Постанова № 63585158, 20.12.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 року Чернігів Справа № 825/2294/16

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої суддіЖитняк Л.О.,

за участі секретаряСтасюк Т.В.,

позивачаОСОБА_1,

представника відповідачаОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Чернігівській області про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

15.12.2016 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління поліції охорони в Чернігівській області (далі - УПО в Чернігівській області), в якому просить стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку тривалістю 33 доби у розмірі 4 906,44 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.02.2016 по 30.11.2016 у розмірі 44 009,28 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує положеннями ст.93 Закону України "Про національну поліцію" та ст.ст. 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України та вважає дії, які полягають у невиплаті належної йому компенсації за невикористану у році звільнення відпустку неправомірними, у звязку з чим роботодавець зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та прийняти обґрунтоване законне рішення за для захисту його порушеного права.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, надавши суду свої письмові заперечення, що були озвучені в судовому засіданні та наголосив, що спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ та прирівняних до них осіб, не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з копії витягу з наказу УПО в Чернігівській області від 05.02.2016 № 28 о/с (оригінал надано для огляду в судовому засіданні), старшого сержанта поліції ОСОБА_1, молодшого інспектора роти поліції охорони Управління поліції охорони в Чернігівській області 08.02.2016 було звільнено зі служби на підставі п.7 ст.77 розділу 7 Закону України "Про Національну поліцію". У вказаному витязі з наказу, серед іншого зазначено, виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2016 рік у кількості 33 діб. Позивач вказує, що зазначена вище компенсація йому виплачена не була, що і стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Статтею 24 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР передбачено обов'язок роботодавця щодо компенсації невикористаних щорічних та додаткових відпусток у разі звільнення працівника.

Відповідно до ч.10 ст.93 Закону України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Пунктом 8 Порядку № 260 визначено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

При цьому, п.3 Порядку № 260 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ст.94 Закону № 580 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Таким чином, згідно витягу з наказу від 05.02.2016 № 28 о/с при звільненні ОСОБА_1 відповідач мав би сплатити йому компенсацію за 33 доби невикористаної відпустки, як то зазначено у витязі з наказу, проте, як встановлено судом, при виготовленні витягу з наказу від 05.02.2016 № 28 о/с в реченні "Виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у кількості 33 діб" була зроблена описка, та замість "3 діб" вказано "33 діб". Вказане твердження, зокрема підтверджується копією наказу УПО в Чернігівській області від 05.02.2016 № 28 о/с (а.с.19-20) та наданим для огляду оригіналом цього наказу разом з книгою обліку наказів.

Такі обставини вказують на безпідставність вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 33 доби у розмірі 4 906,44 грн, оскільки компенсації за невикористану в році звільнення відпустку підлягала сума за 3 доби невикористаної відпустки. Водночас, судом встановлено, що відповідачем сума компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у розмірі 311,97 грн була виплачена позивачу 04.04.2016, що підтверджується копією відомості розподілу заробітної плати УПО в Чернігівській області (а.с.23-24, 25-26).

Отже, позовні вимоги щодо стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку задоволенню не підлягають.

Водночас, як встановлено вище, виплата суми компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проведена відповідачем з порушенням термінів, зазначених у ст.116 Кодексу законів про працю України.

Так, згідно із ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний суд України в своїй постанові від 15.09.2015 №21-1765а15 дійшов висновку, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на те, що спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплата компенсації за затримку виплати грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку при звільненні осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ та прирівняних до них осіб, не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України на них не поширюється, виходячи з наступного.

Так, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ. У свою чергу, трудові відносини та служба в органах внутрішніх справ мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. За загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Враховуючи, що в даному випадку спеціальним законодавством врегульовано питання виплати грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, в той час як регулювання питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відсутнє, суд застосовує саме норми Кодексу законів про працю України до даних правовідносин.

Таким чином, у звязку з невиплатою всіх належних позивачу грошових коштів при звільненні, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2016 по 03.04.2016.

У свою чергу, розмір середнього заробітку працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надано довідку від 19.12.2016 № б/н (а.с.27) згідно якої, грошове забезпечення позивача складає 3220,00 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача складала 107,33 грн (3220,00 /30 днів). Враховуючи середньоденну заробітну плату 107,33 грн, загальну кількість днів затримки проведення повного розрахунку 55 (з 09.02.2016 по 03.04.2016), сума середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 5 903,15 грн.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, відповідно до положень ч.3 ст.2, ч.1 ст.11 та ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Чернігівській області про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні належить задовольнити частково, та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 09.02.2016 по 03.04.2016 у розмірі 5 903,15 грн.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління поліції охорони в Чернігівській області (вул. І.Франка, 4-а, м. Чернігів, 14021, код 40109021) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000, код НОМЕР_1, 17.11.1987 р.н.) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 09.02.2016 по 03.04.2016 у розмірі 5 903,15 грн (п'ять тисяч дев'ятсот три гривні 15 коп.).

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Л.О. Житняк