Рішення № 63588942, 15.12.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/4305/16-ц Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 27 Доповідач Талько О. Б.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Павицької Т.М.,

за участю секретаря Кравчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» про визнання недійсними кредитного договору та додаткових угод,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними кредитний договір №397, укладений між ним та відповідачем 2 квітня 2008 року, а також додаткові угоди до кредитного договору, укладені між ними 23 квітня 2009 року та 24 квітня 2009 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що зміст кредитного договору суперечить положенням ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачі», оскільки перед підписанням цієї угоди, а також протягом її дії банк не надав в повному обсязі в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а саме щодо: існуючих форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними; типу процентної ставки; орієнтовної сукупної вартості кредиту й вартості послуг з оформлення кредитного договору; строку, на який кредит може бути отриманий; варіантів повернення кредиту та його умов; необхідності здійснення оцінки майна; податкового режиму сплати відсотків; позитивних і негативних аспектів пропонованих схем кредитування.

Вказане свідчить про те, що даний правочин вчинений з використанням банком нечесної підприємницької діяльності, що є підставою для визнання його недійсним.

Окрім того, в порушення вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», банком не надано оригінали всіх додаткових умов та правил, на які є посилання у кредитному договорі.

Ціна споживчого кредиту визначена всупереч «Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затвердженим постановою НБУ від 10 травня 2007 року за №168.

Також зазначає, що кредитний договір суперечить вимогам Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки в ньому не передбачений порядок припинення його дії, що є суттєвою умовою.

На думку позивача, положення кредитного договору, якими передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати відсоткову ставку, є нікчемним з 9 січня 2009 року, отже й не створює для сторін будь-які правові наслідки.

В даному випадку порушується принцип рівності сторін, адже у спірному договорі не містяться умови та порядок відповідальності банку.

З огляду на вищезазначене, ОСОБА_2 просив задовольнити його позовні вимоги.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від11 квітня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсними з моменту укладення кредитний договір №397 від 2 квітня 2008 року, додатковий договір №1 від 23 квітня 2009 року та додатковий договір №2 від 24 квітня 2009 року до кредитного договору №397 від 2 квітня 2008 року, укладені між Відкритим акціонерними товариством «Всеукраїнський ОСОБА_1» та ОСОБА_2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Зокрема, зазначає, що при укладенні кредитного договору позивачеві були відомі усі умови кредитного договору та не існувало обставин, які б примусили його укласти договір на вкрай невигідних умовах. Водночас, підпис ОСОБА_2 на договорі свідчить про те, що сторони погодили всі істотні умови договору, з урахуванням волевиявлення позивача, який не був обмежений у виборі умов отримання кредиту між різними кредитними установами та надав перевагу саме ПАТ «ВіЕйБі».

Також позивач у письмовій формі у повному обсязі отримав інформацію про умови кредитування, передбачену ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про що зазначено у кредитному договорі.

Окрім того, суд безпідставно послався на ту обставину, що спірний кредитний договір містить умову, якою передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати відсоткову ставку. Так, даною угодою передбачений порядок зміни процентної ставки за ініціативою банку шляхом надсилання листа з відповідною пропозицією, а також проекту додаткової угоди, тобто шляхом оферти та акцепту, що прямо передбачено цивільним законодавством.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 2 квітня 2008 року між відкритим акціонерними товариством «Всеукраїнський ОСОБА_1», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський ОСОБА_1», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №397, за умовами якого останньому наданий кредит в сумі 100000 дол. США, строком по 1 квітня 2015 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 12,5 % річних.

23 квітня 2009 року сторони уклали також додаткову угоду №1 до даного кредитного договору, відповідно до якої строк користування кредитом збільшений до 1 квітня 2022 року. У звязку з цим графік погашення кредитної заборгованості викладений в новій редакції.

24 квітня 2009 року між ОСОБА_2 та відповідачем укладений додатковий договір №2 до зазначеного кредитного договору, згідно з яким п.2.1.1 кредитної угоди викладено в новій редакції.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови ( пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема: про встановлення обовязкових для споживачів умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю ( виконавцю, виробнику ) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Проте, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року ( справа №6-1341цс15).

Відповідно до п.5.3 кредитного договору підписанням цієї угоди позивач стверджує про те, що він у письмовій формі в повному обсязі отримав від банку інформацію, визначену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

У п.7.2 кредитної угоди також зазначено, що цей договір відображає повне розуміння сторонами його предмета та інших положень, зазначених у ньому.

Згідно з п.п.7.12, 7.13 кредитного договору банк, на виконання Постанови НБУ від 10 травня 2007 року№168, перед укладенням цього договору надав позичальнику інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. В додатку №2 до цього договору, який є невідємною його частиною, банк надав позичальнику детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості супутніх послуг, інших фінансових зобовязань позичальника, зазначивши повну інформацію , надання якої вимагається постановою НБУ №168.

Отже, спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_2 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірної угоди та в подальшому виконував зобовязання. Позивач, в свою чергу, перед підписанням договору надав документи, які передували укладенню кредитного договору.

Вся інформація, щодо істотних умов кредитного договору зазначена у тексті спірної угоди та є чіткою і зрозумілою, а сукупна вартість кредиту та реальної відсоткової ставки із зазначенням сум щомісячних платежів щодо повернення кредиту, процентів та плати за обслуговування кредиту, визначена графіком повернення кредиту, який є невідємною частиною договору. Будь-яку іншу інформацію щодо форм кредитування та відмінностей між ними позивач мав можливість отримати до підписання спірної угоди або ж відмовитись від її підписання у разі ненадання йому такої інформації.

Посилання позивача на ту обставину, що умови кредитного договору надають банку можливість в односторонньому порядку збільшити відсоткову ставку, є безпідставним, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом України від 12 грудня 2008 року №661-VI, який набрав чинності 9 січня 2009 року, ЦК України доповнено ст.1056-1. Частиною 2 вказаної норми передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Зазначена редакція ст. 1056-1 ЦК України була чинною до 16 жовтня 2011 року.

В подальшому, Законом України №3795 від 22 вересня 2011 року стаття 1056-1 ЦК України викладена в новій редакції та відповідно до приписів ч.3 цієї норми фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до розяснень, які містяться у п.28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до статей 641-642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною 6 статті 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику ( неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, її розмір.

Зміст кредитного договору, зокрема п.п.5.1.1,5.1.2,5.1.3 п.5.1, свідчать, що в разі настання події, яка не залежить від волі сторін та має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку, останній має право здійснювати зміну розміру процентної ставки.

Про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом банк зобовязаний повідомити позичальника листом з повідомленням на адресу, письмово повідомлену позичальником, не пізніше ніж за десять банківських днів до дати початку її застосування, а також надати для укладення проект відповідної додаткової угоди до кредитного договору.

У випадку, якщо позичальник не погодиться із запропонованим банком розміром процентної ставки, він зобовязаний протягом десяти банківських днів з дати відправлення банком повідомлення про зміну розміру процентної ставки, повернути банку існуючу заборгованість за кредитом, сплати нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції в повному обсязі та інші платежі.

Сторони погодили наступний порядок зміни розміру процентної ставки. Позичальник, отримавши повідомлення банку про зміну розміру процентної ставки, підписує додаткову угоду та направляє її на адресу банку. У випадку, якщо позичальник протягом десяти банківських днів не здійснив дій, передбачених п.п.5.1.2 цього пункту, новий розмір процентної ставки вважається таким, що погоджений із позичальником.

Отже, процедура зміни процентної ставки погоджена сторонами та має здійснюватись у встановленому угодою порядку, з обовязковим волевиявленням позичальника.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Таким чином, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового, - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 309, 313, 314, 315 , 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_1» задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення,- про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Судді: