Постанова № 6357034, 14.09.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2009 р. Справа № 27/133- 09

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Погребняка В.Я., суддів - Афанасьєва В.В., Шевель О.В.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю:

представника позивача: Шпортко В.А., довіреність б/н від 29.05.09 р.,

відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків (вх. № 1905 Х/3-9 від 06.07.2009 р.) на рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2009 р. у справі № 27/133-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кристалл», м. Маріуполь Донецької області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 13 571,32 грн.,

встановила:

06.05.2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кристал» (далі позивач, ТОВ «Кристал») звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі відповідач) заборгованості за поставлений товар в сумі 7571,32 грн.; збитків, спричинених порушенням договірних зобовязань відповідачем у вигляді витрат на оплату юридичних послуг в сумі 6000,00 грн. та судових витрат (в тому числі і витрат на оплату транспортних послуг, повязаних з прибуттям представника позивача в судове засідання в розмірі 201,63 грн.).

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.06.2009 р. (суддя Мамалуй О.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ТОВ «Кристал»заборгованість за поставлений товар в сумі 7571, 32 грн., збитки, спричинені порушенням договірних зобов`язань відповідачем у вигляді витрат на оплату юридичних послуг в сумі 6000, 00 грн., суму державного мита в розмірі 135,71 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні вимог про стягнення 201,63 грн. в якості судових витрат на оплату транспортних витрат, пов`язаних з прибуттям представника позивача в судове засідання відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що відповідач порушив зобовязання з оплати товару, доказів належного виконання договору не надав. Позовні вимоги в частині стягнення основного боргу законні і підлягають задоволенню. Вимога щодо стягнення з відповідача збитків підлягає задоволенню та підставі ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України. Вимога в частині стягнення з відповідача 201,63 грн. - витрат на оплату транспортних послуг задоволенню не підлягає, оскільки в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу не є судовими витратами.

Відповідач з зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2009 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кристал», посилаючись на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2009 р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження, призначено до розгляду на 03.08.2009 р.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вважає рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2009 року у справі № 27/133-09 законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - необґрунтованою, просить залишити зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 - без задоволення.

Позивач свого представника в судове засідання 03.08.2009 р. не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № б/н від 20.07.2009 року, надіслав до суду телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2009 р. розгляд справи було відкладено, сторонам запропоновано надати додаткові докази та пояснення у справі.

Для розгляду даної справи ухвалою заступника голови Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2009 р. було призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Афанасьєв В.В., суддя Шевель О.В.

В судове засідання 09.09.2009 р. зявилися уповноважені представники позивача та відповідач і надали пояснення у справі.

Перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що 01.12.2007 р. між ТОВ «Кристал»та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір поставки, за умовами якого ТОВ «Кристал»зобовязалось постачати на замовлення ФОП ОСОБА_2 товар, погоджений сторонами у видаткових накладних, а відповідач зобовязався приймати та оплачувати цей товар у встановлений договором строк.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачеві товар, а саме майонез в асортименті, що підтверджується видатковими накладними: № РН-001169 від 09.11.2007 р. на суму 4967,58 грн., №. РН-001231 від 26.11.2007 р. на суму 2 197,74 грн., № РН-0006448 від 10.12.2007 р. на суму 7 558,80 грн. та № РН-0006449 від 10.12.2007 р. на суму 5646,00 грн., а всього загальна вартість товару становить 20 370,12 грн. (а.с.16-19).

Відповідач згідно з банківськими виписками від 24.12.2007 р., 29.01.2008 р. та 24.03.2008 р. поставлений товар оплатив частково, а саме в сумі 14 234,00 грн. (а.с.21-22).

Неоплаченим залишився товар на суму 6 136,12 грн., яка й була стягнута з відповідача оскаржуваним рішенням як заборгованість за вищезазначеним договором поставки.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ч.1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір, як вказав господарський суд Харківської області, є договором поставки.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити)у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобовязується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції було встановлено, що господарського договору у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, як того передбачає ч.1 ст. 181 Господарського кодексу, між сторонами не існує.

Представник позивача в суді апеляційної інстанції заявив про те, що ним було направлено на адресу відповідача 2 примірника проекту договору поставки від 01.12.2007 р. для узгодження. Жодних доказів наявності листування чи інших доказів, які б давали підставу вважати, що позивач та відповідач уклали договір поставки у формі єдиного документу сторонами не надано.

Згідно ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо Фоми не встановлені законом.

Відповідно до ст.208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі, проте відповідно до ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину яка встановлена законом, не має наслідок його недійсність, крім випадків встановлених законом.

Відповідач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснив про те, що між ним та позивачем було укладено усний договір на поставку ТОВ «Кристал» майонезу на замовлення відповідача шляхом погодження кількості товару у видаткових накладних № РН-001169 від 09.11.2007 р. на суму 4967,58 грн., №. РН-001231 від 26.11.2007 р. на суму 2 197,74 грн., № РН-0006448 від 10.12.2007 р. на суму 7 558,80 грн. та № РН-0006449 від 10.12.2007 р. на суму 5646,00 грн.

Дослідженням вищенаведених накладних встановлено, що поставка за ними товару здійснена без посилання в графі «замовлення» на договір від 01.12.2007 р.

В суді апеляційної інстанції відповідач пояснив, що він здійснював оплату в залежності від реалізації товару, цими обставинами він мотивує і факт утворення суми заборгованості в розмірі 6 136,12 грн. Відповідач також зазначив, що між ним та позивачем була домовленість про те, що залишки продукції підлягають поверненню. Після реалізації поставної позивачем продукції утворився залишок в сумі 2001,84 грн. На прохання відповідача забрати залишок продукції позивач не реагував, тому відповідачем було притримано виконання свого обовязку по оплаті реалізованої продукції.

На підставі вивчення матеріалів справи та пояснень представників сторін колегією суддів встановлено, що сторони не узгодили терміни оплати поставленого товару, тому позивачем в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України на адресу відповідача була направлена вимога про оплату вартості отриманого товару (а.с. 23). Факт направлення відповідної вимоги 05.08.2008 р. та її отримання відповідачем 18.09.2008 р. підтверджується доданими до позовної заяви копією повідомлення про вручення поштового відправлення та копією опису вкладення.

Відповідач в засіданні суду апеляційної інстанції підтвердив факт отримання вимоги від 05.08.2008 р.

Пунктом 2 ст.530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи з зазначеного, строк оплати товару відповідачем настав 26.09.2008 р.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції доказів, які б підтверджували сплату боргу за поставлений товар в сумі 6136,12 грн. відповідач не надав. Сторони не надали також доказів того, що між ними було погоджена умова про повернення нереалізованих залишків товару.

З урахуванням фактичних матеріалів справи та положень ст.ст. 11, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 6136,12 грн.

Погоджується колегія суддів і з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 619,75 грн. та 3% річних у сумі 90,78 грн., які нараховані за період з 26.09.2008 по 24.03.2009 р. (а.с. 20). Перевіркою наданих позивачем розрахунків встановлено, що вони здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства (в т.ч. ст.ст. 610,611, 625 ЦК України) та фактичних обставин справи.

Стосовно стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму простроченого боргу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчинюється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми є нікчемним. (ст.547 ЦК України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, застосування неустойки за неналежне виконання зобов'язань та її розмір повинні бути узгоджені сторонами у договорі, при цьому такий договір повинен бути укладений з додержанням письмової форми, а положення вказаного Закону лише встановлюють обмеження щодо розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ, отже, посилання позивача в якості підстави нарахування пені на положення ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»неправомірне.

Враховуючи викладене, та приймаючи до уваги відсутність письмового договору між сторонами, де б були погоджені істотні умови його виконання, той факт, що поставка товару відбувалась між сторонами на підставі видаткових накладних на передачу товару, колегія суддів вважає, що у позивача були відсутні правові підстави для застосування нарахування та стягнення пені за порушення виконання зобовязання в розмірі 724,67 грн., рішення суду першої інстанції в цій частині необґрунтоване та підлягає скасуванню.

Щодо заперечень відповідача в апеляційній скарзі про стягнення 6 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Господарський суд, задовольняючи зазначені вимоги позивача, посилався на ст.224 ГК України, згідно з якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що положення вказаної статті відносять до витрат, зроблених управленою стороною, не будь-які витрати, а лише необхідні, тобто витрати, які дійсно змушена зробити сторона, або є мінімально необхідними за даних умов в даній конкретній ситуації, щоб усунути наслідки невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, і безпосередньо пов'язані з невиконанням.

Відповідно до вимог ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що витрати на юридичні послуги не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не мають необхідного зв'язку з виконанням або невиконанням договірних зобов'язань сторонами. Також ці витрати не є судовими витратами розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також вважає, що порушення договірних зобов'язань не викликає необхідності здійснення витрат за юридичні чи будь-які інші (консалтингові, бухгалтери аудиторські) послуги та не позбавляє права позивача безпосередньо звертатися у суд захистом права та користуватися усіма правами сторони у справі. Представництво інтерес сторони у господарському суді іншими, ніж зазначено у ч. ч. 1,2 ст. 28 ГПК України, особами, не носить обов'язкового характеру і пов'язано лише з волевиявленням самої сторони.

В судовому засіданні 09.09.2009 р. приймав участь представник позивача, який не є працівником ТОВ «Маріупольське юридичне агентство», тобто позивач самостійно реалізував своїх права на участь у судовому засіданні та захист своїх порушених прав, що також свідчить про те, що витрати в розмірі 6000,00 грн. не заходяться в необхідному причинно-наслідковому звязку з діями відповідача.

Колегія суддів також зазначає, що документи, надані представником позивача в судове засідання суду апеляційної інстанції в якості додаткових доказів у справі (довідка ТОВ «Кристал», вих. № 50 від 24.03.09 р. та виписка зі Статуту ТОВ «Мариупольское юридическое агентство», вих. № 164-р від 08.09.2009 р.), не впливають на правову позицію у вирішенні спору в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат позивача на оплату юридичних послуг в розмірі 6000,00 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даній частині рішення суду необґрунтоване та підлягає скасуванню.

В частині вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат у вигляді транспортних послуг в розмірі 201,63 грн. колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про відмову в задоволенні вимог в цій частині про те, що ці витрати не є судовими витратами в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та підтверджені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції не в повній мірі зясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення підлягає скасуванню частково, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу також підлягають задоволенню пропорційно до задоволених позовних вимог.

З відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті державного мита в розмірі 67,85 грн. за подання позовної заяви (пропорційно задоволеним вимогам), та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 59,53 грн. В свою чергу з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги в розмірі 34,3 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, п. 2 ст. 103, п.3 ч.1 ст. 104 ст. 105 ГПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2009 р. у справі № 27/133-09 в частині стягнення 724,67 грн. пені, 6000,00 грн. збитків скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В іншій частині (в частині стягнення 6 136,12 грн. боргу, 619,75 грн. інфляційних, 90,78 грн. 3% річних та 201,63 грн. в якості судових витрат на оплату транспортних послуг) рішення господарського суду Харківської області від 11.06.2009 р. у справі № 27/133-09 залишити без змін.

Стягнути з ТОВ «Кристал»(87539, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Металургів, 83, кв. 12, р/р 26009480971000 в ЗАТ «Донгорбанк», м. Донецьк, МФО 334970, код 32715712) на користь ФОП ОСОБА_2 (61000, АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_2 в АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, код НОМЕР_1) 34,3 грн. витрат по сплаті держмита за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 (61000, АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_2 в АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, код НОМЕР_1) на користь ТОВ «Кристал»(87539, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Металургів, 83, кв. 12, р/р 26009480971000 в ЗАТ «Донгорбанк», м. Донецьк, МФО 334970, код 32715712) витрати по сплаті державного мита в розмірі 67,85 грн. за подання позовної заяви та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 59,53 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя В.Я. Погребняк

Суддя В.В.Афанасьєв

Суддя О.В.Шевель