Постанова № 63613363, 06.12.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2016 р. Справа№ 910/15873/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Корсакової Г.В.

Михальської Ю.Б.

за участю представників:

прокурор: не з'явився

від позивача: Рог О.В. - представник за довіреністю

від відповідача (апелянта): Случак О.О. - представник за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляцйної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/15873/16 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект"

про внесення змін до договору, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/15873/16 позов Керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено повністю, а саме: внесено зміни до оренди земельної ділянки від 21.11.2003, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект", зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 31.12.2003 за № 75-6-00097 у книзі записів державної реєстрації договорів, а саме викладено п. 2.2. в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3 % (три відсотка) від її нормативної грошової оцінки".

Рішення місцевого господарського суду мотивоване наявністю законодавчо обумовлених підстав для внесення змін до договору оренди в частині зміни розміру річної орендної плати і встановлення її у розмірі 3 % (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/15873/16 - скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/15873/16 є незаконним та необгрунтованим, у зв'язку з чим підялгає скасуванню. Так, скаржник зазначив, що позивачем не подано, а судом першої інстанції не перевірено доказів подачі Київською міською радою заяви в порядку п. 1 ч. 7 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що, на думку скаржника, свідчить про відсутність належної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 21.11.2003. Посилаючись на приписи ст. 649 Цивільного кодексу України, апелянт зазначив про те, що позивачем не подано доказів, а судом першої інстанції не встановлено жодних розбіжностей між сторонами при укладанні наведеного договору, що свідчить про відсутність спору з підстав, зазначених у позовній заяві, у зв'язку з чим суд першої інстанції був зобов'язаний припинити провадження по справі на підставі п. 1-1. ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2016, справу № 910/15873/16 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Станіка С.Р., суддів: Корсакова Г.В., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/15873/16 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.12.2016.

Представник апелянт в судовому засіданні 06.12.2016 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/15873/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 06.12.2016 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував та зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

Прокуратура в судове засідання 06.12.2016 своїх представників не направила, причин неявки суд не повідомила, про розгляд справи була повідомлена належним чином (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0314815398259). Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавала.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

У п. 3 Постанови № 11 від 17.10.2014 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії-" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, встановленого ч. 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників прокуратури, за наявними у справі матеріалами.

Частиною п'ятою статті 106 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 21.11.2003 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТММ -Будкомплект" було укладено договір оренди земельної ділянки, який було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 31.12.2003 за № 75-6-00097 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до п. 1 договору, орендодавець, на підставі рішення Київради від 27.03.2003 за № 333-1/493, передає, а орендар приймає у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої вул. Жмеринська, 22, у Святошинському районі м. Києва, розміром 2,8504 га для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.2 договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5% від її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п. 2.3 договору, розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін (шляхом внесення змін до цього договору), за винятком, передбаченого п. 5 цього договору. Пропозиція про перегляд розміру орендної плати надсилаються не частіше, ніж один раз на квартал і розглядаються відповідно до законодавства. Відсутність відповіді на таку пропозицію не означає погодження такої пропозиції.

Згідно з п. 5 договору, орендодавець має право у односторонньому порядку (шляхом надсилання орендареві повідомлення через податкові органи чи інший уповноважений на це орган) збільшити розмір орендної плати у випадку, коли внаслідок змін у законодавстві орендна плата стає меншою від розміру земельного податку.

28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України", відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, зокрема відповідача, обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що зміна розміру відсотків від грошової оцінки землі є підставою для внесення змін до договору в частині орендної плати, у зв'язку з чим прокурор заявляє вимоги в інтересах держави в особі Київської міської ради та просить суд внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 21.11.2003 щодо приведення умов договору в частині розміру орендної плати у відповідність до вимог чинного законодавства, посилаючись на положення ст. 188 Господарського кодексу України, ст. 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовами.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Враховуючи викладене, Керівник Київської місцевої прокуратури № 8 правомірно, згідно діючого законодавства, звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Київської міської ради.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Земельні відносини, згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до статті 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про оренду землі", умови договору оренди про розмір орендної плати можуть переглядатися за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати у випадках, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Постановою Верховного Суду України від 20.11.2012 № 3-53гс-12 було роз'яснено, що надсилання відповідачеві пропозицій про внесення змін до договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом про зміну умов договору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, на момент укладення спірного договору розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законом України "Про плату за землю" (чинного на момент укладення спірного договору), статтею 2 якого встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.

Так, відповідно до ст. 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно зі ст. 288.5. Податкового кодексу України (в редакції чинній станом на день прийняття рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Згідно зі ст. 288.5. Податкового кодексу України (в редакції чинній станом на день подання позовної заяви), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Згідно ст. 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Статтею 651 Цивільного кодексу України, встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст. 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Таким чином, з дня набрання чинності Податковим кодексом України виникли підстави для перегляду розміру орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 21.11.2003 та внесення відповідних змін до вказаного договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України, статтею 188 якого передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, як на момент укладення спірного договору, так і на момент розгляду спору в суді, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Пунктом а) частини 1 ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Пункт 34 частини першої ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельних ділянок) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно частини 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" рішення органів місцевого самоврядування публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Таким чином, з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України, 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України". Відповідно до вказаного Рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки. Зазначеним Рішенням було покладено обов'язок на орендарів земельних ділянок, зокрема, на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" (пункт 523 Переліку) забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Рішення Київської міської ради № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" від 28.02.2013 було офіційно оприлюднено 02.04.2013 у газеті Київської міської ради "Хрещатик" випуск № 33(1161) та на офіційному веб-сайті Київської міської ради.

З огляду на викладене, відповідач не міг не знати про рішення Київської міської ради № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" від 28.02.2003, втім, не забезпечив оформлення внесення відповідних змін до спірного договору.

Отже, враховуючи те, що розмір орендної плати за землю було законодавчо змінено, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для зміни умов договору оренди земельної ділянки від 21.11.2003 у частині, що стосується розміру орендної плати за користування земельною ділянкою.

Щодо доводів апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення про те, що позивачем не подано, а судом першої інстанції не перевірено доказів подачі Київською міською радою заяви в порядку п. 1 ч. 7 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що, на думку скаржника, свідчить про відсутність належної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 21.11.2003, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ст. 18 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (в редакції чинній на день укладання договору).

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оренду землі», укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом (в редакції чинній на день укладання договору).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, договір оренди земельної ділянки від 21.11.2003 було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено відповідний запис від 31.12.2003 за № 75-6-00097 у книзі записів державної реєстрації договорів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє вищевказані доводи апелянта як безпідставні та необґрунтовані.

Доводи апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення про те, що враховуючи приписи ст. 649 Цивільного кодексу України, позивачем не подано доказів, а судом першої інстанції не встановлено жодних розбіжностей між сторонами при укладанні договору оренди земельної ділянки від 21.11.2013, що, на думку апелянта свідчить про відсутність спору з підстав, зазначених у позовній заяві, а тому провадження у справі має бути припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, - спростовуються наступним.

Так, як вбачається з позовної заяви позовні вимоги Керівника Київської місцевої прокуратури № 8 в інтересах держави в особі Київської міської ради обґрунтовані необхідністю приведення умов договору оренди земельної ділянки від 21.11.2003 в частині розміру орендної плати у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме ст. 288 Податкового кодексу України.

Як вже зазначалося вище, 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, приписами ст. 288 якого передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Так, відповідно до рішення Київської міської ради № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України", орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки, обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок було покладено на орендарів, зокрема і на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект", проте останній не здійснив жодних дій, спрямованих на виконання вищевказаного рішення Київської міської ради, внаслідок чого і виник спір.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про відсутність спору з підстав, зазначених у позовній заяві прокурора, як безпідставні та необґрунтовані.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інтенції про те, що позовні вимоги прокурора про внесення змін до п. 2.2 договору оренди земельної ділянки від 21.11.2003 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи вищенаведене, судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТММ-Будкомплект" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/15873/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 у справі № 910/15873/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15873/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Г.В. Корсакова

Ю.Б. Михальська