Постанова № 63546402, 22.11.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року м. Київ №810/2707/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Механіка" про стягнення пені за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Механіка" (далі – відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 11605,56 грн. та пені у сумі 719,20 грн.

В судовому засіданні по справі 18.10.2016 представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить зменшити позовні вимоги на суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11605,56 грн., що були сплачені відповідачем та відповідно просить стягнути пеню у сумі 719,20 грн.

Протокольною ухвалою суду від 18.10.2016 вказану заяву позивача прийнято до розгляду судом.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Позивач зазначає, що за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, відповідач до 16.04.2016 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, однак цього не було здійснено у встановленому законом строки, у зв’язку з чим було здійснено нарахування пені за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій, що не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

З огляду на вищевказане позивач просить стягнути пеню за прострочення адміністративно-господарських санкцій з відповідача.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, зазначених в письмових запереченнях, згідно яких, зокрема, зазначив, що ТОВ Фірма «Механіка» з метою сплати суми адміністративно-господарських санкцій платіжним дорученням №33 від 24.02.2016 звернулось до АТ КБ «ТК Кредит», в якому відкриті поточні рахунки відповідача, щодо перерахування 11605,56 грн. до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, однак банк коштів не перерахував, пояснив це тим, що в АТ КБ «ТК Кредит» запроваджена тимчасова адміністрація та введено мораторій на обслуговування поточних операцій.

Відповідач вказує, що вищевказану інформацію відповідачем було доведено до відома позивача листом №6 від 29.02.2016 та додано до вказаного листа копію платіжного доручення №33 від 24.02.2016. При цьому відповідач наголошує, що інших рахунків у банківських установах до введення тимчасової адміністрації в АТ КБ «ТК Кредит» у відповідача не було.

Також відповідач зазначає, що в подальшому 26.08.2016 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернув відповідачу кошти, що знаходились на поточних рахунках в АТ КБ «ТК Кредит», у зв’язку з чим ТОВ Фірма «Механіка» платіжним дорученням №138 від 29.08.2016 сплатила суму адміністративно-господарських санкцій в сумі 11605,56 грн. до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно поданого за 2016 рік звіту, що був прийнятий Фондом та зареєстрований за №828 від 28.01.2016.

Відповідач стверджує, що п.22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, а тому відповідачем виконано всі дії, які були направлені на своєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій в сумі 11605,56 грн. до Фонду соціального захисту інвалідів.

У судовому засіданні по справі 22.11.2016 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні по справі 22.11.2016 проти задоволення адміністративного позову заперечував.

В судовому засіданні по справі 22.11.2016 представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами. Представник відповідача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Згідно з частиною 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, та приймаючи до уваги те, що учасники судового процесу проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечували, протокольною ухвалою суду від 22.11.2016 було постановлено здійснювати подальший розгляд адміністративної справи №810/2707/16 в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Механіка" зареєстровано в якості юридичної особи 31.05.1993, ідентифікаційний код юридичної особи - 13727867, місцезнаходження юридичної особи: 07353, Київська область, Вишгородський район, село Старі Петрівці, вулиця Князя Святослава, будинок 101, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.08.2016 (а.с.15-17).

Відповідач знаходиться на обліку у Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема, інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 875-ХІІ).

Частиною 1 статті 18 Закону №875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 9 статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч.4 ст.20 Закону № 875-ХІІ).

Таким чином, законодавство України покладає обов’язок працевлаштування інвалідів на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, орган місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів за умови створення робочих місць для інвалідів та інформування зазначених органів з метою їх працевлаштування, а в разі невиконання вказаного обов’язку підприємства, установи, організації зобов’язані сплати адміністративно-господарські санкцій самостійно в строк до 15 квітня року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» затверджений Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості (далі – Порядок). Зазначена норма кореспондується із приписами частини 3 статті 18 Закону України № 875-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік, складеного відповідачем за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 10.02.2007 № 42, який було надано до суду позивачем, ТОВ Фірма «Механіка» самостійно зазначено середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу, що працювали у 2015 році - 9 осіб, з них у рядку 02 середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) графа не заповнена; у рядку 03 кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - графа не заповнена; у рядку 04 фонд оплати праці – 208,90 тис. грн.; у рядку 05 середньорічна заробітна плата штатного працівника 17410,00 грн.; у рядку 06 сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів графа не заповнена (а.с.6).

Копія даного звіту долучена до позовної заяви позивачем.

Відповідачем до суду надано копію іншого звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік, в якому ТОВ Фірма «Механіка» самостійно зазначено середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу, що працювали у 2015 році - 8 осіб, з них у рядку 02 середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) графа проставлено прочерк; у рядку 03 кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа; у рядку 04 фонд оплати праці – 208,90 тис. грн.; у рядку 05 середньорічна заробітна плата штатного працівника 17410,00 грн.; у рядку 06 сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів визначено суму у розмірі 11605,56 грн. (а.с.37).

Представник позивача факт отримання іншого звіту від відповідача заперечив та пояснив, що відповідачем до позивача надано лише звіт за ф. №10-ПІ, копія якого долучена до матеріалів позовної заяви.

Суду відповідачем не надані докази того, що відповідач подавав позивачу інший звіт, також датований 20.01.2016.

Не зважаючи на дані обставини суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено подачу уточнюючого чи зміненого звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, зокрема, Інструкцією щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за N 117/13384, не передбачено подання уточнюючого звіту чи внесення виправлень до такого звіту самостійно роботодавцем.

Отже відповідач позбавлений можливості виправити помилки у звітності, а виправлення помилок у поданому звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів може бути здійснене лише шляхом проведення позапланової перевірки роботодавця центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.

Відповідно до частини 7 статті 19 Закону № 875-ХІІ порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями частини 8 статті 19 Закону № 875-ХІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №129 від 14.04.2011, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.2011 за №528/19266, Фонд соціального захисту інвалідів є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України.

Пунктом 4 вказаного Положення встановлено, що основними завданнями Фонду є:

1) реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів;

2) виконання програм щодо соціального захисту інвалідів.

В той же час, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 вказаного Положення основними завданнями Держпраці є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства України суд приходить до висновку, що Фонд соціального захисту інвалідів та його структурні підрозділи не наділені повноваженнями щодо проведення перевірок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, оскільки в розумінні частини 8 статті 19 Закону №875-ХІІ центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, який наділений повноваженнями щодо проведення вказаних перевірок є саме Державна служба України з питань праці.

Як стверджує позивач, будь-яких позапланових перевірок відповідача щодо допущених помилок у звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів, станом на день розгляду справи судом не було проведено, а тому суд приходить до висновку, що позивачем подано лише один звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік від 20.01.2016, копію якого додано позивачем до позовної заяви, а відповідно правильність заповнення вказаного звіту повинна бути перевірена судом.

Позивачем надано розрахунок суми позову, пред’явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів, згідно якого середня річна заробітна плата штатного працівника складає 23211,11 грн., а сума адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону №875–ХІІ становить 11605,56 грн., сума пені за порушення термінів сплати санкцій за період з 16.04.2016 по 17.08.2016 включно складає 719,20 грн. (а.с.7).

Судом було здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку та звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік від 20.01.2016, зокрема, в частині правильності визначення середньої річної заробітної плати штатного працівника, суми адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону №875–ХІІ та суми пені за порушення термінів сплати санкцій та встановлено, що відповідні розрахунки позивачем проведені правомірно та відповідно вимог чинного законодавства, а в свою чергу відповідачем неправильно визначено середньорічну заробітну плату штатного працівника та не взагалі не визначено суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

При цьому суд звертає увагу на те, що відповідачем жодних заперечень з приводу правильності розрахунку суми позову не було надано до суду. А в наданому відповідачем до суду звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік від 20.01.2016 зазначено аналогічну суму адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону №875–ХІІ у розмірі 11605,56 грн., що і в розрахунку, здійсненому позивачем.

Отже сума адміністративно-господарських санкцій, відповідно до статті 20 Закону №875–ХІІ, яку відповідачу необхідно було сплатити у 2015 році складає 11605,56 грн.

Так, відповідач стверджує, що з метою сплати адміністративно-господарських санкцій за 2015 рік у розмірі 11605,56 грн. ним було надано АТ КБ «ТК Кредит» на виконання платіжне доручення № 33 від 24.02.2016 на суму 11605,56 грн. (а.с.32).

Матеріалами справи підтверджено, що залучена до матеріалів справи копія платіжного доручення містить відмітку про її отримання банком 25.02.2015.

Відповідно до довідки ПАТ КБ «ТК Кредит» №02/0183 від 25.02.2016 вбачається, що на поточних рахунках ТОВ Фірма «Механіка» залишок коштів станом на 25.02.2016 становить №26008303533980 – 58658,29 грн., №26005003533001 – 10000,00 доларів США, отже залишок коштів на рахунках відповідача був достатнім для перерахування вказаної у платіжному дорученні від 24.02.2015 №33 суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11605,56 грн. (а.с.90).

Відповідач стверджує, що кошти згідно вищевказаного платіжного доручення не були перераховані у зв’язку з тим, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 лютого 2016 р. № 133 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ КБ «ТК КРЕДИТ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» було запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ КБ «ТК КРЕДИТ» та введено мораторій на обслуговування поточних операцій.

Відповідно до звортнього боку платіжного доручення №33 від 24.02.2016 на суму 11605,56 грн. вбачається, що вказане платіжне доручення повертається без виконання на підставі пункту 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та пункту 1.15 глави 1 розділу ІІІ Положення про виведення несплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 №2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2012 за №1581/21893 (а.с.32-зворотній бік).

Листом №6 від 29.02.2016 відповідач повідомив Фонд соціального захисту інвалідів про те, що ним було сплачено адміністративно-господарські санкції у розмірі 11605,56 грн., згідно платіжного доручення №33 від 24.02.2016, однак в ПАТ КБ «ТК Кредит» введено мораторій на обслуговування поточних операцій (а.с.31).

Згідно з Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2007 року №70 роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 2 даного Порядку). Порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення (пункт 4 даного Порядку).

Суд зазначає, що відповідач, не порушуючи терміни сплати адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону №875–ХІІ, подав ПАТ КБ «ТК Кредит» на виконання платіжне доручення №33 від 24.02.2016 на суму 11605,56 грн. із призначенням платежу «сплата адміністративно-господарських санкцій за 2015 рік».

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2011 року № 2346-III (далі - Закон №2346).

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону № 2346 платіжне доручення – це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача.

При цьому, за приписами ст. 8 Закону № 2346 банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону №2346 під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов’язковою функцією, яку виконує платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону №2346).

Системний аналіз наведених положень свідчить про те, що виконання платником обов'язку з перерахування до бюджету суми адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону №875–ХІІ, а отже його сплата, пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум, а ініціювання переказу вважається остаточно завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, за подальший переказ адміністративно-господарських санкцій відповідальність несе банк.

Таким чином, направлення відповідачем до банку, який здійснює розрахункове-касове обслуговування відповідача, належним чином оформленого платіжного доручення на оплату адміністративно-господарських санкцій при наявності необхідної кількості коштів на рахунку є належними, необхідними та єдино достатніми діями, які відповідач повинен вчинити для оплати адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону №875–ХІІ.

Щодо порядку зарахування адміністративно-господарських санкцій, сплачених відповідачем, суд зазначає таке.

Пунктом 2.14 Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованою в Міністерстві юстиції 29 березня 2004 року за N 377/8976, передбачено, що Банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов’язково заповнює реквізити “Дата надходження” і “Дата виконання”, а банк стягувача “Дата надходження в банк стягувача” (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп “Вечірня”. Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту “Дата надходження”, який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.

З платіжного доручення від 24.02.2016 № 33 вбачається, що на вказаному платіжному дорученні наявна відмітка банку про дату одержання платіжного документу – 25.02.2016.

Отже, факт направлення відповідачем вищевказаного платіжного доручення з належними та допустимими реквізитами та одержання банком платіжного документу свідчить про виконання відповідачем обов’язку, покладеного на нього законодавцем щодо сплати адміністративно-господарських санкцій.

Суд вважає, що відмітка банку про одержання платіжного документів в даному випадку свідчить про те, що ініціювання переказу для платника є завершеним саме з моменту одержання платіжного доручення банком.

Крім того суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Таким чином, визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або цільового фонду.

Якщо неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Звідси слідує висновок про те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку, а не платника податків.

В той же час, суд зазначає, що адміністративно-господарська санкції, передбачені статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не є податком або збором, обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення у даній сфері.

Підставою для застосування такої відповідальності до учасника господарських відносин, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання.

Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За змістом частини 5 статті 20 Закону №875-ХІІ суми адміністративно-господарських санкцій і пені, що надійшли до державного бюджету, використовуються Фондом соціального захисту інвалідів шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, фінансування заходів, спрямованих на фізкультурно-спортивну реабілітацію інвалідів, фінансування витрат на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку інвалідів та інші заходи.

Відповідно до пункту 132 частини 3 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є надходження до Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно з пунктом 20 частини 4 статті 30 Бюджетного кодексу України кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами частини третьої статті 15, частини третьої статті 29 та частини третьої цієї статті цього Кодексу, спрямовуються відповідно на реалізацію програм і заходів щодо соціального захисту інвалідів відповідно до закону (за рахунок джерел, визначених пунктом 13-2 частини третьої статті 29 цього Кодексу).

Таким чином суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції, сплата яких передбачена статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зараховуються відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем державної реєстрації роботодавця як юридичної особи або фізичних особи-підприємця на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства та є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України і відповідно спрямовуються на реалізацію програм і заходів щодо соціального захисту інвалідів відповідно до закону.

Згідно частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Суд зазначає, що у чинному законодавстві у сфері соціального захисту інвалідів відсутні норми про те, на кого покладається відповідальність за порушення строку зарахування адміністративно-господарських санкцій, щодо яких своєчасно подано банку платіжне доручення на їх сплату, проте платіжний документ повертається без виконання не з вини суб’єкта господарювання, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування аналогії закону та застосування положень пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України до спірних правовідносин.

Крім того, суд зазначає, що існує усталена судова практика, що конституційний обов'язок платника щодо сплати податків слід вважати виконаним з того часу, коли вилучення частини його майна, призначеної для сплати в бюджет податку, фактично відбулося. У даному випадку таке вилучення відбулося в момент передачі готівкових коштів банку за платіжним документом для сплати адміністративно-господарських санкцій. Це, в свою чергу, свідчить і про сплату відповідачем таких адміністративно-господарських санкцій. При цьому платник податків не несе відповідальності за дії банківських і кредитних установ, які беруть участь в багатостадійному процесі сплати і перерахування податків до бюджету. Така правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2012 року по справі № К/9991/44554/12 (ЄДРСР – 26542249).

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що виконання платником обов'язку по перерахуванню в бюджет суми адміністративно-господарських санкцій пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум, а у разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у відповідача були відсутні інші відкриті рахунки в установах банку до введення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ «ТК Кредит» і лише 16.02.2016 відповідачем відкрито рахунок в АТ «Ощадбанк», що підтверджується довідкою Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про банківські рахунки ТОВ Фірма «Механіка» (а.с.84).

Більш того, суд зазначає, що після повернення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів, що знаходились на рахунках в ПАТ КБ «ТК Кредит» відповідачем було здійснено сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11605,56 грн., що підтверджується платіжним дорученням №138 від 29.08.2016 (а.с.38).

Відповідно до приписів ст.ст. 18-20 Закону України № 875-ХІІ передбачена законом відповідальність (адміністративно-господарські санкції та пеня) застосовується до підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, в тому числі і у разі ненадання звітності в порядку, встановленому Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Отже, штрафні санкції є відповідальністю за недодержання відповідачем нормативу, встановленого для його підприємства кількості для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії), пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Дотримуючись принципу пропорційності, при прийнятті рішення суд виходив з мети досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення, та інтереси конкретної особи – відповідача. Тобто рішення не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідають цілям, які заплановано досягти.

Аналізуючи в сукупності вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги чинного законодавства щодо сплати адміністративно-господарських санкцій були виконанні відповідачем у повному обсязі та у встановлений строк, а саме відповідачем було подано відповідне платіжне доручення на перерахування відповідних сум до банку, в якому відповідачем були відкриті рахунки, однак вказані кошти не були своєчасно зараховані до державного бюджету, у зв’язку з введенням тимчасової адміністрації такого банку та в подальшому його ліквідацією, тобто не з вини відповідача, а тому останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне перерахування адміністративно-господарських санкцій, у зв’язку з чим у суду відсутні правові підстави для стягнення пені за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 719,20 грн.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.