Ухвала суду № 63548219, 20.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/27466/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

20 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з додатковою відповідальністю «Укрліфтсервіс» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року товариство з додатковою відповідальністю «Укрліфтсервіс» (далі - Позивач, ТДВ «Укрліфтсервіс») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Дарницькому районі) в якому, з урахуванням заяви про доповнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2015 року №Ю-2658-23;

- зобов'язати ДПІ у Дарницькому районі внести зміни до інтегрованої картки ТДВ «Укрліфтсервіс» шляхом занесення до неї даних про зарахування здійснених ним переказів єдиного внеску в сумі 1 120 000,00 грн. згідно платіжних доручень №19 від 07.09.2015 року та №68 від 11.09.2015 року в рахунок оплати єдиного внеску.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2016 року позов задоволено частково - визнано протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2015 року №Ю-2658-23. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем було дотримано строки перерахування страхових внесків до державного бюджету, а несвоєчасне перерахування грошових коштів банківською установою звільняє платника страхових внесків від відповідальності.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд зауважив, що оскаржувана вимога на момент розгляду справи була відкликана, що виключає можливість її скасування у судовому порядку. Крім того, вказуючи на відсутність правових підстав для внесення змін до інтегрованої картки ТДВ «Укрліфтсервіс», суд зазначив, що такі відомості можуть бути внесені виключно після отримання Відповідачем від органів Державної казначейської служби України даних щодо надходження грошових коштів.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неврахуванні судом правомірності формування оскаржуваної вимоги, оскільки станом на 01.12.2015 року за ТДВ «Укрліфтсервіс» обліковувалася недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску, водночас яка у подальшому відкликана у зв'язку з погашенням Позивачем боргу.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Представники Позивача наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення. Водночас, у письмових запереченнях на апеляційну скаргу ТДВ «Укрліфтсервіс» поряд з іншим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2016 року в частині позовних вимог про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2015 року №Ю-2658-23 і зобов'язання вчинити дії та ухвалити у вказаній частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю - скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2015 року №Ю-2658-23 та зобов'язати ДПІ у Дарницькому районі внести зміни до інтегрованої картки ТДВ «Укрліфтсервіс».

Разом з тим, такі вимоги заперечення на апеляційну скаргу не можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 191 КАС України особи, які беруть участь у справі, мають право подати до адміністративного суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом встановленого судом апеляційної інстанції строку.

Заперечення на апеляційну скаргу містить: 1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції; 2) ім'я (найменування), поштову адресу особи, яка подає заперечення на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адресу електронної пошти, якщо такі є; 3) номер адміністративної справи в адміністративному суді апеляційної інстанції, якщо він повідомлений судом апеляційної інстанції; 4) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; 5) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає заперечення на апеляційну скаргу; 6) перелік матеріалів, які додаються.

У запереченні на апеляційну скаргу зазначається, чи особа бажає взяти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, чи просить суд розглянути справу за її відсутності.

Заперечення на апеляційну скаргу підписується особою, що його подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження, якщо це не було зроблено в суді першої інстанції.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заперечення на апеляційну скаргу є письмовою формою висловлення незгоди з доводами апелянта, оцінка яким надається судом апеляційної інстанції у ході розгляду і вирішення справи.

Натомість, процесуальний закон визначає форму оскарження рішення суду першої інстанції у вигляді подання апеляційної скарги на таке рішення у строки, порядок та спосіб, передбачені ст. ст. 185-187 КАС України. Жодних застережень з приводу можливості перегляду судового рішення в апеляційному порядку за результатами розгляду заперечення на апеляційну скаргу Кодекс адміністративного судочинства України не містить.

Аналогічний висновок випливає й зі змісту ч. 1 ст. 195 КАС України, згідно якої суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Отже, оскільки перегляд судового рішення повинен здійснюватися у межах вимог апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що викладені у запереченнях ТДВ «Укрліфтсервіс» на апеляційну скаргу ДПІ у Дарницькому районі вимоги, що не стосуються суті апеляційної скарги Відповідача, не підлягають апеляційному розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників Позивача, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що згідно поданих 17.09.2015 року, 15.10.2015 року та 18.11.2015 року звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ТДВ «Укрліфтсервіс» самостійно нараховано до сплати єдиний внесок у розмірі 533 405,47 грн. за серпень 2015 року (т. 1 а.с. 24-55), у розмірі 510 323,47 грн. за вересень 2015 року (т. 1 а.с. 56-112), у розмірі 499 766,96 грн. за жовтень 2015 року (т. 1 а.с. 113-165).

Позивачем 07.09.2015 року та 11.09.2015 року було направлено до ПАТ «Банк «Національні інвестиції» платіжні доручення № 19 (т. 1 а.с. 18) та № 68 (т. 1 а.с. 19) на суму 560 000,00 грн. кожна з метою сплати єдиного внеску. Вказані платіжні доручення були прийняті банком, про що свідчать відповідні відмітки та останніх.

При цьому, як зазначив суд першої інстанції, виходячи з аналізу змісту наявної у матеріалах справи копії банківської виписки від 10.09.2015 року (т. 1 а.с. 22), не зважаючи на наявність на рахунку ТДВ «Укрліфтсервіс» грошових коштів в сумі 3 567 952,07 грн., ПАТ «Банк «Національні інвестиції» не було здійснено переказ коштів на казначейський рахунок.

Листом від 16.09.2015 року №489 Позивачем на адресу ДПІ у Дарницькому районі направлено заяву (т. 1 а.с. 20), в якій повідомлено, що платіжні доручення від 07.09.2015 року №19 на суму 560 000,00 грн. та від 11.09.2015 року №68 на суму 560 000,00 грн. про сплату єдиного соціального внеску були надані та прийняті до виконання Центральним відділенням ПАТ «Банк «Національні інвестиції», однак не були перераховані на казначейський рахунок. Вказаний лист ДПІ у Дарницькому районі отримала 22.09.2015 року.

Пропри викладене, на адресу ТДВ «Укрліфтсервіс» Відповідачем було направлено вимогу від 01.12.2015 року №Ю-2658-23 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на суму 841 351,52 грн. (далі - оскаржувана вимога) (т. 1 а.с. 10).

На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 1, 8, 9, 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 19 ПК України, а також ряду підзаконних нормативних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ненадходження коштів на бюджетні рахунки органів державного казначейства і не зарахування їх до дохідної частини державного бюджету за відсутності вини платника страхових внесків не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування вимоги, суд першої інстанції зазначив про неможливість скасування акта індивідуальної дії, який відкликаний у встановленому законом порядку. Крім того, за відсутності інформації щодо зарахування коштів на казначейський рахунок підстави для внесення змін до зворотного боку картки особового рахунку ТДВ «Укрліфтсервіс» відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Приписи абз. 1 ч. 7 ст. 9 Закону визначають, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Згідно абз. 1 ч. 8 ст. 9 Закону платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Як вірно визначено судом першої інстанції, в силу положень ч. 4 ст. 8 Закону порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами (далі - фіскальні органи) визначає затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449).

Відповідно до абз. абз. 3, 4 п. 2 розділу VI Інструкції №449 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно ч. 4 ст. 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Приписи п. 3 розділу VI Інструкції №449 визначають, що фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) у випадку, зокрема, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У такому випадку вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'яти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється у гривнях з двома десятковими знаками.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається у випадках, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Разом з тим, судовою колегією враховується, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням Окружного адміністративного суду м. Києва, що визначенню правомірності оскаржуваної вимоги передує встановлення факту наявності у Позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску у розумінні положень Закону.

