Рішення № 63555307, 19.12.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/3082/16-ц Номер провадження 22-ц/786/3049/16Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С. Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Одринської Т.В., Корнієнка В.І., при секретарі: Рибак О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2016 рокупо справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання права власності на 1/2 частину квартири, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона проживала з відповідачем без реєстрації шлюбу з 1997 року. У травні 2001 року у них народилася дочка ОСОБА_4. Вказувала на те, що 26 грудня 2008 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. З метою покращення житлових умов сімї у березні 2008 року, тобто до реєстрації шлюбу, була придбана квартира АДРЕСА_1 з оформленням права власності на відповідача згідно договору купівлі-продажу. Посилалася на те, що останнім часом між ними припинені сімейно-шлюбні відносини, у добровільному порядку не можуть дійти згоди щодо користування вказаним майном, яке вважала об'єктом права спільної сумісної власності, оскільки, відповідач вважає, що спірна квартира належить виключно йому на праві власності. Тому, після неодноразового уточнення позовних вимог ОСОБА_3 просила суд: встановити факт спільного проживання як чоловіка та жінки з 12 січня 2004 року до 26 грудня 2008 року однією сімєю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за нею та відповідачем право власності за кожним на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 - задоволено частково.

Встановлено факт проживання з 12 січня 2004 року до 26 грудня 2008 року однією сімєю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти у повернення сплачених: - судового збору на суму 1234,08 грн.; - вартості проведеної оцінки вартості нерухомого майна на суму 350 грн.

Відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову до ОСОБА_2 в іншій частині вимог.

З даним суду не погодився відповідач по справі ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохав рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом не повно зясовано усі фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення даного спору, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Судове засідання проводилося за участі сторін та їх представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення за наступних підстав.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 почали проживати спільно однією сімєю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року. Факт спільного проживання постає з пояснень позивача по справі, а також підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

16 травня 2001 року у сторін по справі народилася донька - ОСОБА_11, про що в Книзі реєстрації народжень Автозаводського відділу РАЦС Кременчуцького МУЮ Полтавської області зроблено відповідний запис за №526 та видано свідоцтво про народження серії 1-КЕ № 04190 (а.с 6).

14 березня 2008 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 (нині ОСОБА_13) у м. Кременчуці, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_14, зареєстрованого в реєстрі за № 4697, за яким ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_12 вказану квартиру. Право власності відповідача на спірну квартиру було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності 21 квітня 2008 року.

26 грудня 2008 року між сторонами по справі було укладено шлюб, який зареєстровано Крюківським відділом РАЦС Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис за № 610, що підтверджується свідоцтвом серії 1-КЕ № 053295 від 26.12.2008 року.

Так, позивач звертаючись до суду з даним позовом вказувала, що за час спільного життя з відповідачем ними було набуте майно, яке згідно до норм цивільного законодавства є їх спільною сумісною власністю, яке може бути поділене між сторонами. Тому, позивачка прохала суд, встановити факт проживання як чоловіка та жінки однією сімєю без реєстрації шлюбу з 12.01.2004 року по 26.12.2008 року, а також визнати за нею право власності на частину квартири, яка була придбана за час спільного з відповідачем проживання, джерелом набуття якої були спільні сумісні кошти та їхня спільна праця.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сімєю та визнаючи за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира була придбана сторонами у справі у період їх спільного проживання однією сімєю за спільні кошти з метою поліпшення житлових умов.

Проте, з такими висновками місцевого суду, колегія суддів, в повній мірі погодитися не може, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сімю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно з положеннями ст.74 СК України та розясненнями п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007р. № 11, якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Зокрема, обовязковому встановленню та доказуванню підлягають факти придбання одним з подружжя майна під час спільного чи окремого проживання незалежно від реєстрації чи розірвання шлюбу, обсяг спірного майна, обсяг трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох при створенні спільної власності подружжя та, залежно від установленого, розмір часток подружжя у спільній сумісній власності.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

Таким чином, беручи до уваги позиції сторін та надані ними докази, на думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно вирішено вимогу про встановлення факту спільного проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах з 12 січня 2004 року по 26 грудня 2008 року, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи та поясненнями допитаних свідків.

