, яка утворилася внаслідок укладання мирової угоди, могла бути зареєстрована за відповідачем саме на підставі цієї угоди, замість чого відповідач протиправно, в односторонньому порядку фактично змінив умови угоди і добудував значно більшу площу квартири. Між тим, змінювати параметри квартири, частку в будинку відповідач був управі лише після того, коли б спочатку зареєстрував своє право відповідно до мирової угоди, а потім у законний спосіб здійснив перебудову чи добудову.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Задовольняючи змінений позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. Рішення суду є справедливим, відповідає вимогам закону, обставинам справи та ґрунтується на її матеріалах і доказах, яким дано правильну оцінку.

Спірні правовідносини регулюються нормами цивільного, в т.ч., земельного законодавства щодо права власності на обєкти нерухомості, а також у відповідній частині іншими нормами законодавства щодо виникнення, припинення та оформлення цивільних прав у редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів.

Встановлено, що 18.11.1997 зав. Рахівською держнотконторою ОСОБА_7 видано ОСОБА_1 Свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим № 1770, відповідно до якого вона успадкувала за своїм батьком ОСОБА_8, який помер 27.12.1994, майно, що складалося із 1/2 частини жилого будинку по вул. Радянської Армії (вул. Буркут), № 31, загальною площею в цілому 78,32 кв. м, жилою площею в цілому 43,89 кв. м, із прилеглими до нього надвірними спорудами: літ. Б, Д сараї, літ. В вбиральня, літ. Г гараж, №№ 1, 2 ворота і огорожа (а.с. 190, 191 т. 1). На підставі рішення Виконкому Рахівської міськради від 29.10.1998 № 85 ОСОБА_1 11.12.1998 видано Державний акт серії І-ЗК № 034839 на право приватної власності на землю щодо призначеної для обслуговування жилого будинку, господарських споруд і будівель земельної ділянки площею 0,077 га, розташованої по вул. Буркут, 29 в м. Рахові Закарпатської області (а.с. 130 т. 1). Відповідає обставинам і матеріалам справи та ніким не заперечується, що назва «вулиця Буркут» є новою назвою колишньої «вулиці Радянської Армії» в м. Рахові, вищезгадані земельна ділянка та житловий будинок, що на ній знаходиться, мають адресу: Закарпатська область, м. Рахів, вул. Буркут, № 31.

Таким чином, ОСОБА_1 стала власником 1/2 ідеальної частки у житловому будинку та одноосібним власником земельної ділянки, на якій цей будинок знаходиться в цілому, за правилами, встановленими, зокрема, ст.ст. 4, 86, 524, 534, 548, 549, 560 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 2, 8, 11-14 Закону України «Про власність», ст.ст. 3, 6, 17, 22, 23 ЗК України (1990 р.).

29.10.2004 ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 (10.08.1995 р.н.), від імені якого діяла ОСОБА_9, 1/2 частку житлового будинку № 31 по вул. Буркут в м. Рахові, у договорі зафіксовано, що будинок має загальну площу в цілому 78,32 кв. м, жилу площу в цілому 43,89 кв. м, до нього належать надвірні споруди: №№ 1, 4 сараї, № 2 вбиральня, № 3 гараж, №№ 5, 6 ворота і огорожа (а.с. 129, 187 т. 1). На час укладання договору ОСОБА_4 не була власником земельної ділянки, договір не містить жодної вказівки на земельну ділянку, на якій розташований указаний будинок, і положень щодо переходу прав на таку земельну ділянку чи її частину.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, у розумінні закону земельна ділянка є індивідуально визначеним оборотоздатним обєктом цивільних прав (річчю, нерухомим майном) (ст. 79 ч. 1 ЗК України (2001 р.), ст. 177, ст. 178 ч. 1, ст. 179, ст. 181 ч. 1, ст. 182, ст. 184 ч. 1, ст. 190 ЦК України (2003 р.)). Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на землю, та його державної реєстрації, приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (ст.ст. 125, 126 ЗК України (2001 р.)), право власності на землю посвідчується відповідним державним актом, і реєструється з урахуванням наведених вище норм закону та положень Указу Президента України від 17.02.2003 № 134/2003 «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі у складі державного земельного кадастру», Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМ України від 12.01.1993 № 15, Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 02.07.2003 № 174 (реєстрація в Мінюсті України від 25.07.2003 за № 641/7962), Постанови КМ України від 17.07.2003 № 1088 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру».

Тобто, обєктом цивільних прав (річчю) є конкретно визначена земельна ділянка із її індивідуальними лінійними параметрами (площа, межі, конфігурація тощо), що відповідає як правилам щодо утворення ділянки, оформлення прав на неї, які були передбачені наведеним вище законодавством та існували на час одержання ОСОБА_10 у дар частини будинку, так відповідає й правилам, установленим чинними на час вирішення спору нормами ст. 79-1, Глав 31, 34 ЗК України (2001 р.), Закону України «Про Державний земельний кадастр», іншого законодавства, якими регулюються питання виникнення, переходу та припинення прав на землю.

На час набуття ОСОБА_2 у власність 1/2 ідеальної частки у житловому будинку № 31 по вул. Буркут в м. Рахові законом передбачалося:

ст. 377 ЦК України (2003 р.) що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування (ч. 1);

ст. 120 ЗК України (2001 р.) що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди (ч. 1); при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди (ч. 4).

За правилами укладання цивільно-правових угод, на підставі яких громадянин міг набути у власність земельну ділянку, установленими ст.ст. 131, 132 ЗК України (2001 р.) та іншими положеннями законодавства щодо укладання договорів, така угода повинна містити передусім вказівку на її предмет земельну ділянку з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо і на документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку.

Право приватної власності, у т.ч., на землю, є непорушним, це право набувається і реалізується громадянами відповідно до закону, підлягає захисту, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, випадки позбавлення, обмеження права власності, припинення права власності та діяльності власника встановлюються Конституцією та законами України (ст. 14 ч. 2, ст. 41 ч. 4 Конституції України, ст. 6 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 48-51, 55 Закону України «Про власність», ст.ст. 27-29, 43, 44 ЗК України (1990 р.), ст. 3 ч. 1 п. 2, ст. 319 ч. 7, ст. 321 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 328, 373, 386 ЦК України (2003 р.), ст. 1 ч. 2, ст. 78 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 79, 81, 152, ст. 153 ч. 1 ЗК України (2001 р.)). Цивільні права особа здійснює, а цивільні обовязки виконує у межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства, при здійсненні своїх прав особа зобовязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання правом не допускається; власник не може використовувати право власності на шкоду правам інших осіб (ст. 13 ч.ч. 1-3, ст. 14 ч. 1, ст. 319 ч. 5 ЦК України (2003 р.)).

Отже, перехід права власності на земельну ділянку, що належить фізичній особі, у звязку з переходом права власності (відчуженням) житлового будинку або його частини належало передбачити в договорі щодо відчуження будинку або в окремому правочині. Якщо ж відповідний правочин не було вчинено, законом передбачалася як така можливість переходу до набувача будинку права власності на ту частину земельної ділянки, що зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, що, втім, не усувало потреби у визначенні конкретної земельної ділянки із певними лінійними параметрами як обєкта цивільних прав (речі), а передбачало таку потребу, позаяк відповідно до закону лише щодо такого майнового обєкта могло виникнути право власності або, за відповідних умов, право користування. Для виникнення та оформлення права власності щодо невизначеної за параметрами та в натурі земельної ділянки правових підстав немає.

Саме в такому контексті та відповідно до чинної на відповідний час наведеної вище редакції ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, інших норм законодавства рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 22.04.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Рахівської міськради та Рахівського районного відділу земельних ресурсів про визнання частково недійсними рішення, державного акту на землю та визнання права власності на земельну ділянку теж були встановлені відповідні обставини, а позивачу було відмовлено в задоволенні його вимог (а.с. 104-106 т. 2). Судом було встановлено, що при укладанні 29.10.2004 договору дарування ОСОБА_4 частки в житловому будинку ОСОБА_2 у ньому не було зазначено про перехід права власності на земельну ділянку, тоді як відповідно до ст. 120 ч. 1 ЗК України набуття обдаровуваним такого права було можливим тільки при укладанні договору. Відповідні обставини узгоджуються зі встановленим у справі, що розглядається, і додатково враховуються за правилами ст. 61 ч. 3 ЦПК України.

Утім, сторона ОСОБА_2 і надалі виходить із того, що право власності на земельну ділянку набуте і як на підтвердження цього факту посилається на рішення Рахівського районного суду від 13.08.2014 у справі № 305/38/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 13.10.2014 і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.01.2014, якими відповідні судові рішення були залишені без змін (а.с.47-55 т. 2). Однак, такі доводи не можуть бути враховані.

У справі, в якій були ухвалені вказані вище судові рішення, йдеться передусім про обставини, повязані з перебудовою ОСОБА_2 належної йому частини будинку № 31 по вул. Буркут в м. Рахові, про перешкоди в користуванні земельною ділянкою, які, як вважала ОСОБА_1, створюються розташованими на ній господарськими будівлями і спорудами тощо. Рішення суду першої інстанції від 13.08.2014 не містить формулювання щодо набуття ОСОБА_11Є права власності на земельну ділянку (частину земельної ділянки), що належить до будинку, не вказує на таку ділянку, на її параметри, реєстрацію прав на неї. В ухвалі суду апеляційної інстанції від 13.10.2014 зазначено, серед іншого, що:

на підставі ухвали Рахівського районного суду від 20.09.2010 про визнання мирової угоди проведено а натурі поділ будинку № 31 по вул. Буркут в м. Рахові, внаслідок якого утворилися окремі квартири: № 1, яка виділена ОСОБА_2, і № 2, яка виділена ОСОБА_1;

виходячи з положень ст. 377 ч. 1 ЦК України та обставин справи, хоча ОСОБА_1 і належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0770 га, на якій знаходиться житловий будинок № 31, в якому розміщені дві квартири…, але в силу вимог ст. 377 ЦК України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) у звязку з набуттям ОСОБА_2 права власності на частину житлового будинку № 31 у вигляді квартири № 1, то до нього перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком (квартирою № 1), будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування;

за цих обставин, ОСОБА_2 належить земельна ділянка, яка зайнята квартирою № 1 у будинку № 31 по вул. Буркут та приналежними до неї будівлями і спорудами, а також та частина земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Поряд із цим, вищезгадане судове рішення теж не містить вказівки ані на конкретну земельну ділянку із визначеними її параметрами, ані на документальну підставу для переходу права на конкретну ділянку, ані на факт оформлення встановленим порядком ОСОБА_2 права на таку конкретно визначену ділянку, яка утворилася за рахунок належної ОСОБА_1 земельної ділянки, тобто, не містить вказівки і даних про набуття відповідно до закону ОСОБА_2 права власності на конкретно визначений оборотоздатний майновий обєкт (річ) земельну ділянку, та/або даних, необхідних для оформлення відповідного права. Сама по собі передбачена законом можливість набуття ОСОБА_2 за відповідних обставин права власності на земельну ділянку, на що вказується по суті в судовому рішенні, не є тотожною власне факту такого набуття права, а судове рішення, з огляду на вищевикладене, не може слугувати підставою для оформлення та державної реєстрації права власності на конкретно визначену земельну ділянку. ОСОБА_1, як власник належної до будинку земельної ділянки, право якого наразі оформлене, заперечує набуття ОСОБА_2 права власності на частину цієї ділянки.

Відповідач ОСОБА_2 обґрунтовує свою правову позицію редакцією ст. 120 ЗК України (2001 р.) і ст. 377 ЦК України (2003 р.), яка регулює окремі аспекти переходу права власності на земельну ділянку чи її частину у звязку з переходом прав на розташоване на ділянці нерухоме майно інакше, аніж та редакція цих законів, яка була чинною на час набуття обдарованим у власність частки в будинку. Проте, в силу положень ст. 5 ЦК України щодо дії цивільного законодавства в часі, спірні відносини регулюються тим законом, який діяв на момент їх виникнення, а новий акт цивільного законодавства застосовується до прав і обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Тому підлягають застосуванню норми закону, що були чинними на час укладання договору дарування, зміна законодавства після цього не може слугувати підставою для погіршення правового становища учасника цивільних відносин, в даному випадку ОСОБА_1 як співвласника будинку та власника земельної ділянки, доводи сторони щодо застосування більш пізньої редакції закону необґрунтовані.

Відтак, у справі немає доказів набуття ОСОБА_2 у власність конкретно визначеної, відведеної в натурі земельної ділянки, на якій розташований будинок № 31 по вул. Буркут в м. Рахові, частка в якому йому належить, та оформлення права щодо такої ділянки, сформованої з урахуванням набуття цим відповідачем права власності на частину будинку.

Ухвалою Рахівського районного суду від 20.09.2010 визнано мирову угоду щодо поділу в натурі житлового будинку № 29 по вул. Буркут в м. Рахові, укладену ОСОБА_1 та ОСОБА_2, від імені якого діяла ОСОБА_9, за умовами якої, зокрема:

ОСОБА_1 визначено в натурі 1/2 частку із спільного часткового майна житлового будинку із виділенням у користування, володіння та розпорядження квартири № 2, що складається із житлової кімнати площею 16,96 кв. м, кухні-столової площею 9,88 кв. м, тамбуру площею 1,54 кв. м, кладової площею 2,97 кв. м на першому поверсі, приміщення площею 9,97 кв. м на мансардному поверсі, разом 41,32 кв. м;

у володінні та користуванні ОСОБА_2 залишено в житловому будинку житлову кімнату площею 15,40 кв. м, кухню площею 8,77 кв. м, коридор площею 5,14 кв. м, коридор площею 4,34 кв. м на першому поверсі, підвал площею 3,64 кв. м, разом 37,29 кв. м, а також у володінні та користуванні залишено реконструйовані приміщення площами 13,3 кв. м і 4,42 кв.м мансардного поверху;

ОСОБА_1 зобовязалася добудувати суміщений санвузол площею 4,2 кв. м і веранду площею 11,23 кв. м, а також сплатити ОСОБА_2Р грошову компенсацію в розмірі 5935,70 грн і надавати йому право вільного доступу (підходу, підїзду) до належної йому частини будинку;

ОСОБА_2 зобовязався добудувати інший суміщений санвузол площею 4,2 кв. м і тамбур площею 2,62 кв. м (а.с. 116-118 т. 1).

Відповідно до мирової угоди загальна площа усіх приміщень належної ОСОБА_1 частини будинку (з урахуванням добудови) була визначена у 56,75 кв. м, загальна площа усіх приміщень, призначених, як зафіксовано в угоді, для володіння та користування ОСОБА_2 (з урахуванням добудови) була визначена у 61,83 кв. м.

За приписами ст. 182 ч.ч. 1, 2, 4, ст. 331 ч.ч. 1, 2 ЦК України (2003 р.), право власності на нерухому річ, його виникнення, перехід і припинення підлягає державній реєстрації; право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Наведеними вище нормами закону, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 1, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 4, 5, ст. 19 ч. 1 та ін.), Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Мінюсту України від 07.02.2002 № 7/5 (реєстрація в Мінюсті від 18.02.2002 за № 157/6445) як у редакції, що діяла на момент визнання судом мирової угоди (п.п. 1.1.-1.6. та ін., Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на обєкти нерухомого майна), так і в редакції, що діяла з 01.10.2010 (п.п. 1.1.-1.6. та ін., Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно), установлено, що державна реєстрація права власності на житловий будинок є обовязковою; підставами для державної реєстрації прав слугують, зокрема, договори, укладені у порядку, встановленому законом, рішення судів, що набрали законної сили, інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно.

Виходячи з вимог закону, ОСОБА_2 належало зареєструвати право власності на нерухоме майно частину будинку на підставі ухвали суду про визнання мирової угоди та, у разі виконання передбачених угодою добудов, на підставі документів, якими оформлюється добудова, фіксуються параметри нерухомого майна як єдиного обєкта з урахуванням добудови тощо. При цьому, технічні характеристики, інші дані щодо такого майна повинні відповідати документам, що слугували правовими підставами для встановлення права власності на це майно та його оформлення. Подальші дії щодо належного ОСОБА_2 нерухомого майна (розпорядження ним, реконструкція, перебудова тощо) в силу положень ст.ст. 316, 317, 319, 328 ЦК України та інших норм законодавства, яким регулюється право власності, могли вчинятися після набуття цього майна у власність із відповідних правових підстав та із належними оформленням і фіксацією цього факту.

У справі немає доказів здійснення ОСОБА_2 державної реєстрації права власності на відповідну частину будинку № 31 по вул. Буркут в м. Рахові за параметрами, визначеними визнаною 20.09.2010 судом мировою угодою. Натомість без оформлення у передбачений законом спосіб права власності на частину будинку в натурі, ОСОБА_2 у 2011 році замовив технічну документацію, якою обґрунтував реконструкцію і добудову будинку, довівши загальну площу частини будинку (квартири № 1) до 100,83 кв. м, житлову до 45,46 кв. м і змінивши істотно технічні параметри цієї частини будинку порівняно з тими, що були визначені мировою угодою, та змінивши периметр і конфігурацію будинку, збільшивши площу забудови щонайменше на 10,5 кв. м, збільшивши загальний будівельний обєм житлового будинку за рахунок збільшення площі мансардного поверху, інших приміщень, збільшення будівельного обєму мансардного поверху щонайменше на 54,93 куб. м, додатково влаштованої конструкції, необхідної для надбудови другого поверху будинку тощо. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи, в т.ч., технічною документацією, висновком експертного дослідження № 233/19-16 від 12.09.2016, виконаним судовим експертом ОСОБА_12 за зверненням ОСОБА_1 (а.с. 85-102, 107-115, 244-252, 255 т. 1, а.с. 14-25 т. 2 та ін.).

У справі немає доказів згоди ОСОБА_1 із зазначеними вище діями ОСОБА_2, навпаки, правомірність їх вона заперечує, вважає такими, що порушують її права як співвласника будинку (ст.ст. 355, 356, 358 ЦК України (2003 р.)) і власника земельної ділянки. У цьому контексті слід зауважити, що за змістом ст. 120 ч. 4 ЗК України (2001 р.) якщо вирішується питання про право власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю до кількох осіб, це право визначається пропорційно часткам осіб у праві власності на будівлю, де враховуються параметри відповідного майна в натурі та його вартість. Тож обставини, які впливають або можуть вплинути на розмір частки співвласника будинку, на використання належної до будинку земельної ділянки, право власності на яку, до того ж, оформлено на іншого співвласника будинку, мають істотне значення для іншого співвласника, оскільки безпосередньо впливають на його права і обовязки або стосовно них є обґрунтовані підстави вважати, що такі можуть вплинути на права і обовязки іншого співвласника. За загальним правилом, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а в разі недосягнення згоди спір вирішується судом.

24.06.2011 Виконком Рахівської міськради прийняв рішення № 70 «Про оформлення права власності на квартиру», яким вирішив зареєструвати частину житлового будинку, що становить квартиру № 1, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, на праві приватної власності за ОСОБА_2 у цілій частині та видати йому свідоцтво про право власності (а.с. 254 т. 1). На підставі цього рішення виконкому ОСОБА_2 було 27.06.2011 видано Свідоцтво серії САС № 995047 на право власності на нерухоме майно на частину житлового будинку квартиру АДРЕСА_4 (вул. ОСОБА_6) в м. Рахові в цілому, загальна площа квартири 100,83 кв. м, житлова 45,56 кв. м (а.с. 259 т. 1), а 31.01.2011 право власності на квартиру на підставі указаних документів було за ОСОБА_2 зареєстровано (а.с. 260 т. 1).

З наявного у справі висновку № 29 по проекту будівництва від 10.06.2011, складеного головним державним санітарним лікарем Рахівського району ОСОБА_13 (а.с. 255 т. 1), з інших матеріалів справи (зокрема, пояснення директора КП «Рахівське МБТІ Рахівської міської ради» ОСОБА_14 від 22.06.2011 (а.с. 225-227 т. 1) випливає, що право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно було оформлене та зареєстроване із обґрунтуванням виникнення його на підставі ухвали Рахівського районного суду від 20.09.2010 про визнання мирової угоди, подальшого будівництва на підставі будівельного паспорта, проекту та прийняття будинку в експлуатацію. Тим часом, мирова угода не передбачала такого будівництва (добудови, реконструкції) будинку, ані проекту будівництва, ані будівельного паспорта, складених і оформлених установленим порядком у справі немає, як немає й доказів наявності таких на час виконання будівельних робіт та оформлення права власності.

Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом обєкта до експлуатації (а.с. 257-258 т. 1), який слугував при прийнятті відповідних рішень щодо права власності підтвердженням факту прийняття збудованого ОСОБА_2 майна в експлуатацію, не має правового значення, оскільки, безвідносно до інших його правових вад, не містить дати складання, не містить вказівки на призначення відповідної комісії, вказівки на дозвіл, за яким виконані будівельні роботи, складений про прийняття в експлуатацію будинку № 31 по вул. Буркут в м. Рахові, а не квартири, яка в ньому взагалі не згадується. ОСОБА_5 не відповідає ознакам документа, не містить необхідних реквізитів та інформації, складений щодо іншого обєкта, аніж той, про оформлення прав на який ішлося, і вже лиш через це не міг слугувати підставою для повязаних із ним юридично значимих дій.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення діями відповідачів ОСОБА_2 і Виконкому Рахівської міськради майнових прав позивача ОСОБА_1 як співвласника будинку, власника земельної ділянки, на якій він розташований, сторони мирової угоди та про необхідність їх захисту. Суд правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, якими вони регулюються. Доводи апеляції не спростовують по суті ані доводів позивача, наданих ним суду доказів, ані правильності по суті, законності, обґрунтованості та справедливості рішення суду. Посилання в апеляційній скарзі на певне судове рішення у контексті застосування і тлумачення норм законодавства щодо переходу права власності на земельну ділянку при переході права власності на розташований на ній будинок (його частину) не може братися до уваги, таке рішення не є преюдиційним щодо факту набуття ОСОБА_2 права власності на конкретну земельну ділянку, не встановлює такого факту. Крім того, безвідносно до того, що відповідні обставини встановлені в даній справі, сторона не враховує й іншого судового рішення, що вказує на необґрунтованість правової позиції відповідача.

Відтак, на підставі ст. 308 ЦПК України та з урахуванням положень ст. 303 ч. 1 цього Кодексу, апеляцію відповідача ОСОБА_2 слід відхилити, рішення суду, яке не оскаржується ані Виконкомом Рахівської міськради, ані цією радою, слід залишити без змін.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_3, відхилити, рішення Тячівського районного суду від 3 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді