Рішення № 63552744, 14.12.2016, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/1536/16-ц

провадження № 2/368/764/16

Рішення

Іменем України

"14" грудня 2016 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

при секретарі Гребеневич А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -

встановив:

позивач просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, ОСОБА_2, зареєстрований 04 жовтня 2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Обухівського міського управління юстиції у Київській області, про що складено відповідний актовий запис №370, визначити постійне місце проживання їхнього з відповідачем сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем її проживання - Київська обл., Кагарлицький район, с. Півні, вул. Котовського, 30, після розірвання шлюбу залишити їй шлюбне прізвище «Козінська», ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_2, на її користь аліментів на утримання їхнього спільного сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи від дня предявлення цього позову і до досягнення дитиною повноліття та на її утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи від дня пред'явлення цього позову і до досягнення дитиною трьох років, рішення суду у частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання, посилаючись на те, що з відповідачем по справі, ОСОБА_2, вона зареєструвала шлюб 04 жовтня 2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Обухівського міського управління юстиції у Київській області, про що складено відповідний актовий запис №370.

Від цього шлюбу вони мають спільного сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Шлюб розриває з тієї причини, що вона з відповідачем не зійшлись характерами та поглядами на життя, у звязку з чим між ними виникали суперечки та сварки. Кожен з них має діаметрально протилежні погляди на сімейні та життєві цінності. Почуття взаємної любові та поваги між ними поступово були втрачені. Одруження з відповідачем виявилось невдалим.

Все це в кінцевому результаті привело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин.

Крім того, відповідач вже тривалий період часу проживає окремо від своєї сім'ї і фактично повністю усунувся від виконання батьківських обовязків стосовно матеріального утримання їхнього сина.

За її глибоким переконанням, подальшого сенсу підтримувати їхні сімейні відносини немає.

Таким чином, вона та відповідач, припинили шлюбні стосунки, перестали проживати разом, вести спільне господарство, проявляти турботу одне до одного, внаслідок чого їхнє подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечить як її, так і його інтересам та інтересам їхнього малолітнього сина з підстав, наведених вище.

На сьогоднішній день їхній спільний син проживає разом з нею у будинку її матері.

Проти розірвання шлюбу відповідач не заперечує. Шлюб вона розриває вперше. На примирення вона не згодна. Матеріальних спорів між ними немає.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.

Згідно ст. 112 Сімейного кодексу України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 цього Кодексу особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися тим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України, позов може бути предявлений одним із подружжя. Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Відповідно до ч.2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Пункт 14 постанови пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» гласить: «У випадку коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей, дружини (чоловіка), а також про поділ спільного майна подружжя, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини».

Оскільки між нею та відповідачем не досягнуто згоди про порядок та розмір виплати ним коштів на утримання їхньої малолітньої дитини, тому вона вимушена вирішувати дане питання в судовому порядку.

На даний час відповідач офіційно ніде не працевлаштований, але в силу вимог ст. 180 Сімейного кодексу України, він зобовязаний утримувати їхню спільну дитину, яка проживає разом з нею.

Згідно ч. 1 ст. 182 СК України, при визначені розмірів аліментів суд приймає до уваги обставини, що мають значення при визначенні розміру аліментів: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоровя та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, сина, дочки; інші обставини, що мають істотне значення. Відповідач знаходиться у працездатному віці та може працювати, він має можливість та зобовязаний сплачувати аліменти на утримання їхньої дитини. Інших дітей та непрацездатних осіб на утриманні відповідача немає.

На даний час вона не працює, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною, тому за відсутності від відповідача матеріальної підтримки практично позбавлена можливості забезпечити основні матеріальні потреби їхньої дитини.

Частина 2 ст. 182 СК України гласить, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини, до досягнення дитиною трьох років.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 СК України, за рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 79 СК України, аліменти на одного з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Відповідно до норм ч. ч. 1, 2 ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого подружжя з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

За їхньою з відповідачем домовленістю їхня спільна дитина буде проживати за місцем її проживання.

Відповідач уточнені позовні вимоги позивача визнав та не заперечував проти їх задоволення.

Вислухавши сторони та вивчивши матеріали справи, суд вважає за необхідне уточнені позовні вимоги позивача задовольнити.

В судовому засіданні суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Зважаючи на принципирівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, та під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції про дискримінацію жінок в частині першій підпунктус)однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання, тобто дружина шлюбом не закріпляється за чоловіком по життєво. Шлюб - це сімейний союз, при цьому словосімейнийзасвідчує, що шлюб створює сім`ю, а словосоюзпідкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Відповідно до п. 9ст. 7 Сімейного кодексу, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості та розумності, відповідно до моральних засад суспільства

Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифікованоЗаконом №475/97-ВР(475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обовязками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Відповідно до вимогст. 24 Сімейного кодексу Українишлюб грантується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу не допускається.

Між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований 04 жовтня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 370, у звязку з чим видано свідоцтво про шлюб серії І ОК № 170914.

Шлюбно сімейні стосунки між сторонами припинені з вересня 2016 року.

Від спільного шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьками якого являються сторони, що стверджується копією свідоцтва про його народження.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.10постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Передбачене ч. 1ст. 111 СК Українивжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч.5ст.191 ЦПК України). Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи.

Причиною розпаду сім'ї стало те, що у сторін часто виникали непорозуміння, що призвело до втрати почуття поваги та любові. З вересня 2016 року сторони спільно не проживають та не підтримують подружніх відносин, тому подальше спільне життя і збереження шлюбу є не можливим.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що відповідно до вимогст. 24 СК Українишлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

За змістомст. 55 СК Українидружина та чоловік зобовязані спільно піклуватись про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сімї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобовязаний утверджувати в сім»ї повагу до матері. Дружина зобовязана утверджувати в сімї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сімї за свою поведінку в ній.

Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносини, примушування до їх збереження є порушенням прав жінки, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом (ч. ч. 3, 4ст. 56 СК України).

Стаття 51 Конституції Українипередбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сімї.

Аналогічні приписи викладені уст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Виходячи із змісту ч. ч. 3, 4ст. 56 СК Україникожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Сторонам надавався термін для примирення, однак на даний час відносини між подружжям не змінилися, сторони не примирилися, проживають окремо, не підтримують подружніх відносин, а позивач в суді наполягав на розірванні шлюбу.

Відповідно до вимогст.112 СК Українисуд зясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розлучення, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя сторін.

Ураховуючи особливий характер сімейних відносин та їх об'єктивну недоступність для оточуючих та з врахуванням нормст. 112 СК України, суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам та інтересам дітей, інтересам суспільства, у зв'язку з чим, шлюб між ними повинен бути розірваний.

Ці вимоги закону узгоджуються та доповнюються нормами п.5постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.1998 р. № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сімю» із наступними змінами встановлено, що проголошена Конституцією Україниохорона сім»ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження їх сім»ї стали неможливим. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно і всебічно зясовувати фактичні взаємини подружжя, мотиви та причини розлучення, забезпечувати участь у засіданні, як правило, обох сторін, уживати заходів до примирення подружжя. Рішення суду про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам законності та обґрунтованості. При цьому законність і обґрунтованість рішення визначається не тільки дотриманням судом норм процесуального права при розгляді цивільних справ, а й виконанням судом вимог матеріального права, що регулює правовідносини сторін, а саме особисті немайнові права та обовязки подружжя.

Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути предявлений одним із подружжя.

Виходячи з вищенаведених норм СК України позивач має право з власної ініціативи звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу.

За положеннями ч.1 ст.112 СК України суд зясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя.

Згідно ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Оскільки судом встановлено, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу неможливі, суперечить інтересам подружжя, тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині вимог і розірвати шлюб між позивачем та відповідачем.

Після розірвання шлюбу позивач ОСОБА_1 залишається на прізвищі ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обовязків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоровя та інші обставини, що мають істотне значення.

Разом з тим, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, щодитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матірю.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач має житло та може забезпечувати нормальний всебічний розвиток і виховання дитини.

Відповідно до вимог ст. 150 СК Українибатьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно ст. 160 СК Українимісце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в цій частині вимог і визначає постійне місце проживання сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання ОСОБА_1.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення аліментів на дитину, то суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в цій частині з наступних підстав.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", виховання в сімї є першоосновою розвитку особистості дітей. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дітей. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дітей.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ст. 27 Конвенції батько (-ки) або інші особи, які виховують дітей, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дітей.

У постанові Верховного суду Українипо справі № 6-143 цс13 від 05.02.2014 року зазначено, що відповідно до ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а обов'язок з утримання дитини покладається рівною мірою на обох батьків.

Згідно з положеннями "Конвенції про права дитини" та "Декларації прав дитини" інтереси дитини необхідно забезпечувати найкращим чином, дитина повинна бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу.

Способи виконання батьками обов'язку утримувати дітей визначаються за домовленістю між ними.

Якщо сторони такої згоди не дійшли, кошти на утримання дитини присуджуються рішенням суду у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст.. 180 СК України батьки зобовязані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

У пункті 17 своєї Постанови №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дітей той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дітей присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.

Відповідно дост. 182 СК Українипри визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

При визначенні розміру аліментів належить брати до уваги матеріальне становище дитини. В даному випадку дитина не має власних доходів, не здатна сама себе утримувати.

На розмір аліментів на дитину має впливати стан здоровя та загальний матеріальний стан того з батьків, з якого вони будуть стягуватися. Однак, таких даних встановити не можливо було, так як відповідач не надав довідку про його доходи.

Слід також враховувати наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних членів сімї, родичів, яких він зобовязаний утримувати відповідно до Сімейного кодексу України. Однак, таких даних судом не було встановлено.

Конкретного розміру аліментів на дітей законом не встановлено, оскільки у кожному випадку він визначається судом з урахуванням потреб дітей і можливостей батьків.

Суд вважає, що відповідач може надавати матеріальну допомогу дитині, відносно якої він батьківських прав не позбавлений.

Згідно з положеннями "Конвенції про права дитини" та "Декларації прав дитини" інтереси дитини необхідно забезпечувати найкращим чином, дитина повинна бути серед тих, хто першим одержує захист і допомогу.

Конкретного розміру аліментів на одну дитину законом не встановлено, оскільки у кожному випадку він визначається судом з урахуванням потреб дітей і можливостей батьків.

З урахуванням потреб дитини, виходячи з наведених позивачем доводів та відповідачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 в частині розміру аліментів на дитину та вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти в ? частині всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму встановленого законодавством для дитини відповідного віку, оскільки було враховано ч.1 ст. 182 СК України та відповідач може надавати матеріальну допомогу лише у визначеному судом розмірі.

Аліменти на утримання дитини згідно ст. 79 СК України присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви, а у даному випадку 23.11.2016 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з положеннями ст. 79 СК України аліменти одному з подружжя присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дружини, суд виходить з того, що згідно зіст. 75 Сімейного кодексу Українидружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області від 04.10.2014 р.

На даний час позивач з відповідачем подружніх стосунків не підтримують, спільного господарства та бюджету не ведуть, відповідач проживає окремо від сімї позивача.

Від спільного шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає з позивачем та перебуває на її утриманні.

Позивач не працює та знаходиться у відпустці по догляду за дитиною.

Відповідно дост. 84 Сімейного Кодексу Українидружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Згідно ч. 4ст. 84 Сімейного Кодексу Україниправо на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і позов про стягнення аліментів на утримання дружини підлягає задоволенню, тому суд стягує з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, на її утримання, аліменти в розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісячно, з дня подачі заяви в суд, а саме: 23.11.2016 року до досягнення дитиною трьох років, а саме: 01.05.2018 року включно.

Не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на судовий збір у справах про стягнення аліментів.

Згідност. 88 ЦПК Українистороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від оплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частки вимог. Тому, суд прийшов до висновку, що з відповідача в користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1102 грн. 40 коп.

В силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

На підставі ст.. ст. 110, 112 СК України, Законом України «Про Державну реєстрацію актів цивільного стану», постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.ст. 180, 182, 184 СК України, керуючись ст..ст. 10, 60, 88, 212, 213, 214, 215, 218, 235 ЦПК України суд, -

вирішив:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який зареєстрований 04 жовтня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 370 - розірвати.

Визначити постійне місце проживання сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання ОСОБА_1.

Позивач ОСОБА_1 після розірвання шлюбу залишається на прізвищі ОСОБА_1.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 на утримання його малолітньої дитини, а саме: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти в розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму встановленого законодавством для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі заяви в суд, а саме: 23.11.2016 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, на її утримання, аліменти в розмірі ? частини всіх видів заробітку щомісячно, з дня подачі заяви в суд, а саме: 23.11.2016 року до досягнення дитиною трьох років, а саме: 01.05.2018 року включно

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний код НОМЕР_1, на користь держави судовий збір на р\р 31219206700324, МФО 821018, код 22030001, ЄДРПОУ 37341907, банк ГУ ДКСУ у Київській області в сумі 1102 (одну тисячу сто дві) грн. 40 коп.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах одного місяця допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами , які брали участь у справі і не були присутніми в судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя І.І. Шевченко