Постанова № 63546792, 19.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5380/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Андрухіва В.В., судді Бутенка А.В., судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення № 435-15 від 30.07.2015 року та зобов'язання прийняти рішення,-

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2016 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 435-15 від 30.07.2015 року, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобовязати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що у 2014 році він звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням ДМС України від 30.07.2015 року № 435-15 йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 11.10.2016 року позивач отримав повідомлення від Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області від 21.08.2015 року № 347 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України №249-15 від 03.04.2015 року. Позивач вважає вищевказане рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно приймалося без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, з формальних підстав, внаслідок чого порушені його права. Позивач зазначав, що є громадянином ОСОБА_3, проживав у м. Алеппо, але не може і не бажає користуватися захистом країни свого походження, оскільки країна неспроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року. Позивач зазначив, що не може повернутися до ОСОБА_3 через ситуацію загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії. Також позивач зазначив, що ситуація у м. Алеппо, де він проживав, є небезпечною у звязку з інтенсивними бойовими діями. За викладених обставин, позивач просить надати йому притулок в Україні.

Повідомлені у встановленому законом порядку про дату, час та місце розгляду справи позивач та його представник у судове засідання не зявились, представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, та додав до неї письмові пояснення та інформацію по країні походження.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення, згідно яких ДМС України, дослідивши заявлені позивачем обставини та інформацію по країні походження, обґрунтовано прийшла до висновку про відсутність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому рішення №435-15 від 30.07.2015 року відповідач вважає законним, обґрунтованим і таким, що не підлягає скасуванню, обґрунтовуючи наступним.

Відповідач вважає, що позивач не використав можливість внутрішнього переміщення, а виїзд до України мотивований бажанням здобути вищу освіту та покращити економічний стан. Звернення за захистом до управління відбулося лише 23.06.2014 року, а військовий конфлікт в ОСОБА_3 розпочався ще в березні 2011 року. Звернення позивача за захистом на території України відбулося лише з метою фактичної легалізації; найближчі родичі позивача а саме: батько, мати та сестра на даний момент продовжують проживати на Батьківщині у м. Алеппо, та будь-яких побоювань та переслідувань не зазнавали. Також відповідач вказав, що Ліван та Туреччина, які є країнами-сусідами ОСОБА_3, також без перешкод приймають біженців. Крім того, як зазначає відповідач з посиланням на інформаційне агентство САНА, сирійським урядом було видано чотири укази про амністію вязнів, політичних вязнів та дезертирів. Також відповідач зазначає, що відповідно до діючого законодавства ОСОБА_3, під час бойових дій чоловіки мають офіційні підстави для відстрочки від служби в армії

Керуючись ч.6 ст.128 КАС України, оскільки до суду з'явилися не всі особи, які беруть участь у справі, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про розгляд справи у письмовому провадженні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином ОСОБА_3, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2. За національністю араб, за віросповіданням мусульманин (суніт). Рідна мова арабська, розуміє російську та англійську мови. За сімейним станом - неодружений, має вищу освіту. Повну середню освіту позивач здобув на Батьківщині протягом 1995 - 2007 років у школі «Аль-Кінді» в м. Алеппо. 3 2007 по 2013 роки позивач навчався в Одеському національному медичному університеті (м. Одеса, Україна). Позивач є військовозобовязаним. Строкову службу у лавах Сирійської армії не проходив. Заявник не був членом жодних політичних, молодіжних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій.

На території ОСОБА_3 у м. Алеппо залишились проживати: батько ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, мати Наджа ІНФОРМАЦІЯ_4, сестра - Фатіма ІНФОРМАЦІЯ_5

Серед інших родичів позивача: брат ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 проживає в Україні у м. Одесі, навчається у медичному університеті; брат Мухамед ІНФОРМАЦІЯ_7 проживає у м. Казань Російської Федерації.

З Сирійської арабської республіки до України позивач потрапив авіарейсом Алеппо-Одеса 01.02.2011 року на підставі національного паспорту № 002955852, виданого 23.07.2007 року та анульованого Консульством ОСОБА_3 21.01.2014 року, візи типу О № У 03764312 та запрошення Одеського національного медичного університету.

23 червня 2014 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області з заявою № 145 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

27 червня 2014 року наказом №115 першого заступника начальника ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності до ст.8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, особова справа № 2014OD0160.

13 квітня 2015 року за результатами розгляду особової справи № 2014OD0160 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, посадовими особами ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту складено висновок про відмову громадянину ОСОБА_3 ОСОБА_2 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

30 липня 2015 року рішенням Державної міграційної служби України № 435-15 ОСОБА_1 ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні. У висновку, зокрема, зазначено щодо відсутності підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також міграційний орган зазначив, що аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по країні походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження, можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

11 жовтня 2016 року позивач отримав повідомлення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області за № 347 від 21 серпня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України № 435-15 від 30 липня 2015 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно з ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 ОСОБА_5 з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, ОСОБА_6 Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю повернення на батьківщину через громадянську війну в ОСОБА_3. При цьому, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що він є військовозобов'язаним, проте воювати проти свого народу позивач не бажає.

Відповідно до ОСОБА_5 УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року и протоколу 1967 року (п. 171): ... якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.

Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у ОСОБА_3 на даний момент: Оперативне ОСОБА_5 0ffїсе Великобританії по ОСОБА_3 від 15 січня 2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): ...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента Асада. З урахуванням ситуації в ОСОБА_3, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму.

При цьому, суд враховує, що згідно інформації по країні походження (http://s-team.net.ua/?p=98897), (http://sana.sy/ru/?p=44579), Президент ОСОБА_4 Асад підписав Указ № 32 від 2015 року про надання загальної амністії та звільнення від відповідальності за відхилення від призиву до лав збройних сил для всіх громадян, як в середині країни, так і зовні за злочини, передбачені законом Про військовий обовязок та військовій службі, які скоєні до 25 липня 2015 року.

З урахуванням зазначеної інформації суд вважає, що позивач при поверненні на батьківщину не буде розглядатися сирійською владою як противник режиму, а тому позивач не зазнаватиме переслідувань за політичною ознакою.

Разом з тим, згідно інформації компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office, Інформація по країні і ОСОБА_5 - ОСОБА_4: Безпека й гуманітарна сітуація, грудень 2014", рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в ОСОБА_4 перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю, або особистої недоторканності. Внутрішнє переміщення в межах ОСОБА_4, з метою уникнути ризику невибіркового насильства занадто малоймовірно, щоб відповідати вимогам "можливості" і розумності через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини ОСОБА_4 в іншу, а також непередбачуваність ситуації насильства в області пропонованого переміщення в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо-переміщених осіб (http://www.refworld.org/docid/5492925f4.html).

Крім того, з аналізу останніх інформаційних матеріалів ЗМІ вбачається, що територія м. Алеппо, звідки походить позивач, знаходиться під перехресним вогнем силовиків, в тому числі, часто піддається ракетним та мінометним обстрілам, що призводить до масової загибелі людей.

За даними ООН, в ОСОБА_4 з березня 2011 року збройний конфлікт, що забрав життя більш ніж 150 тисяч людей (http://ria.ru/world/20140602/1010352568.html). Згідно інформації, станом на 07.02.2015 року, в м. Алеппо за результатами мінометних обстрілів бойовиків постраждали 26 осіб (http://www.rg-ru/2015/02/07alepo-anons.html). По даним міжнародної правозахисної компанії Amnesty International від 05.03.2015 року, урядові війська ОСОБА_4 продовжують використовувати так звані бочкові бомби проти цивільного населення. В доповіді у першу йдеться про ситуацію у м. Алеппо, де тільки в квітні місяці було застосовано 85 бочкових бомб, які розірвались в школах, лікарнях, мечетях та ринках. Також, за даними Amnesty International, в результаті таких бомбардувань в м. Алеппо у 2014 році загибли 3000 осіб, а по всій ОСОБА_4 з 2012 року більш 11 тисяч людей (http://world.lb.ua/news/2015/05/06/304123_amnesty_international_osudila.html).

З карти конфлікту в ОСОБА_4 вбачається, що м. Алеппо є перехрестям найбільш активної зони конфлікту між урядовою армією ОСОБА_4, опозиційними військами та курдським ополченням, крім того в декількох десятках кілометрів на північному сході знаходиться велика територія, яка підконтрольна терористичній організації Ісламська держава.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року №8319/07 та 11449/07 у справі Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (п.п.217-241).

Зазначені обставини також підтверджуються наступними документами:

-Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 70/234 від 23.12.2015 року «Положення у сфері прав людини у Сирійській Арабській республіці»;

-Рекомендація УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 3) від 27.10.2014 року (п.п.2-4, 27);

-Рекомендація УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 4) від 01.11.2015 року (п.п.2, 7, 27).

Окрім того, згідно офіційної позиції УВКБ ООН від жовтня 2014 року, на даний момент майже всі райони країни (ОСОБА_4) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угрупування Ісламська держава Іраку і аль-Шама зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу ОСОБА_4 і часто вступає у збройні сутички з антиурядовими збройними групами, курдськими силами (Загонами народної самооборони, ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в угрупування Ісламська держава Іраку і аль-Шама 23 вересня 2014 привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в ОСОБА_4 успіху досі не принесли, конфлікт і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщенню людей і руйнування інфраструктури країни.(ч.2 Рекомендацій з питань міжнародного захисту щодо осіб, які залишають САР УВКБ ООН від жовтня 2014 року).

Відповідно до ч.4 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, за наявними даними, до квітня 2014 кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб. Найбільше число документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції ОСОБА_7, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і ОСОБА_8. Повідомляється, що погіршення стану сирійської системи охорони здоров'я призвело до тисяч смертей від хронічних захворювань, яким можна було запобігти в звичайних умовах, а також до передчасних смертей від звичайно несмертельних інфекційних захворювань, захворювань, що виникають у новонароджених, і недоїдання. Крім того, в результаті конфлікту сотні тисяч людей отримали поранення, які часто призводять до тривалої непрацездатності, а ще більше людей страждають від наслідків психологічних травм, викликаних тим, що вони стали свідками насильства, втрати членів сім'ї.

Згідно ч.31 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в ОСОБА_4, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці на місці (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Викладене спростовує твердження відповідача щодо відсутності у позивача підстав для надання йому захисту в Україні.

Відповідно до ч.34 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з ОСОБА_4 держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами ОСОБА_4, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.

Згідно ч.36 Рекомендацій УВКБ ООН від жовтня 2014 року, солідарність може і повинна виражатися за допомогою забезпечення належного звернення та захисту відносно малих груп сирійців, які прибувають безпосередньо з ОСОБА_4, через країни регіону або морем в більш віддалені країни, а також за допомогою надання їм доступу на територію і до оперативних і справедливим процедурам розгляду клопотань про надання притулку. Необхідні великодушні підходи до захисту, що виражаються в незастосування санкцій до тих, хто прибуває без документів, що засвідчують особу (або іншим неправомірним чином), і в високому рівні позитивних рішень за клопотаннями про статус біженця поряд з наданням супутніх прав.

Крім того, відповідно до п.38 Рекомендацій УВКБ ООН щодо міжнародного захисту осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку від 01.11.2015 року, до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у ОСОБА_4, зокрема, віднесено осіб, що ухиляються від призиву до збройних сил.

З інформації по країні походження, наданої позивачем, також вбачається наступне: «Центр новин ООН, ОСОБА_9 Мун: моторошні бомбардування Алеппо можуть бути кваліфіковані як військові злочини, 24 вересня 2016, доступ за наступною адресою: http://www.refworld.org.ru/docid/57e8d34122.html» - Інтенсивні повітряні бомбардування обложеного Алеппо і відповідні дії опозиції призвели до того, що без води залишилося майже два мільйони жителів. У Дитячому фонді ООН особливо стурбовані долею дітей. У ЮНІСЕФ закликали сторони конфлікту припинити бойові дії і відновити роботу водонасосних станцій.

У суботу ввечері повстанці Джайші Аль-Фатх почали контрнаступ в південному Алеппо після того, як сирійські збройні сили успішно перерізали їх поставок маршрут вздовж дороги ОСОБА_8, доступ за наступною адресою:

http://www.novostiplaneti.com/news/6222-intedsivnie-boi-v-aleppo-i-latakii.html.

ОСОБА_4: через бомбардування лікарень в східному Алеппо дітей доводиться переводити в підвали. Доступ за наступною адресою:

http://www.refworld.org.ru./docid/5832c51c4.html.

ОСОБА_10, ООН: гуманітарна колона атакована з повітря в районі Алеппо, 20 вересня 2016 року.

Доступ за наступною адресою: http://www.refworld.org.ru/docid/57e0ddd54.html

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства та масової загибелі людей.

Факт масових бомбардувань у м. Алеппо в грудні 2016 року підтверджується численими повідомленнями у ЗМІ, в тому числі телевізійних новинах, що є загальновідомим фактом.

За викладених обставин, суд вважає абсолютно необгрунтованим посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивача на те, що військові дії у країні громадянської належності позивача не є підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також на те, що заявник не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень реального ризику бути підданим смертній карі, виконанню вироку про смертну кару, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, оскільки вищенаведена інформація по країні походження, навпаки, підтверджує реальність такого ризику.

Таким чином, серед фактів, повідомлених ОСОБА_1 ОСОБА_2 та з урахуванням вищенаведеної інформації по країні походження, суд вбачає підстави для надання позивачу захисту в Україні відповідно до умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки існує реальна загроза життю позивача, його безпеці та свободі через загальнопоширене насильство в ОСОБА_4 в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, систематичного порушення прав людини, враховуючи, що позивач не бажає повернутися до ОСОБА_4 внаслідок зазначених обґрунтованих побоювань.

Також суд зазначає, що наявність авіасполучення з ОСОБА_4 не є свідченням відсутності у позивача підстав для надання йому захисту в України, оскільки фізична можливість повернення до країни походження не є тотожною безпечному перебуванню в цій країні.

Доводи відповідача про те, що військовий конфлікт в ОСОБА_4 розпочався ще в березні 2011 року, а позивач звернувся за захистом лише 23.06.2014 року, суд до уваги не бере, оскільки станом на 2014 рік ситуація в ОСОБА_4 істотно погіршилася у порівнянні з ситуацією, що існувала у 2011 році, що підтверджується наведеною інформацією по країні походження.

Також суд вважає безпідставним посилання відповідача на те, що позивач не звернувся за захистом до сусідніх з ОСОБА_4 країн, зокрема Лівану та Турції, оскільки це не спростовує факту загрози життю, здоровю чи свободі позивача згідно критеріїв, перелічених у п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", та не є підставою для відмови в наданні захисту.

Крім того, враховуючи інформацію по країні походження, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що найближчі родичи позивача залишились на Батьківщині, і їм там нічого не загрожує. Факт залишення на батьківщині родичів позивача не спростовує обґрунтованості побоювань позивача повертатися в ситуацію загальнопоширеного насильства через внутрішній збройний конфлікт у ОСОБА_4, а твердження відповідача про безпечність пребування у ОСОБА_4 родичів позивача суд вважає вигаданими.

За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, призвело до прийняття протиправного рішення щодо відмови ОСОБА_1 ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не довів суду правомірність прийнятого рішення відносно позивача, а тому позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 в частині визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 435-15 від 30.07.2015 року про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - підлягає задоволенню. Оскільки визначення виду захисту шукачів притулку є компетенцією органів міграційної служби, суд вважає, що в задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача надати конкретний вид захисту належить відмовити. При цьому, належить зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням інформації по країні походження та встановлених судом обставин.

За таких обставин, адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7-9, 11, 71, 86, ч.6 ст.128, 159-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 435-15 від 30.07.2015 року про відмову ОСОБА_1 ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобовязати Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом 10 днів з дня отримання копії постанови до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя В.В. Андрухів

Суддя А.В. Бутенко

Суддя І.В. Завальнюк