Ухвала суду № 63586756, 26.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/55761/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Олендера І.Я., Бившевої Л.І.,

за участю: секретаря Шевчук П.О.,

представника відповідача Панасюк Ю.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 у справі №826/7978/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Комп» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Комп» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.02.2013 №0000852260. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві 11.11.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 12.11.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Комп» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум ПДВ в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРС» за період з 01.07.2011 по 31.07.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 26.10.2012 №3842/22-621-38013414 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.11.2012 №0000782260, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 259175,00грн., у тому числі основний платіж - 207340,00грн., штраф - 51835,00грн.

Рішенням Державної податкової служби у місті Києві від 21.01.2013 №580/10/12-1-03 про результати розгляду скарги частково скасовано вказане податкове повідомлення-рішення в сумі 1092,00грн. основного платежу та в сумі 273,00грн. штрафних санкцій.

У зв'язку з викладеним Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.02.2013 №0000852260, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 257810,00грн., у тому числі основний платіж - 206248,00грн., штраф - 51562,00грн.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Разом з тим, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним оскільки товариством надано первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та їх зв'язок з діяльністю підприємства.

Проте, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи. При цьому, відповідно до вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРС», судами не з'ясовано всі умови відповідного договору, специфіки господарської операції позивача з контрагентом, умов здійснення поставки товарів, не перевірено як мала здійснюватися поставка, на кого покладено обов'язок доставки товару, як здійснювалося його транспортування, прийняття за кількістю та якістю, не з'ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірного договору.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує позицію щодо безтоварності господарських операцій та направленість взаємовідносин між позивачем та контрагентом на безпідставне формування податкового кредиту з метою заниження податкових зобов'язань, суди повинні були з'ясувати наявність чи відсутність у позивача необхідності придбавати товари у контрагента, реальне виконання умов договору, перевірити наявність/відсутність кримінальних справ щодо фіктивності контрагента позивача чи ухилення ним від сплати податків.

Із наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи контрагент позивача був спроможним виконати умови договору; чи міг поставити обсяг товарів в обумовлені сторонами строки; як мало оформлятися виконання поставки товарів; чи мав контрагент позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 у справі №826/7978/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ І.Я. Олендер