Ухвала суду № 63548196, 20.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/75/16 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

20 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління МВС України у Луганській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління МВС України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління МВС України у Луганській області, в якому просила суд:

Зобов'язати ГУМВС України у Луганській області видати мені - ОСОБА_2. Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 витяг з наказу від 31.07.2015 № 267 о/с про звільнення з органів внутрішніх справ України.

Зобов'язати ГУМВС України у Луганській області видати мені - ОСОБА_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 належним чином оформлену трудову книжку, з внесеним записом про день її звільнення днем видачі трудової книжки, в порядку передбаченому абз. 7 п. 4.1 та п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Зобов'язати ГУМВС України у Луганській області внести зміни до наказу від 31.07.2015 року № 267 о/с, про звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ України, в частині зазначення днем звільнення її з ОВС днем видачі мені трудової книжки та в частині зміни формулювання причин звільнення з п. 64 «є» (за порушення дисципліни), на її. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницькім складом органів внутрішніх справ.

Стягнути з ГУМВС України у Луганській області користь ОСОБА_3, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з 01.08.2015 по день видачі трудової книжки.

Стягнути з ГУМВС України у Луганській області на користь ОСОБА_3, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 1000.00 (одну тисячу гривень) 00 коп. моральної шкоди.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Зобов'язано Головне управління МВС України у Луганській області видати ОСОБА_3 витяг із наказу від 31.07.2015 р. №267 о/с про звільнення її з органів внутрішніх справ, належним чином оформлену трудову книжку та стягнути на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку у видачі трудової книжки з 01.08.2015 року по день її видачі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Відповідачем, Головним управлінням МВС України у Луганській області, подано апеляційну скаргу, у якій Відповідач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Свої вимоги апелянти аргументує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку неправомірності дій відповідача, оскільки, 18.05.2014 року незаконним озброєними формуваннями було захоплено адміністративну будівлю ГУМВСУ у Луганській області, разом з усією документацією, а також з особовими справами працівників ГУМВСУ , яка розташована за адресою: вул. Луначарського, 38, м. Луганськ, про, що 26.05.2014 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014130020002210 були внесені відповідні відомості. Враховуючи, що оригінал трудової книжки перебуває в особовій справі, позивача, видати ОСОБА_4 трудову книжку в день звільнення не виявилось можливим у зв'язку з відсутністю трудової книжки за місцем тимчасової дислокації Головного управління в місті Сєверодонецьк, а дублікат трудової книжки видається тільки на підставі письмової заяви робітника, тоді як надсилання дублікату трудової книжки поштою в загалі не передбачено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, ознайомившись із наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходи в з того, що відсутність досягнення домовленості між сторонами (позивачкою та відповідачем) про звільнення за згодою сторін, тобто на підставі п.1 ст.36 КЗпПУ, що підтверджується і копією рапорту, наданого позивачкою, оскільки резолюція «згоден» стосувалася звільнення позивачки за власним бажанням за сімейними обставинами, тому підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача внести зміни до наказу від 31.07.2015 року №267 о/снемає, щодо вимог про видачу витягу з наказу про звільнення, трудової книжки та виплати середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, судом першої інстанції зазначено, що оскільки позивачка у день її звільнення за місцем проходження служби була відсутня, відповідач повинен був надіслати на її адресу відповідне поштове повідомлення, при затримці ж з видачею трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Однак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується лише із висновками щодо задоволення позовних вимог про видачу витягу із наказу від 31.07.2015 року №267, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, перебувала на службі в органах внутрішніх справ з 2002 року. З травня 2009 року знаходилась у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею шестирічного віку.

У відпустку по догляду за дитиною йшла з посади слідчої слідчого відділу Жовтневого РВ ЛМУ ГУМВС України у Луганській області, який у зв'язку з проведенням на території міста Луганська Антитерористичної операції та його окупацією було ліквідовано.

Ще до початку проведення на території міста Луганська антитерористичної операції, Позивач переїхала на постійне місце проживання до ІНФОРМАЦІЯ_2, де наразі проживаю зі своєю сім'єю.

19.05.2015 року ОСОБА_2 було подано рапорт про звільнення із органів внутрішніх справ за сімейними обставинами першому заступнику начальника ГУ МВС України у Луганській області ОСОБА_5, який погодив його датою звільнення 19.05.2015 року. Оригінал рапорту із службовим посвідченням та жетоном вона віддала співробітникам відділу кадрів ГУ МВС України у Луганській області, які прийняли вказані документи та повідомили, що підготують наказ про звільнення з направленням його копії Позивачеві.

26.05.2015 року до ОСОБА_2 зателефонували співробітники відділу кадрів управління та заявили, що до рапорту про звільнення були внесені зміни в частині дати звільнення і, що вона повинна відпрацювати 2 місяці.

27.05.2015 слідчим відділу СУ ГУМВСУ у Луганській області ОСОБА_6, був здійснений телефонний дзвінок на мобільний телефон за номером НОМЕР_2, в ході вказаної телефонної розмови ОСОБА_3 було роз'яснено, що їй необхідно прибути до м. Сєвєродонецька з метою призначення на посаду слідчого для відпрацювання трьох місяців, як було зазначено у рапорті на звільнення останньої, ОСОБА_3 також була повідомлена, що у разі її неприбуття на службу стосовно неї буде проведено службове розслідування, на що ОСОБА_3 відповіла, що не збирається прибувати до місця дислокації СУ ГУМВСУ у Луганській області та надавати будь-яких пояснень стосовно цього, так як вона доглядає за хворою дитиною.

У зв'язку з цим СУ ГУМВСУ було направлено запит до поліклінічного відділення Ірпінської дитячої міської лікарні від 04.06.2015 рокук №4/2676 щодо перебування ОСОБА_7 на лікуванні у цьому медичному закладі період з 16.05.2015 року по 04.06.2015 року.

28.05.2015 року, ОСОБА_2 на адресу начальника ГУ МВС України у Луганській області була подана скарга на дії співробітників ГУ МВС України у Луганській області, в якій вона вимагала звільнити її з органів внутрішніх справ датою 19.05.2015 року.

Крім того, в телефонному режимі працівником управління кадрового забезпечення ГУ МВС України у Луганській області її було повідомлено про проведення відносно неї службового розслідування за фактом невиходу на службу.

08.06.2015 року до СУ ГУМВСУ у Луганській області надійшла відповідь запит, згідно якої ОСОБА_7 перебував на лікуванні з 12.05.2015 року час звернення.

10.06.2015 року повторно СУ ГУМВСУ було направлено запит за вихі № 4/2775 до цього ж медичного закладу, стосовно того, чи перебуває ОСОБА_3 на лікарняному по догляду за дитиною та коли було розпочато лікування.

19.06.2015 року до СУ ГУМВСУ у Луганській області надійшла відповідь на запит, згідно якого лікарняний лист ОСОБА_3 не надавався, так як остання перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 6-ти років ( до16.05.2015 року).

Після цього, ОСОБА_8, було здійснено дзвінок до головна лікаря Ірпінського міського центру первинної медико-санітарної допомоги ОСОБА_9, щоб дізнатися чи брала лікарняний по догляду за дитиною ОСОБА_3 у цьому медичному закладі, але відповіді їй не надали, тому було направлено офіційний запит стосовно останньої.

Відповідно до листа комунального закладу «Ірпінський міський центр первинної медико - санітар допомоги», вих. № 191 від 08.07.2015 року, на лікарняному листі по догляду дитиною ОСОБА_3 не перебувала, дитина до кінця травня 2015 року відвідувала дитячий садок.

Також СУ ГУМВСУ було направлено запит від 07.07.2015 року № 4/4022 стосовно ОСОБА_3 до СМЗ ГУМВСУ у Луганській області щодо перебування останньої на лікарняному у цьому медичному закладі.

08.07.2015 року до СУ ГУМВСУ у Луганській області надійшла відповідь на запит у якій зазначалося, що у цьому медичному закладі ОСОБА_3 на лікарняному не перебувала та за медичною допомогою не зверталася.

Згідно наданих відповідачем актів про невихід на служби факти прогулів ОСОБА_3 зафіксовані комісією ГУ МВС України у Луганській області: 19.05.2015 року, 20.05.2015 року, 27.05.2015 року, 03.06.2015 року, 10.06.2015 року, 17.06.2015 року, 24.06.2015 року, 01.07.2015 року.

Відповідно наданих до суду копій скарг ОСОБА_3 від 05.06.2015 року, 02.09.2015 року, 15.10.2015 року вбачається, що остання систематично зверталась до різних установ та посадових осіб, висловлюючи свою незгоду та обурення з приводу звільнення її за порушення дисципліни.

Із наданих копій відповідей на ім'я ОСОБА_3, представлених відповідачем 02.07.2015 року №6/2-3417, 05.08.2015 року № 6/2-2788, 06.08.2015 року №6/1-601, 25.09.2015 року №6/1-716, 06.11.2015 року №6/2-4988 видно, що керівництво ГУ МВС України у Луганській області регулярно повідомляло позивачку як про факт її звільнення із займаної посади, так і про початок службового розслідування відносно неї та його результат.

06.07.2015 року наказом начальника ГУ МВС України у Луганській області №1767 було призначено проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни слідчим відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку СВ Жовтневого РВ ЛМУ ГУ МВС України капітаном міліції ОСОБА_3

Згідно висновку про результати службового розслідування, затвердженого т.в.о. начальника СУ ГУ МВС України у Луганській області полковником міліції Р.М. Гупал встановлені дні невиходу на службу позивачки визнано прогулом та запропоновано за порушення службової дисципліни (ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України 22.02.2012 року №155, що виразилося у тривалому невиході на службу без поважних причин під час проведення АТО) клопотати перед керівництвом ГУ МВС України у Луганській області про звільнення її з ОВС України за порушення службової дисципліни.

Наказом т.в.о. начальника СУ ГУ МВС України у Луганській області від 09.07.2015 року №179 ОСОБА_3 була звільнена з органів внутрішніх справ за грубе порушення службової дисципліни. У наказі також було зазначено, що незважаючи на постійні вимоги керівництва МВС, ГУ МВС України в Луганській області щодо обов'язку дотримання службової дисципліни та належного виконання своїх функціональних обов'язків співробітника органів внутрішніх справ, ОСОБА_3 була відсутня на службі на протязі тривалого часу без поважних причин, чим порушила вимоги ст.7 Дисциплінарного статуту, Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України 22.02.2012 року №155.

31.07.2015 року наказом №267о/с Головного управління МВС України у Луганській області капітана міліції ОСОБА_3 -слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ЛМУ ГУ МВС України у Луганській області звільнено за п. 64 «є» (порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Встановивши обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції переходить до визначення правового регулювання спірних правовідносин та оцінки доказів.

Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби органів внутрішніх справ регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 року №565-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМ УРСР від 29.07.1991 року №114 та Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 року, що були чинними на момент виникнення спірних відносин.

Відповідно до ст.1 Закону №565-XII міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з частиною першою статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення дисципліни або вчинення дисциплінарного проступку.

Нормами Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ не визначено поняття «прогул».

Натомість п. 4 ст. 40 КзпПУ передбачено звільнення у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року за №9 визначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Як вбачається із актів невиходу на службу ОСОБА_3 була відсутня на службі без поважних причин 18.05.2015 року, 20.05.2015 року, 27.05.2015 року, 03.06.2015 року, 10.06.2015 року, 17.06.2015 року, 24.06.2015 року, 01.07.2015 року.

Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності (рішення Верховного Суду України від 19 жовтня 2011 року).

Законодавством не передбачено перелік обставин, за наявності яких прогул уважається вчиненим з поважних причин тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа, передбачених ст.57 ЦПК (рішення Верховного суду України від 19 жовтня 2011 року).

Як на підставу поважності причин невиходу на службу позивачка зазначає, що 19.05.2015 року нею було погоджено з першим заступником начальника ГУ МВС України у Луганській області ОСОБА_5 її звільнення за власним бажанням без будь-якого відпрацювання.

У зв'язку з чим, колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Як вбачається із копії рапорту, наданого позивачкою із датою підписання 19.05.2015 року, остання просила звільнити її із органів внутрішніх справ за сімейними обставинами, тобто за власним бажанням (копія акту в матеріалах справи). На акті міститься резолюція першого заступника глави ГУ МВС України у Луганській області ОСОБА_11 «згоден».

При цьому, суд зважає на те, що така підстава звільнення як «за угодою сторін», ні Законом України «Про міліцію», ні Положенням №114, ні Дисциплінарним статутом не передбачена, оскільки припинення трудового договору у сфері публічно-правових відносин має певні відмінності, які обумовлені специфікою виконуваних обов'язків працівниками органів внутрішніх справ. У зв'язку з цим правове регулювання припинення трудового договору у таких відносинах засноване на поєднанні принципу свободи договору та публічно-правових гарантіях трудових прав службовця, з певним обмеженням свободи розірвання трудового договору за його ініціативою.

При цьому, звільнення зі служби працівників органів внутрішніх справ може здійснюватися виключно на підставах, передбачених законом, Положенням та Дисциплінарним Статутом.

Сама по собі наяв ність зазначеної в законі підстави звільнення не припиняє службових (трудових) відносин, необхідним є певний юридичний акт - дія відповідної особи (наказ керівника, рапорт працівника), що відображає волю (ініціативу) сторін щодо припинення служби.

В інформаційному листі ВАСУ від 26.05.2010 року №753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби», адресованому адміністративним судом вказано «розглядаючи спори щодо звільнення публічних службовців, суди мають враховувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у справі за позовом гр. ОСОБА_12 до Президента України про скасування Указу Президента України стосовно звільнення та поновлення на посаді, яка полягає у тому, що під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні відносини, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Якщо у спеціальному законі (Закони України «Про міліцію», «Про Кабінет Міністрів України» тощо) не передбачено або прямо заборонено застосування норм трудового законодавства, то особа може бути звільнена виключно з підстав передбачених цими спеціальними законами».

Отже, нормами спеціального законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, така підстава звільнення, як звільнення «за згодою сторін» не передбачена, у зв'язку з чим позивачкою слушно було подано рапорт про звільнення за власним бажанням (за сімейними обставинами, так, у позовній заяві Позивач зазначає: «вважаю, що відповідачем при звільненні було грубо порушені мої права, що виразилось у тому, що мене не було звільнено з ОВС за власним бажанням»).

Крім того, позивачка у резолютивній частині позову просить змінити підставу звільнення з п. 64 «є» на п.64 «ж» Положення, тобто звільнення за власним бажанням.

Отже, позивачкою визнано, а судами встановлено факт подачі рапорту з проханням звільнити її за власним бажанням, однак колегія суддів звертає увагу на те, що єдиною законно визначеною трудовим законодавством підставою для звільнення ОСОБА_3 без обов'язку відпрацювання, є звільнення за угодою сторін - п.1 ст.36 КзпПУ. Тільки у разі звільнення за угодою сторін закон не містить обмежень щодо строку повідомлення та наявності поважних причин для припинення трудових відносин у більш короткий строк. Таким чином, за п. 1 ст. 36 КЗпПУ безстроковий трудовий договір може бути припинено у будь-який термін.

При досягненні взаємної домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (за угодою сторін), трудовий договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце також при взаємній згоді про це власника (уповноваженої особи) і працівника.

Натомість сама по собі згода власника задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін саме про цю підставу припинення трудового договору. Така угода сторін має бути відповідним чином оформлена та підтверджена.

Підтвердженням ініціативи працівника про звільнення за угодою сторін є його письмова заява із зазначенням цієї підстави для звільнення, а основним документом при такому розірванні трудового договору - наказ керівника про звільнення працівника, за яким проводиться остаточний розрахунок і видається трудова книжка.

Із рапорту ОСОБА_3 від 19.05.2015 року вбачається, що остання просила звільнити її із органів внутрішніх справ за власним бажанням, тобто ініціатива звільнення виходила від неї, що, власне, визнається ОСОБА_3 і підкреслюється у позовній заяві. Про звільнення за власним бажанням було подано рапорт відповідачу, на якому проставлена резолюція керівника «згоден».

Порядок звільнення за власним бажанням чітко врегламентовано п.68 Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (спеціальним законом), тому застосування інших законів у даному випадку не допускається.

Відповідно до наказу ГУ МВС України у Луганській області від 31.07.2015 року №267/ос ОСОБА_3 була звільнена за п. «є» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (порушення дисципліни).

Будь-які інші накази про припинення трудових відносин між сторонами за іншими підставами суду не надані.

У зв'язку з цим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність досягнення домовленості між сторонами (позивачкою та відповідачем) про звільнення за згодою сторін, тобто на підставі п.1 ст.36 КЗпПУ, що підтверджується і копією рапорту, наданого позивачкою, оскільки резолюція «згоден» стосувалася звільнення позивачки за власним бажанням за сімейними обставинами.

При ухваленні рішення, судом також прийнято до уваги факт відсутності ОСОБА_3 на службі без поважних причин 18.05.2015 року. Вказана обставина зафіксована актом відповідача від 19.05.2015 року та визнається позивачкою, і утворює самостійний склад правопорушення для звільнення ОСОБА_2 за порушення дисципліни ще до моменту написання нею та подачі рапорту про звільнення за власним бажанням.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про внесення змін до наказу від 31.07.2015 року №267 о/с.

Щодо позовної вимоги про видачу витягу з наказу від 31.07.2015 року №267 о/с, колегія суддів зазначає, що вказана вимога підлягає задоволенню, з огляду на те, що положеннями ст. 47 КЗпП України чітко встановлено, що у день звільнення власник або уповноважений ним орган, тобто роботодавець, зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у встанов лені строки.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберіганням, виготовленням, постачанням і обліком, регламенту ються постановою Кабінету Міністрів України «Про трудові книж ки працівників» від 27.04.1993 року №301, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністер ства юстиції України та Міністерства соціального захисту населен ня України від 29.07.1993 № 58 із змінами та доповненнями та іншими актами законодавства.

Відповідно до Постанови № 301 трудові книжки зберігають на підприємствах, в установах, організаціях як до кументи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під підпис у журналі обліку. Відповідаль ність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника закладу.

Пунктом 4.1 Інструкції № 58 передбачено, що роботодавець зобов'язаний видати трудову книжку працівникові в день звільнен ня із внесеним до неї записом про звільнення. Одержавши трудову книжку у зв'язку зі звільненням, працівник ставить підпис в осо бовій картці (типова форма № П-2, затверджена наказом Держав ного комітету статистики України, Міністерства оборони України від 25.12.2009 № 495/656) та у Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (типова форма № П-10, затверджена наказом Мі ністерства статистики України від 27.10.1995 року № 277, із змінами).

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, відпо відно до пункту 4.2 Інструкції №58 у цей день роботодавець має надіслати працівнику поштове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою допус кається лише за наявності письмової згоди працівника.

Оскільки позивачка у день її звільнення за місцем проходження служби була відсутня, відповідач повинен був надіслати на її адресу відповідне поштове повідомлення, що зроблено не було.

Трудова книжка з належно оформленим записом видається працівникові у день звільнення. Днем звільнення працівника вважається останній день роботи (ч. 2 п. 2.26 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників»).

Колегія суддів, зауважує, що при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що оскільки на час розгляду даного спору трудова книжка ОСОБА_2 не видана, тому встановити дати вимушеного прогулу наразі не видається за можливе, тому Відповідач повинен сам здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу у день видачі Позивачеві трудової книжки, оскільки на момент прийняття рішення суд позбавлений такої можливості.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі частково знайшли своє підтвердження оскаржувана постанова прийнята судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, не враховано всі обставини справи, тому існують підстави для часткового задоволення апеляційної скарги.

Згідно до статті 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. 160, 195, 196,198, 202, 205, 207, 254, 265 КАС України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України у Луганській області на Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

(Повний текст Ухвали виготовлений 21 грудня 2016 року)

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.