Ухвала суду № 63586481, 14.12.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/2436/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

14 грудня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Мирошниченко С.О.,

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Оборона-Сервіс" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницької обласної ради про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0005672203 від 23.06.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 133750, 00 грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 33438,00 грн.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 11.08.2014 року адміністративний позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області №0005672203 від 23.06.2014 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та просили залишити постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Оборона Сервіс" зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 26.05.2006 р., свідоцтво про державну реєстрацію від 26.05.2006 р. №11741020000003777.

На підставі направлення від 30.05.2014 р. №1387/22, виданого Вінницькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області згідно із ст.20, п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст.78 ПК України, була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Оборона Сервіс" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ТОВ "БК"Гефест Альянс" за січень 2014 року, за результатами якої складено акт №1531/22-03/34421057 від 11.06.2014р. (далі - акт перевірки).

На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено, що в період який перевірявся, між позивачем (Генпідрядник) та ТОВ "БК"Гефест-Альянс" (Субпідрядник) укладено субпідрядний договір №03/06-13 від 03.06.2013р., відповідно до умов якого Субпідрядник зобов'язується виконати будівельний ремонт V поверху відділення композиції в осях А-Г, ряд 29-41 на відм.+25.200 в установлений цим договором строк та відповідно до договірної ціни та локального кошторису, а Генпідрядник зобов'язується надати фронт робіт та оплатити вартість робіт на об'єкті.

Податковим органом зроблено висновок, що перевіряємі господарські операції по вказаному договору не здійснювалися та є безтоварними, а товариство позивача не має права на податковий кредит у сумі 133750 грн.

На підставі акту перевірки Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією винесене спірне податкове повідомлення-рішення від 23.06.2014р. №0005672203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 167188,00 грн., в тому числі за основним платежем - 133750,00 грн., та штрафними санкціями - 33438,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність оскарженого рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Так, п.п.14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В свою чергу, в результаті проведених операцій, згідно зазначених вимог ПК України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за перевіряємий період встановлено завищення на суму 133750 грн.

При цьому в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист) зазначено, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного ОСОБА_1 України є, зокрема, постанова від 09 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Разом з тим, в даному Інформаційному листі також зазначено, що в постанові Верховного ОСОБА_1 України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Водночас, одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

Тобто, документами, які підтверджують реальність здійснення операцій, є договір субпідряду та додаткова угода, податкова накладна, акт виконаних будівельних робіт та банківська виписка.

Таким чином, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

Тому, за відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

За змістом ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У відповідності до п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Слід зауважити, що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Згідно з п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В даному випадку, акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Відтак, дії позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідають дійсному економічному змісту.

Також слід зазначити, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

З матеріалів справи встановлено, що факт надання послуг позивачеві зі сторони його контрагента документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції

Крім того, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту позивача.

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність та недійсність позивачем укладених правочинів, слід зазначити, що необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з'ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Акт перевірки не містить жодного доказу укладення договору між позивачем та контрагентом з порушенням публічного порядку і спрямованості саме на це їх умислу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 133750 грн. до складу податкового кредиту. Відтак, висновки акту перевірки є необґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

У відповідності до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 16 грудня 2016 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5