Так, згідно п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Як було встановлено раніше, Позивачем у межах встановлених ст. 9 Закону строків було подано до ПАТ «Банк «Національні інвестиції» платіжні доручення від 07.09.2015 року №19 та від 11.09.2015 року №68 про перерахування коштів в оплату єдиного внеску за серпень 2015 року на загальну суму 1 120 000,00 грн. Вказані платіжні документи були прийняті банком до виконання.

Водночас, на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 року №613 «Про віднесення ПАТ «Банк «Національні інвестиції» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 17.09.201 5 року №172 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Національні інвестиції» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», яким з 18.09.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Національні інвестиції». У подальшому постановою Правління Національного банку України від 01.12.2015 року №856 прийнято рішення про відкликання банківської ліценції та ліквідацію ПАТ «Банк «Національні інвестиції».

З урахуванням наведеного судовою колегією враховується, що відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Водночас, приписами ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» закріплено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо, зокрема: виплати аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю тощо, що надійшли до банку з дня початку здійснення процедури виведення банку з ринку; виконання операцій з виплати переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Однак, як було встановлено вище та вбачається зі змісту інтегрованої картки платника податків (т. 1 а.с. 215-221), грошові кошти в сумі 1 120 000,00 грн. на виконання платіжних доручень Позивача від 07.09.2015 року №19 та від 11.09.2015 року №68 не були перераховані ПАТ «Банк «Національні інвестиції». При цьому, як випливає зі змісту довідки ПАТ «Банк «Національні інвестиції» від 27.10.2015 року №4001/22 (т. 1 а.с. 23), станом на 19.10.2015 року залишок коштів на поточному рахунку ТДВ «Укрлфітсервіс» №2600430111795 складав 3 065 962,07 грн.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

За правилами ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до п. 2.1.5 укладеного між ПАТ «Банк «Національні інвестиції» та ТДВ «Укрліфтсервіс» договору банківського рахунку від 20.06.2013 року №11795 (т. 1 а.с. 12-17) банк бере на себе зобов'язання виконувати доручення клієнта, що містяться в розрахунковому документ у строки: у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після закінчення операційного часу.

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж зазначені, строки виконання доручень клієнтів.

Приписами п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Системний аналіз свідчить, що виконання платником обов'язку з перерахуванню в бюджет суми зобов'язання, а отже його сплата, пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань.

Наведена правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.09.2014 року у справі № 810/5307/13-а.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 24 Закону банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

У разі невиконання цієї вимоги банки за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу доходів і зборів суму, що дорівнює сумі несплаченого єдиного внеску, з правом зворотної вимоги до платників єдиного внеску щодо відшкодування цієї суми.

При цьому, у частині 12 статті 25 Закону закріплено, що органи доходів і зборів застосовують до банків такі фінансові санкції:1) за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на рахунки органів доходів і зборів сум єдиного внеску, фінансових санкцій, зазначених у частині одинадцятій цієї статті, нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка зазначених сум, розрахована за кожний день прострочення їх перерахування (зарахування), та накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не зарахованих (неперерахованих) сум; 2) за порушення вимог, передбачених частиною другою статті 24 цього Закону, накладається штраф у розмірі суми єдиного внеску, яка підлягає сплаті платниками.

Наведені законодавчі приписи дозволяють зробити висновок про те, що конституційний обов'язок платника зі сплати єдиного внеску слід вважати виконаним з часу подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджетної системи України на відповідний рахунок Державного казначейства грошових коштів з рахунку платника у банку за наявності у нього достатнього грошового залишку на день платежу.

При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.

Тобто, за наявності у платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми грошового зобов'язання слід визнати виконаним незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 року у справі №820/18291/14, від 30.05.2016 року у справі №815/3468/15, від 09.06.2016 року у справі №814/1803/15.

З огляду на викладене, а також зважаючи на встановлений факт відсутності у Позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 30.11.2015 року у зв'язку з належним виконанням ТДВ «Укрліфтсервіс» вимог Закону щодо своєчасної сплати сум єдиного внеску, судова колегія повністю погоджується з твердженням Окружного адміністративного суду м. Києва про наявність підстав для визнання оскаржуваної вимоги протиправною.

При цьому судом апеляційної інстанції враховується, що чинне законодавство не ставить у залежність від його чинності можливість надання правової оцінки акту індивідуальної дії, у зв'язку з чим посилання Апелянта на необхідність скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною оскаржуваної вимоги є безпідставними.

Поряд з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування вимоги від 01.12.2015 року №Ю-2658-23, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході її розгляду до суду першої інстанції ДПІ у Дарницькому районі було подано інтегрованої картку платника - ТДВ «Укрліфтсервіс» за період з 31.12.2015 року по 31.03.2016 року (т. 1 а.с. 209-210). Зі змісту даної картки вбачається, що станом на 31.12.2015 року у Позивача відсутня недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску та наявна переплата у розмірі 71 253,96 грн. При цьому зі змісту інтегрованої картки платника - ТДВ «Укрліфтсервіс» за 2015 рік (т. 1 а.с. 215-220) випливає, що сума недоїмки, яка виникла на підставі звітів за серпень-жовтень 2015 року, повністю погашена Позивачем у грудні 2015 року.

Відповідно до абз. 2 п. 6 Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо, зокрема, сума боргу (недоїмки) самостійно погашається платником.

У випадку, зазначеному в абзаці другому цього пункту, вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми боргу (недоїмки).

З урахуванням наведеного, оскільки оскаржувана вимога вважається відкликаною у день сплати суми недоїмки та за умови відсутності заборгованості з фінансових санкцій, вказаний акт індивідуальної дії не може бути скасовано у зв'язку з припиненням його існування в силу вимог чинного законодавства.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог в частині зобов'язання ДПІ у Дарницькому районі вчинити дії щодо внесення змін до інтегрованої картки платника єдиного внеску, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 року №765 Порядок ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів (далі - Порядок №765) встановлює механізм ведення територіальними органами Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів) оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів.

Згідно абз. 3 п. 3 розділу І Порядку №765 інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, передоплати та єдиного внеску, що включає комплекс облікових показників з інтегрованих підсистем, за повноту, достовірність і своєчасність відображення яких несуть відповідальність структурні підрозділи територіальних органів Міндоходів за функціональними напрямами роботи.

Приписи пп. 2 п. 1 розділу IV Порядку №765 визначають, що для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників територіальні органи Міндоходів проводять оперативний облік надходжень за єдиним внеском на підставі документів, визначених Положенням про рух коштів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 19 вересня 2013 року № 493/815, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 вересня 2013 року за № 1667/24199.

При цьому згідно абз. 1 п. 5 розділу IV вказаного Порядку дані про надходження податків, зборів, митних платежів, передоплати та єдиного внеску відображаються територіальним органом Міндоходів, на який покладено функції з ведення обліку відповідного платежу, в інтегрованій картці платника і в реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державної казначейської служби України відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів.

Таким чином, з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету контролюючі органи відкривають платнику податків інтегровані картки, за якими відображається стан розрахунків платника з бюджетом. Відомості про сплату податкових та інших зобов'язань платниками обліковуються у таких картках за даними електронних реєстрів розрахункових документів. А умовою, з якою законодавство пов'язує відображення в інтегрованій картці платника факту надходження грошових коштів в рахунок сплати податкового чи іншого зобов'язання є отримання від Державної казначейської служби України підтвердження про зарахування грошових коштів на відповідний рахунок.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання Відповідача вносити зміни до інтегрованої картки особового рахунку по єдиному соціальному внеску лише за умови наявності платіжних доручень від 07.09.2015 року №19 та від 11.09.2015 року №68.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвал Вищого адміністративного суду України від 23.06.2015 року у справі № 820/16067/14 та від 08.11.2016 року у справі № 810/5893/15.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з додатковою відповідальністю «Укрліфтсервіс» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, зобов'язання вчинити дії - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.