Однак, визнаючи за сторонами право власності за кожним на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не довів факт купівлі спірної квартири саме за його власні кошти, і зокрема за кошти одержані від продажу квартири АДРЕСА_5, а також за кошти, які були зняті відповідачем з його особистого рахунку у ПАТ КБ «Приватбанк».

Проте, з таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження своїх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

З наданих матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 довів, що спірне майно є його особистою власністю в розумінні положень ст. 57 СК України, а також надав до суду докази того, про те, що він мав особисті кошти на придбання спірної квартири, а тому спірна квартира була придбана за особисті кошти відповідача.

Так, відповідачем надана довідка ПАТ КБ «Приватбанк» №0000000655788391 від 16.05.2016 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 25.02.2008 року (а це за два тижні до купівлі квартири) зняв зі свого особистого рахунку грошові кошти в сумі 3003, 15 доларів США. Крім того, ОСОБА_2 надав суду Договір купівлі-продажу від 14.03.2008 року згідно якого, ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_6, яка належала йому на праві особистої власності, внаслідок міни квартири після розлучення з його колишньою дружиною та поділу з нею спільного майна подружжя, за 6 398 гривен (а.с.48-49).

Крім того, факт того, що квартира АДРЕСА_7 була особистою власністю відповідача, окрім документальних доказів та показів свідка ОСОБА_8, також підтвердила в судовому засіданні позивач ОСОБА_3

Також, в Договорі купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 від 14.03.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_14Г, зазначено й те, що продавець ОСОБА_2 на момент відчуження ним майна у шлюбі, що є обєктом цього договору, в шлюбі не перебуває, ні з ким без шлюбу однією сімєю не проживає, і вказана квартира не являється спільною сумісною власністю та належить йому на праві особистої власності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що купівля квартири АДРЕСА_9 вартістю 8 079 гривень, яка була придбана 14 березня 2008 року, була здійснена за особисті кошти ОСОБА_2

Висновки суду першої інстанції, щодо не доведення відповідачем спрямування його особистих коштів отриманих від продажу квартири та знятих з рахунку ПАТ КБ «Приватбанку», є необґрунтованими оскільки надані останнім докази явно вказують на те, що відповідач маючи дані особисті кошти в момент придбання спірної квартири, використав їх на придбання предмету позову, так як не мав іншого житла для себе та своєї сімї, включаючи неповнолітню дитину. Це при тому, що позивачем не спростовані доводи відповідача в цій частині те не надано доказів, які б підтверджували використання останнім даних коштів на інші цілі.

В свою чергу, позивачем ОСОБА_3 не надано суду доказів того, що вона якимось чином приймала участь у придбанні спірної квартири та не спростовано наведені вище доводи відповідача. Тому, сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною стороною.

Таким чином, аналізуючи матеріали справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, оцінку зазначених доказів проведено поверхово без детального аналізу, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, на не можуть слугувати підставою для задоволення вимог позивача в цій частині, виходячи лише з доведення факту проживання сторін однією сімєю без реєстрації шлюбу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у справі №6-79цс13 від 02.10.2016 року вказано, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той Факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Аналогічні висновки також викладені і в правовій позиції Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року у справі №6-2333цс15, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови позивачу ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог в частині розподілу спільного сумісного майна та визнання за сторонами права власності за кожним на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2016 року в частині задоволених позовних вимог щодо розподілу спільного сумісного майна та визнання за сторонами права власності за кожним на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 жовтня 2016 року в частинізадоволених позовних вимог щодо розподілу спільного сумісного майна та визнання за сторонами права власності за кожним на 1/2 частини квартири скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 551,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі - 824,28 грн., а також витрати понесені ним на правову допомогу у розмірі - 2566,50 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_15 /підпис/ ОСОБА_16

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1

З оригіналом згідно: