Ухвала суду № 63636089, 21.12.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/9383/15-ц Провадження № 22-ц/795/1130/2016 Головуючий у I інстанції Литвиненко І. В. Доповідач - Мамонова О. Є.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді: Мамонової О.Є.

суддів: Бечка Є.М., Тагієва С.Р.

із секретарем: Зіньковець О.О.

за участю: адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, визнання заповіту недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4, померлої 07 січня 2015 року. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 243 грн. 60 коп. судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у цій частині, визнавши недійсним заповіт, посвідчений нотаріусом Другої державної нотаріальної контори ОСОБА_5, реєстровий № 3-1974.

Заявник вважає рішення суду в оскаржуваній частині незаконним, зважаючи на те, що висновком судово-психіатричної експертизи від 15.03.2016 року встановлено, що на момент складання заповіту ОСОБА_4 страждала розладами психічної діяльності, які відносяться до психічних розладів і класифікуються за Міжнародною статистичною класифікацією хвороб (МКХ-10). Заявник зазначає, що експертами діагностовано органічний розлад особистості, який є стійким психічним розладом, а враховуючи хронічне захворювання судин головного мозку, наростання інтоксикації організму внаслідок онкологічного захворювання ОСОБА_4 такий розлад був незворотнім та мав тенденцію до погіршення її психічного стану. Заявник не погоджується із твердженням суду, що психічний розлад, діагностований у ОСОБА_4, не був стійким, оскільки ОСОБА_4 в період з 10.10.2014 по 31.10.2014 страждала хронічними хворобами, повязаними з кровообігом у головному мозку, наслідком яких могли бути ті відхилення у поведінці останньої, які описували свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а саме галюцинації, навязливі ідеї, підозрілість.

ОСОБА_2 вважає, що суд упереджено оцінив показання свідків, не сумніваючись у показаннях зацікавлених свідківродичів відповідача, та безпідставно відкинув показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, які були сусідами ОСОБА_4, знали її тривалий час та не мають ніякого особистого інтересу у вирішенні даного спору. При цього, заявник наголошує на тому, що суд постійно цитує узгоджені показання свідків відповідача, хоча вони явно не узгоджуються із висновком експертизи про наявність у ОСОБА_4 клінічних ознак органічного розладу особистості.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката ОСОБА_1, який наполягав на законності рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Частиною 1 статті 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції виходив з відсутності, передбачених ч.1 ст.255 ЦК України, підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки висновки проведеної у справі судово-психіатричної експертизи, пояснення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, які безпосередньо спілкувалися із ОСОБА_4 в день вчинення заповіту та те, що ОСОБА_4 не перебувала на обліку в Чернігівській обласній психоневрологічній лікарні та не зверталася до лікарів-психіатрів свідчать про те, що в момент вчинення правочину остання усвідомлювала значення своїх дій і могла ними керувати.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом по справі встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25.08.1993 №6-2429 квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_4, що підтверджується інформаційною довідкою КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» №360 від 11 лютого 2015 року (а.с.11 т.1).

25 грудня 2014 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно якого на випадок своєї смерті належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 заповідала ОСОБА_3 Заповіт посвідчений державним нотаріусом Другої чернігівської нотаріальної контори ОСОБА_5 та реєстровано в реєстрі за №3-1974 (а.с.12 т.1).

07 січня 2015 року ОСОБА_4 померла (а.с.13 т.1).

Звернувшись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_2 у якості правової підстави для визнання заповіту недійсним посилався на ч.1 ст.225 ЦК України, мотивуючи позов тим, що оскаржуваний заповіт був підписаний ОСОБА_4 під впливом «збиваючих» факторів, які були спричинені, на його думку, прийманням останньою протягом тривалого часу сильнодіючих знеболювальних препаратів, після чого ОСОБА_4 не в повній мірі розуміла значення своїх дій.

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 17 вересня 2014 року в справі № 6-131цс14.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснено, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

З матеріалів справи вбачається, що за інформацією КЛПЗ «Обласний наркологічний диспансер» №161 від 29 січня 2016 року ОСОБА_4 за медичною допомогою до вказаної установи не зверталася (а.с.156 т.1).

За даними архіву, згідно картотеки Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні ОСОБА_4 не значиться. За перевіреними даними по відділеннях та приймальному відділенню у стаціонар не госпіталізувалася, на обліку у диспансерному відділенні Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні не перебувала. За медичною допомогою до лікаря-психіатра не зверталася (а.с.158 т.1).

Висновком судово-почеркознавчої експертизи №1959/1960/15-24 від 10 серпня 2015 року, проведеної Чернігівським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз у цивільній справі № 750/4543/15-ц, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 в заповіті, що посвідчений 25.12.2014 державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, реєстровий номер 3-1974, виконаний рукописним способом пастою кулькової ручки без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів. Рукописний запис та підпис від імені ОСОБА_4 в заповіті, що посвідчений 25.12.2014 державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, реєстровий номер 3-1974, виконані самою ОСОБА_4 (а.с.14-18 т.1).

Висновком посмертної судово-психіатричної експертизи №161 від 15 березня 2016 року, проведеної судово-психіатричним експертним підрозділом Комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» встановлено, що у ОСОБА_4, яка померла 07.01.2015, станом на 25.12.2014 мали місце клінічні ознаки органічного розладу особистості внаслідок онкологічної патології з астенічним синдромом (F 07.8 за Міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду). ОСОБА_4 за своїм психічним станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання заповіту 25.12.2014 (а.с.169-175 т.1).

При розгляді справи судом апеляційної інстанції за клопотанням позивача була призначена повторна посмертна судово-психіатрична експертиза, яка в подальшому була залишена без виконання у звязку з неоплатою позивачем за проведення експертизи (а.с.9 т.2).

Таким чином, враховуючи висновок посмертної судово-психіатричної експертизи №161 від 15 березня 2016 року, показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність, передбачених ст. 225 ЦК України, підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Доводи заявника про те, що висновком судово-психіатричної експертизи діагностовано органічний розлад особистості, який є стійким психічним розладом, а враховуючи хронічне захворювання судин головного мозку, наростання інтоксикації організму внаслідок онкологічного захворювання ОСОБА_4 такий розлад був незворотнім та мав тенденцію до погіршення її психічного стану не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки для визнання правочину недійсним на підставі ст.225 ЦПК України правове значення має той факт, чи в момент складання заповіту особа усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, що і підтверджується п. 2 зазначеного висновку.

Не приймаються апеляційним судом до уваги доводи заявника про упереджене та безпідставне відхилення показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, зважаючи на те, що згідно п.2 ч.1 ст.145 ЦПК України психічний стан особи підтверджується виключно відповідною експертизою, а не показаннями свідків.

За викладених обставин, рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги є законним, обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:Судді: