Постанова № 63634808, 08.12.2016, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/10522/16-а

Провадження № 2-а/752/270/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.12.2016 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Колдіної О.О.,

з участю секретаря Овдій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

позивачі через свого представника звернулись до суду з позовом до Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про зобов»язання відповідача перерахувати та поновити виплату пенсії за віком з дати припинення у розмірах відповідно до чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до грудня 2014 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в АДРЕСА_1 та перебували на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Святошинському районі м.Києва, та отримували пенсію за віком.

В подальшому вони виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв»язку з чим виплату пенсії було припинено.

07.05.2016 р. представник позивачів звернувся до Правобережного об»єданного управління Пенсійного фонду України в м.Києві з заявами про перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, однак у вчиненні зазначених дій позивачам було відмовлено в зв»язку з відсутністю підстав для поновлення виплати пенсії на території України.

Зазначену відмову позивачі вважають протиправною, оскільки положення Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», яким обмежувалось право на отримання пенсії громадянами України, які виїхали за кордон, були визнані неконституційними, в зв»язку з чим з моменту прийняття зазначеного рішення у позивачів відновилось право на отримання пенсії на території України.

В судове засідання позивачі та їх представник не з»явились, надавши письмові клопотання про розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача - Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що відсутні визначені законом підстави для виплати пенсії, оскільки відсутні договірні відносини між Україною та Ізраїлем, якими врегульовано питання щодо виплати пенсій, а крім того, представник відповідача зазначила, що позивачами не надано належним доказів на підтвердження того, громадянами якої країни вони є, і що вони не отримують будь-яких інших пенсійних виплат.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся 07.06.2016 р. до Правобережного об»єднаного правління Пенсійного фонду України в м.Києві з заявами про поновлення позивачам виплати пенсії та її перерахунку.

При зверненні до суду представник позивача посилається на те, що до грудня 2014 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Святошинському районі м.Києва, оскільки проживали за адресою: АДРЕСА_1, і отримували пенсію за віком, а в подальшому виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю в зв»язку з чим виплата пенсії була припинена.

Будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин представником позивачів суду не надано.

Згідно інформації Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на обліку в Управлінні не перебувають.

Правобережним об»єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві було відмовлено позивачам у поновленні виплати пенсії в зв»язку з відсутністю договірних відносин між Україною та Ізраїлем у сфері соціального забезпечення щодо переказу пенсій.

Частиною 2 ст.49 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

Відповідно до ст.51 зазначеного Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Дійсно, між Україною та державною Ізраїль на час розгляду справи відсутні договірні відносини щодо врегулювання питання про пенсійне забезпечення.

Однак, положення пункту 2 частини першої статті 49 та речення 2 ст.51 закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009, яким встановлено, що держава поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державною міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення і всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Законом України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» гарантується право на отримання пенсії у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон.

Тобто, зазначене право мають громадяни України, які постійно проживають за кордоном.

До матеріалів позовної заяви позивачами долучені ксерокопії перших сторінок паспортів громадян України для виїзду за кордон та копії пенсійних посвідчень.

Відповідно до ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Оцінюючи зазначені положення чинного законодавства, яке регулює даний вид правовідносин, суд вважає, що відмова відповідача у здійсненні поновлення виплати пенсії позивачам в зв»язку з відсутністю договірних відносин між Україною та Ізраїлем щодо пенсійного забезпечення не ґрунтуються на положенням Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Однак, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що позивачі є громадянами України і не отримують будь-яких інших пенсійних виплат, а тому на підставі наявних доказів суд позбавлений можливості прийти до обґрунтованого випадку щодо наявності підстав для задоволення позову і наявності у позивачів права на поновлення виплати пенсії.

Надані ксерокопії пенсійних посвідчень та копії перших сторінок паспорту громадянина України для виїзду за кордон не є належними доказами на підтвердження зазначених обставин.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав на даних обставин для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.3, 4, 11, 12, 19, 160-163 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити дії відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, встановленого цим Кодексом.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного адміністративного суду через Голосіївький районний суд м.Києва

У разі застосування судом положень ст.160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя :