Ухвала суду № 63638215, 21.12.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 237/143/16-ц Номер провадження 22-ц/775/2164/2016

Єдиний унікальний номер 237/143/16-ц Головуючий у 1 інстанції Ліпчанський С.М.

Номер провадження 22-ц/775/2164/2016 Доповідач Дундар І.О.

Категорія 19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Дундар І.О.

суддів Корчистої О.І., Тимченко О.О.

за участю секретаря Чуряєва В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом Приватного підприємства агрофірма «Пречистівське» до ОСОБА_1, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ново-Шахтарське» про визнання поновленим договору оренди землі, визнання недійсним договору оренди землі, скасування його державної реєстрації

за апеляційною скаргою Приватного підприємства агрофірма «Пречистівське»

на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 31 жовтня 2016 року,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 31 жовтня 2016 року в задоволенні позову ПП АФ «Пречистівське» до ОСОБА_1, СТОВ «Ново-Шахтарське» про визнання поновленим договір оренди землі та визнання недійсним договору оренди землі, скасування його державної реєстрації відмовлено.

В апеляційній скарзі ПП АФ «Пречистівське» просили скасувати рішення та ухвалити нове по суті позовних вимог, оскільки рішення є незаконним та необґрунтованим: в мотивувальній частині рішення, в порушення ст. 215 ЦПК України суд не зазначив мотиви, з яких відхилив докази, надані позивачем, не звернув уваги на те, що відповідачами не доведені заперечення на позов, судом не надано належної оцінки показам свідків, суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача про допит ОСОБА_1 про відомі йому обставини, які мають значення для справи, в порушення ст. 58 ЦПК України суд взяв до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування, суд неправильно застосував положення ст.33 Закону України «Про оренду землі» та ст. 203, 215 ЦК України.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 заперечували проти задоволення скарги.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка (кадастровий номер 1423385800:05:000:0207) загальною площею 5,84 га ріллі, яка розташована на території Новоукраїнської сільської ради Мар'їнського району, Донецької області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогоподарського виробництва, 17 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ПП АФ «Пречистівське» укладено договір оренди землі, який зареєстровано в державному реєстрі земель за № 4АА007504-041016300073 від 17 листопада 2010 року, строк дії якого закінчився 17 листопада 2015 року. 10 жовтня 2013 року ОСОБА_1 надав до ПП АФ «Пречистівське» лист, яким повідомлено про намір самостійно використовувати свою земельну ділянку з сезону 2014 року, 07 вересня 2015 року за № 158 та 05 жовтня 2015 року за № 179 позивачем направлено орендодавцю листи, якими повідомлено про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, які повернуто з відміткою працівника органу поштового зв'язку «за відмовою адресата від одержання».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1, як власник земельної ділянки, вільний у виборі контрагенту для укладення договору оренди, на момент укладення договору зі СТОВ «Ново-Шахтарське», об'єкт оренди - земельна ділянка була вільна від користування інших осіб за договором оренди, оскільки ще до спливу строку дії договору орендодавцем було повідомлено орендаря про намір не продовжувати строк дії договору.

Такі висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Звертаючись до суду з даним позовом, ПП агрофірма «Пречистівське» обґрунтовувала позовні вимоги положеннями ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що 17 листопада 2010 року між сторонами укладено договір оренди землі (арк..спр.16-17), відповідно до п. 8 якого договір укладено на 5 років; після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України та статтею 33 Закону України "Про оренду землі"

Так, у частині першій статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Крім того, стаття 764 ЦК України передбачає таку правову конструкцію, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Так, у частинах першій - п'ятій статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Виходячи з приписів статей 319, 626 ЦК України, слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Таким чином, згідно із частинами першою - п'ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором, орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

07 вересня 2015 року листом №158 та 05 жовтня 2015 року листом № 179 (арк..спр.20, 23) позивач намагався повідомити ОСОБА_1 про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк.

Але відповідач дані листи не отримав, вони повернулись на адресу позивача (арк..спр.22, 25), тобто орендодавець не був повідомлений про намір орендатора скористатися переважним правом укладення договору на новий строк.

Дана обставина позивачем не оспорююється.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для застосування ч. 1 ст.33 Закону щодо поновлення договору оренди.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Суд першої інстанції, оцінивши наявні у справі докази дійшов обґрунтованого висновку про наявність заперечень ОСОБА_1 на поновлення договору оренди.

Отже, суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог про поновлення договору оренду.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним, позивач посилався на порушення відповідачами вимог закону - ст. 203, 215 ЦК України (арк..спр.68-75).

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень вимог чинного законодавства при розгляді питання щодо поновлення договору оренди, то відповідно і відсутні підстави для визнання договору оренди землі з новим орендарем недійсним.

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України.

Згідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

За вказаних обставин доводи позивача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволення позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачем не надано.

Посилання в апеляційній скарзі на безпідставну відмову судом в допиті відповідача ОСОБА_1 не відповідає обставинам справи.

На підставі ч.1 ст. 38 ЦПК України сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Відповідач ОСОБА_1 особисто участі у цивільній справі не приймав, надав довіреність на представництво його інтересів - ОСОБА_3 (арк..спр.47) та ОСОБА_4 (арк..спр.48).

Відповідно до ст.62 ЦПК України торони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції клопотання про допит відповідача ОСОБА_1 в якості свідка не заявлялось.

В судовому засіданні 15 липня 2016 року представником позивача заявлено клопотання про виклик ОСОБА_1, в задоволенні якого відмовлено судом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі: 4) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Отже виклик сторони для особистих пояснень є правом , а не обов'язком суду.

Крім того, на підставі ч. 3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі позивачем не зазначено, яким чином відмова у виклику ОСОБА_1 призвела до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи і дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення. Нові докази не досліджувались апеляційним судом.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційний суд на підставі ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства агрофірма «Пречистівське» відхилити.

Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 31 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: