Постанова № 63613463, 13.12.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р. Справа № 922/2571/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М. , суддя Слободін М.М.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача не зявився

відповідача - ОСОБА_1 (довіреність № 2208 від 25.04.2016)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків (вх. № 2611 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2016 у справі № 922/2571/16

за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків

до Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Акціонерна компанія "Харківобленерго", звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Комунального підприємства "Харківводоканал", в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.09.2016, просив суд стягнути з відповідача: інфляційні у розмірі 11681162,32 грн., 3% річних в розмірі 3116695,91 грн. та пеню у розмірі 8840973,57 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно договору на постачання електричної енергії №4 від 07.05.2004, який був укладений між позивачем та відповідачем. Крім того, позивач просив покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.09.2016 по справі №922/2571/16 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Харківводоканал" на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" інфляційні у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних в розмірі 2638922,93 грн. та пеня у розмірі 7577607,32 грн. В частині позовних вимог щодо стягнення 3546934,56 грн. відмовлено. Також, стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 175685,30 грн.

Відповідач, КП "Харківводоканал", із даним судовим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення у справі незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні та при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а тому просить рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2016 по справі №922/2571/16 скасувати в частині стягнення з КП "Харківводоканал" інфляційних витрат у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних в розмірі 2638922,93 грн. і пені у розмірі 7577607,32 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволені позовних вимог АК "Харківобленерго" відмовити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.09.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20 жовтня 2016 р. об 11:00 год.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 10608 від 19.10.2016), в якому проти доводів, викладених в апеляційній скарзі КП "Харківводоканал", заперечує, та зазначає, що на теперішній час у відповідача залишилась несплаченою сума боргу за спожиту електричну енергію за періоди: вересень - листопад 2013, січень-червень 2014, січень - березень, травень - грудень 2015, січень - травень 2016, в зв'язку з чим АК "Харківобленерго" було нараховано 3% річних за період серпень - червень 2016. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що у справі № 922/1831/15, на яку посилається відповідач, предметом позовних вимог є нарахування 3% річних за період січень - лютий 2015 на суму боргу за спожиту електричну енергію, яка була не сплачена відповідачем до теперішнього часу. А у справі № 922/635/15, на яку також посилається відповідач, предметом позовних вимог є нарахування пені за період січень - червень 2014, інфляційні за період листопад 2013 - грудень 2014, 3% річних за період жовтень 2013 по грудень 2014 на всю суму невиконаного зобов'язання. Виходячи з цього, позивач вважає, що в даній справі розглядається зовсім інший період нарахувань пені, інфляційних та 3% річних, який жодним чином не співпадає з вищезазначеними відповідачем справами.

20.10.2016 відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 10628), в якому керуючись ч. 1 ст. 79 ГПК України просить зупинити провадження у справі 922/2571/16 до вирішення пов'язаної з цією справою іншої справи № 922/635/15, яка розглядається господарським судом Харківської області, і з якою вона перебуває у причинно - наслідковому зв'язку.

В обґрунтування даного клопотання відповідач зазначає, що підставою для звернення АК "Харківобленерго" до суду у даній справі №922/2571/16 є наявність, як зазначає компанія, заборгованості підприємства за спожиту електричну енергію в період з вересня 2013 року за договором про постачання електричної енергії №4. Однак відповідач вказує на те, що у справі № 922/635/15, яка знаходиться на розгляді в господарському суді Харківської області, предметом розгляду є саме борг вказаного періоду. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про суперечливий та сумнівний характер сум, заявлених позивачем до стягнення. З таким висновком погодився і господарський суд, в зв'язку з чим, ухвалою від 27.07.2016 по справі була призначена додаткова судова експертиза щодо перевірки обґрунтованості розрахунку вартості електричної енергії. З огляду на те, що провадження по справі № 922/635/15 триває, а рішення не прийнято, факти, що будуть встановлені в ході розгляду справи № 922/635/15 матимуть істотне значення для справи № 922/2571/16, в якій заявлені до стягнення штрафні санкції нараховані на вказані спірні суми заборгованості. Пов'язаність справ та неможливість розгляду справи № 922/2571/16 полягає у тому, що рішенням суду по справі № 922/635/15 будуть встановлені преюдиційні факти, які матимуть вирішальний вплив на обирання та оцінку доказів по даній справі, а саме розмір основної заборгованості КП "Харківводоканал" за спожиту електричну енергію, що є базою нарахування штрафних санкцій, які є предметом позовних вимог у справі № 922/2571/16. Крім того, КП "Харківводоканал" підкреслює, що суми вартості електричної енергії за період з вересня 2013 року по січень 2016 року, у зв'язку з несплатою яких позивач просить стягнути неустойку, 3 % річних та компенсувати інфляційні витрати є сумнівними та спірними внаслідок чого є предметом розгляду інших судових справ: №922/1831/15, №922/2838/15, №922/4927/15, №922/741/16, провадження по яким на даний момент триває. Більше того, по справах № 922/741/16, № 922/4927/15 були призначені та наразі тривають судові експертизи щодо перевірки обґрунтованості нарахування позивачем вартості електричної енергії (відповідні ухвали містяться в матеріалах справи). Також, відповідач вважає, що необхідність зупинення провадження по справі за даних обставин, підтверджується практикою Вищого господарського суду України, а саме постановою ВГСУ від 13.06.2012 по справі №5023/9972/11, постановою ВГСУ від 08.07.2013 по справі №922/767/13-г, та постановою ВГСУ від 06.11.2013 по справі №922/3039/13, копії яких містяться в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 20.10.2016 розгляд справи відкладено на 29.11.2016 об 11:30 год.

16.11.2016 від КП "Харківводоканал" на адресу суду надійшли додаткові пояснення до клопотання про зупинення провадження по справі (вх. № 11572), в яких відповідач повідомив про існування додаткових обставин, які свідчать про необхідність задоволення даного клопотання. Так, відповідач зазначив, що у Висновку експертів по справі №922/635/15, предметом якої є, зокрема, стягнення заборгованості відповідача за спожиту електричну енергію за період вересень 2013 року - грудень 2014 року, судовими експертами було вказано, що наявних в матеріалах справи вихідних даних не достатньо для встановлення загального розміру вартості електричної енергії спожитої за період серпень 2015 року - січень 2016 року станом на 01.02.2016 за договором №4, а тому правильність проведеного АК "Харківобленерго" розрахунку суми вартості електричної енергії по всім видам нарахувань за споживання електричної енергії у розрізі місяців та споживачів (субспоживачів) підтвердити не надається можливим". Аналогічна ситуація зафіксована у Висновку експертів по справі №922/741/16, предметом якої є стягнення заборгованості Відповідача за спожиту електричну енергію за період серпень 2015 року - січень 2016 року судовими експертами було зазначено, що "встановити розмір вартості електричної енергії спожитої по Договору №4 від 07 травня 2004 року за період вересень 2013 року грудень 2014 року експерту не надається можливим". Отже, фахові спеціалісти у галузі електротехніки та економіки незалежної експертної установи, які повідомлені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень засвідчили, що заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються наявними у матеріалах справи документами, а тому відповісти, зокрема, на питання відносно загального розміру заборгованості за електричну енергію не вбачається за можливе. Все це, на думку відповідача, безпосередньо вказує про неможливість вирішення та прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі №922/2571/16 до прийняття остаточних рішень по пов'язаних з нею інших справ №922/635/15, №922/741/16 та інших зазначених у клопотанні, провадження по яким наразі тривають, а сума заборгованості КП "Харківводоканал", на яку нараховані 3% річних, інфляційні витрати та пеня не встановлена. На підтвердження зазначених обставин відповідач надав витяги з Висновку експертизи по справі №922/635/15 та з Висновку експертизи по справі №922/741/16.

Також, на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 20.10.2016 для забезпечення повноти та усестороннього розгляду справи №922/2571/16, та на підтвердження обставин, що обумовлюють необхідність зупинення провадження, відповідач надав інформацію по сумам заборгованості (за періодами), на які нараховані штрафні санкції в даній справі та Акт звіряння розрахунків за електроенергію між сторонами даного спору за Договором про постачання електричної енергії №4 станом на 01.11.2016.

Всі надані сторонами документи вивчені колегією суддів та залучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.11.2016 уповноважені представники позивача та відповідача звернулись до суду апеляційної інстанції із клопотанням, в якому просили продовжити строк вирішення спору за межами строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, на 15 днів та відкласти розгляд справи №922/2571/16.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 29.11.2016 клопотання позивача та відповідача про продовження строку розгляду справи задоволено, продовжено строк вирішення справи на 15 днів, розгляд скарги відкладено на 13.12.2016 о 12:30 год.

Представник позивача в судове засідання 13.12.2016 не зявився, хоча судом вжито належних заходів щодо повідомлення позивача про день, час та місце розгляду справи (рекомендоване поштове повідомлення про вручення позивачу копії ухвали суду від 29.11.2016 міститься в матеріалах справи). Про причини неявки свого представника позивач суд апеляційної інстанції не повідомив. Позивач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Відповідно до пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В даному випадку неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню справи за наявними у ній матеріалами.

За таких обставин, справа розглядається за відсутності представника позивача, як належним чином повідомленого учасника даного судового процесу.

Розглянувши заявлене представником відповідача в попередніх судових засіданнях клопотання про зупинення провадження у справі 922/2571/16 до вирішення пов'язаної з цією справою іншої справи № 922/635/15, а також справ № 922/1831/15, № 922/2838/15, № 922/4927/15, № 922/741/16, які розглядаються господарським судом Харківської області та Харківським апеляційним господарським судом, колегія суддів дійшла висновку про залишення його без задоволення, з огляду на наступне.

У пункті 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутня така умова зупинення провадження у справі - як неможливість розгляду даної справи № 922/2571/16, оскільки у межах цієї справи апеляційний господарський суд вправі самостійно встановити обставини, що мають значення для правильного її вирішення, без жодних обмежень.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, заслухавши уповноваженого представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків (вх. № 2611 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2016 у справі № 922/2571/16 підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 07.05.2004 між позивачем - Акціонерною компанією "Харківобленерго" (постачальник) та Комунальним підприємством каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" (споживач) було укладено договір на постачання електричної енергії № 4 (далі - Договір).

Відповідно до рішення 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 № 577/11 Комунальне підприємство каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" перейменоване на Комунальне підприємство "Харківводоканал".

Договір на постачання електричної енергії відповідно до пункту 9.11. пролонгований на 2016 рік.

У пункті 2.2.5.Договору сторони передбачили обовязок відповідача своєчасно оплачувати позивачу вартість електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатка 2 "Порядок розрахунків".

Згідно до пункту 2.2.5.Договору, пунктів 1, 4.5, 5 додатка 2 до Договору "Порядок розрахунків", пункту 10.2 "Правил користування електричною енергією", затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28 зі змінами та доповненнями від 25.12.2008№1449; статті 193, пункту 1 статті 275 Господарського кодексу України споживач зобов'язаний своєчасно проводити оплату усієї використаної електричної енергії відповідно до чинних тарифів.

За даними позивача відповідачем у період вересень-листопад 2013 року, січень-вересень 2014 року, січень 2015 року - травень 2016року спожито електричну енергію на суму 129035046,83 грн., в тому числі платні втрати 747993,87 грн.

Позивач зазначає, що заборгованість за спожиту електроенергію за вказані періоди, без урахування платних втрат, становить 20091897,24 грн. і відповідачем не сплачена.

Відповідно до пункту 3.15. Договору правом позивача за договором є вимагати відшкодування збитків, завданих позивачу, як постачальнику за договором внаслідок порушення відповідачем умов цього договору та ПКЕЕ, сплати пені, 3% річних та індексу інфляції.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до господарського суду із даним позовом, в якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, а саме несплатою спожитою електричної енергії, нарахував на суму боргу (без урахування платних втрат) та заявив до стягнення:

1)пеню у розмірі 7577607,32 грн., інфляційні у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних у розмірі 2638922,93 грн. за прострочення виконання грошового зобовязання за період вересень-листопад 2013 року, січень-вересень 2014 року, січень 2015 року - травень 2016 року;

2)пеню у розмірі 1263366,25 грн., інфляційні у розмірі 1805795,33 грн., 3% річних у розмірі 477772,98 грн., які нараховані на заборгованість за спожиту електричну енергію, що погашена відповідачем за договорами про організацію взаєморозрахунків за період квітень 2015 року, липень - серпень 2015 року в сумі 3546934,56 грн.

На підтвердження основної суми заборгованості, на яку здійснюються вказані нарахування, позивач надав до матеріалів справи рахунки на оплату електричної енергії за вересень-листопад 2013 року, січень-вересень 2014 року, січень 2015 року - травень 2016 року (том 1 аркуші справи 110-121, 125-143) та докази їх направлення відповідачу, а також двосторонній акт звіряння взаєморозрахунків станом на 10.08.2015.

Відповідач категорично заперечував проти нарахування та стягнення пені, інфляційних та 3% річних на заборгованість, яка виникла за періоди вересень-листопад 2013 року, січень-вересень 2014 року, січень 2015 року - травень 2016 року, оскільки ця заборгованість є недоведеною, спірною та являється предметом розгляду господарських судів першої та апеляційної інстанції (справи №922/635/15, №922/1831/15, №922/2838/15, №922/4927/15, №922/741/16).

Розглянувши даний спір по суті, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1263366,25 грн., інфляційних у розмірі 1805795,33 грн., 3% річних у розмірі 477772,98 грн., які нараховані на заборгованість за спожиту електричну енергію, за період квітень 2015 року, липень 2015 року та серпень 2015 року, задоволенню не підлягають.

Приймаючи рішення в цій частині господарський суд виходив з того, що для застосування санкцій, передбачених підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 договору №4 від 07.05.2004, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб розрахунки були здійснені поза межами порядку і строків, встановлених договорами і про організацію взаєморозрахунків.

Як зазначив позивач та встановлено судом першої інстанції, розрахунок за електричну енергію за період квітень 2015року, липень 2015року та серпень 2015року, на яку були нараховані суми заявлені до стягнення пеня у розмірі 1263366,25 грн., інфляційні у розмірі 1805795,33 грн., 3% річних - 477772,98 грн. відбувся між сторонами у порядку та строки, передбачені у договорах про організацію взаєморозрахунків, про що відповідач не заперечує.

Уклавши договори про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за спожиту електричну енергію, спожиту відповідно до Договору, у тому числі і в період квітень 2015року, липень 2015року та серпень 2015року. Відповідно до умов вказаних договорів сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Таким чином, місцевий господарський суд визначився, що оскільки умовами договору організації взаєморозрахунків передбачалося не тільки надання державою коштів на погашення існуючої у відповідача перед позивачем заборгованості за договором постачання електроенергії, але і змінювалися порядок і строки виконання боржником грошових зобовязань перед кредитором, які виникли на підставі основного договору, в звязку з чим для застосування санкцій, визначених умовами основного договору, а також наслідків за порушення грошового зобовязання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором організації взаєморозрахунків, або здійснено з порушенням строків, встановлених безпосередньо Договором.

Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржується, але в силу положень частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних в розмірі 2638922,93 грн. та пені у розмірі 7577607,32 грн., господарський суд першої інстанції послався на те, що відповідач не скористався своїми процесуальними правами та не спростував наявність заборгованості та її розміру жодними доказами. Заборгованість підтверджується відповідними розрахунками та актом звірки взаєморозрахунків, а тому суд визначився, що позов в зазначеній частині є правомірним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись із висновком місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог, враховуючи нижченаведене.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача.

Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

До підстав позову входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Предметом даного позову, в частині що задоволена судом першої інстанції, є вимога позивача про стягнення пені у розмірі 7577607,32 грн., інфляційних у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних у розмірі 2638922,93 грн., які нараховані за прострочення грошового зобовязання по Договору, що виникла за період вересень-листопад 2013 року, січень-вересень 2014 року, січень 2015 року-травень 2016 року.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Здійснивши правовий аналіз наданих сторонами документальних доказів в підтвердження їх правових позицій у справі колегією суддів встановлено, що заявлені до стягнення з відповідача у даному позові суми, нараховані позивачем на заборгованість, розмір якої є спірним.

Ініціюючи звернення до суду із даним позовом, позивач не підтвердив жодними беззаперечними доказами в межах даної справи наявність реального розміру боргу відповідача по Договору, що виникла за період вересень-листопад 2013 року, січень-вересень 2014 року, січень 2015 року-травень 2016 року.

Поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що безпосередньо у наданому позивачем до матеріалів справи Акті звіряння взаємних розрахунків станом на 01.08.2015 сторонами зафіксовано, що перевірка обґрунтованості нарахування позивачем вартості електричної енергії, у тому числі й за спірний період, є предметом розгляду інших судових господарських справ №922/635/15, №922/1831/15, №922/2838/15, №922/4927/15, №922/741/16.

На виконання вимог суду апеляційної інстанції відповідачем надано інформацію по сумам заборгованості (за періодами), на які нараховані штрафні санкції у даній справі, а також акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2016.

Проаналізувавши представлені відповідачем дані, а також вже наявні у справі документальні докази, колегією суддів зясовано, що предметом спору у справі № 922/635/15 є стягнення з відповідача боргу в сумі 67328049,28 грн. за спожиту електричну енергію за період вересень 2013 року по грудень 2014 року. Провадження у даній справі зупинено, у звязку з призначенням додаткової судової експертизи, яка наразі триває. Перевірка обґрунтованості нарахування позивачем вартості електричної енергії за вказаний період є предметом дослідження також і судових експертів.

Предметом спору у справі № 922/1831/15 є стягнення з відповідача боргу в сумі 9793498,58 грн. за спожиту електричну енергію за січень - лютий 2015 року, а також стягнення 3% річних, інфляційних та пені на суму вартості електричної енергії, у тому числі за вересень-листопад 2013 року, січень-грудень 2014 року. Провадження у справі № 922/1831/15 зупинено до розгляду повязаною з нею справи № 922/635/15, в якій предметом розгляду є нарахування здійснені позивачем на суму вартості електричної енергії, у тому числі за вересень-листопад 2013 року, січень-грудень 2014 року.

Предметом спору у справі № 922/2838/15 є стягнення з відповідача боргу в сумі 6543349,62 грн. за спожиту електричну енергію за період березень 2015 року.

Предметом спору у справі № 922/4927/15 є стягнення з відповідача боргу в сумі 19278915,67 грн. за спожиту електричну енергію за період травень - липень 2015 року.

Предметом спору у справі № 922/741/16 є стягнення з відповідача боргу в сумі 44716433,24 грн. за спожиту електричну енергію за період серпень 2015 року січень 2016 року. 26.04.2016 у даній справі було призначено експертизу.

Рішення по даним справам не прийняті.

Отже, колегія суддів з урахуванням всіх обставин справи у сукупності, вважає, що позивачем в порушення обовязку доказування не доведено та не підтверджено обставини, на яких базуються заявлені у даній справі вимоги про стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3 % річних.

В результаті того, що вищезазначені обставини не були належним чином досліджені судом першої інстанції, вказане призвело до порушення судом процесуальних норм чинного законодавства. Це виявляється у тому, що місцевий господарський суд надав перевагу доказам позивача, однобічно розглянув матеріали справи та дійшов помилкового висновку про задоволення позову у даній справі.

Зважаючи на те, що позивачем не надано вичерпних та однозначних доказів розміру основного боргу за спірний період, колегія суддів вважає, що за таких обставин правові підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати пені, інфляційних та 3% річних за прострочення виконання зобовязання по Договору і саме у заявленому розмірі - відсутні.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних в розмірі 2638922,93 грн. та пені у розмірі 7577607,32 грн., які нараховані на заборгованість, що за твердженням позивача виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору за період за період вересень-листопад 2013 року, січень-вересень 2014 року, січень 2015 року-травень 2016 року, задоволенню не підлягають.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції внаслідок неповного зясування обставин, котрі мають значення для справи, недоведеності обставин, які він визнав встановленими, дійшов неправильного висновку про задоволення вищевказаних позовних вимог, у звязку з чим оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову в позові зазначеної частини вимог.

Що стосується висновку господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1263366,25 грн., інфляційних у розмірі 1805795,33 грн., 3% річних у розмірі 477772,98 грн., які нараховані на заборгованість за спожиту електричну енергію, за період квітень 2015 року, липень 2015 року та серпень 2015 року, колегія суддів апеляційної інстанції вважає його правильним. Позивачем не підтверджено жодними належними та допустимими доказами наявність правових підстав для нарахування пені, інфляційних та 3% річних на заборгованість, що виникла за вказаний період, її реальний розмір, а судом апеляційної інстанції таких підстав під час повторного розгляду справи не встановлено.

Також, колегія суддів зазначає, що із доданих в підтвердження позовних вимог документів (рахунків на оплату та акту звірки взаємних розрахунків станом на 10.08.2015) неможливо дійти висновку щодо розміру основного боргу, на які позивач нарахував штрафні санкції та заявив вимогу про їх стягнення в даному судовому провадженні. Отже, наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій не можна визнати обґрунтованим. Вказане має наслідком висновок про відмову в заявленому позові у повному обсязі.

З огляду на зазначені висновки, колегія суддів вважає, що наведені відповідачем доводи в апеляційній скарзі про часткове скасування рішення суду першої інстанції підлягають задоволенню.

Частинами 1, 2, 7 статті 49 Господарського процесуального кодексу України (зі змінами) передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Пунктом 10 частини другої статті 105 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі скасування або зміни рішення у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, п.п. 1, 2, 4 ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2016 у справі №922/2571/16 в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 9875366,99 грн., 3% річних в розмірі 2638922,93 грн. та пені у розмірі 7577607,32 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Слободін М.М.