Постанова № 63546326, 12.12.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа № 809/1353/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Савченко Н.В.

позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Прокуратури Івано-Франківської області

про визнання протиправним та скасування наказу на звільнення, про поновлення на посаді, та про стягнення втраченого заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Прокуратури Івано-Франківської області (надалі відповідач), в якому просив суд: скасувати наказ прокурора Івано-Франківської області № 827к про звільнення позивача з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області (на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до фактичного виходу на роботу основного працівника) та з органів прокуратури Івано-Франківської області у звязку з реорганізацією органу прокуратури; зобовязати прокуратуру Івано-Франківської області поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області або на посаді аналогічній із посадою, з якої звільнено позивача та яка існує в прокуратурі області на даний час; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.09.2016 року по день фактичного поновлення на роботі.

Позов мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося із порушеннями вимог ст. 40, 42, 49-2, 116 Кодексу законів про працю України, ст. 60, 62 Закону України «Про прокуратуру». Зокрема, позивач зазначив, що його звільнення відбулося без подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а тому прокурор області не мав права вирішувати питання про звільнення ОСОБА_1, в тому числі попереджати його про звільнення відповідно до ст. 49-2 КЗпП України. При цьому, позивач вказав, що відповідач не виконав вимоги ст. 49-2 КЗпП України та не запропонував ОСОБА_1 вакантні посади для працевлаштування, які вивільнялись з 18.04.2016 року до дня звільнення позивача. Також, на думку ОСОБА_1, прокуратурою Івано-Франківської області протиправно надано перевагу в залишенні на роботі прокурору відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_4, а не позивачу, який має присвоєний вищий класний чин та значно більший трудовий стаж.

Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові. Просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, викладених в письмових запереченнях № 05-1194 вих-16. Зокрема представники прокуратури Івано-Франківської області зазначили, що з метою удосконалення організації роботи прокуратури Івано-Франківської області, на виконання вимог ст. ст. 9, 10, 14 та підпункту 6 пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ, наказом Генерального прокурора України № 33ш від 12.04.2016 року у штатному розписі прокуратури Івано-Франківської області скорочено 5 одиниць та зараховано їх до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати, серед яких і посада прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи, яку займав позивач. Щодо доводів ОСОБА_1 про неможливість звільнення прокурорів без рекомендацій Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, то вони не відповідають дійсності, оскільки вказані вимоги Закону України «Про прокуратуру» набирають чинності з 15.04.2017 року. Представники відповідача також зазначили, що позивачу, відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, в повідомленні про звільнення від 13.04.2016 року були запропоновані всі вакантні посади в прокуратурі Івано-Франківської області, однак ОСОБА_1 не виявив бажання обійняти будь-яку із них. Окрім цього, представники відповідача не погоджуються з твердженням позивача, що саме в нього, а не ОСОБА_4, було переважне право на залишення на роботі, оскільки ОСОБА_4 має більш високу кваліфікація та продуктивність праці порівняно з ОСОБА_1 Представники відповідача в судовому засіданні просили суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, дослідивши та оцінивши надані суду письмові докази та інші матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з 01.08.2005 року працював в органах прокуратури Івано-Франківської області на різних посадах. Так, з 01.08.2005 року позивач працював слідчим прокуратури Богородчанського району Івано-Франківської області, з 05.09.2005 року помічником прокурора Калуського району Івано-Франківської області, з 01.07.2008 року помічником прокурора м. Калуша Івано-Франківської області, з 06.06.2012 року прокурором прокуратури м. Калуша Івано-Франківської області, з 12.10.2012 року прокурором Калуської міжрайонної прокуратури Івано-Франківської області, з 01.11.2013 року старшим прокурором Калуської міжрайонної прокуратури Івано-Франківської області, з 13.11.2014 року прокурором прокуратури м. Івано-Франківська Івано-Франківської області (на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_5О.), з 26.11.2014 року старшим прокурором прокуратури м. Івано-Франківська Івано-Франківської області, з 18.03.2015 року старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Івано-Франківської області (а.с. 16-18).

18.08.2015 року ОСОБА_1 попереджено про звільнення у звязку із скороченням загальної чисельності працівників органів прокуратури України та скороченням штатної чисельності слідчого відділу прокуратури Івано-Франківської області (а.с. 42-44). Наказом прокурора Івано-Франківської області № 802к від 18.08.2016 року позивача призначено на посаду прокурора відділу організації правової роботи управління представництва інтересів громадян та держави в суді прокуратури Івано-Франківської області (а.с. 46).

На підставі наказу Прокуратури Івано-Франківської області від 07.09.2015 року № 920к «Про надання відпустки ОСОБА_1М.», позивачу надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 07.09.2015 року по 23.07.2016 року включно (а.с.48).

Відповідно до наказу Прокуратури Івано-Франківської області від 10.12.2015 року № 1246к «Про приступання до виконання посадових обовязків ОСОБА_1М.», позивач приступив до виконання своїх посадових обовязків з 11.12.2015 року (а.с. 50).

24.02.2016 року ОСОБА_1 попереджено про звільнення у звязку із скороченням загальної чисельності працівників органів прокуратури України та скороченням у штатному розписі відділу організації позовної роботи управління представництва інтересів громадян та держави в суді прокуратури Івано-Франківської області просади прокурора відділу, яку обіймав позивач (а.с. 51).

31.03.2016 року ОСОБА_1 запропоновано вакантну посаду прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області (на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та фактичного виходу на роботу основного працівника ОСОБА_6В.), на яку позивач погодився (а.с. 52).

На підставі наказу прокурора Івано-Франківської області від 31.03.2016 року № 225к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області (на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та фактичного виходу на роботу основного працівника ОСОБА_6В.) (а.с. 53).

13.04.2016 року Прокуратурою Івано-Франківської області згідно попередження про звільнення № 11-313 вих -16 повідомлено ОСОБА_1 про його звільнення із займаної посади з 15.09.2016 року в звязку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Івано-Франківської області (а.с. 54-56). Також у вказаному попередженні про звільнення від 13.04.2016 року № 11-313 вих -16 позивачу було запропоновано 15 вакантних та тимчасово вакантних посад в органах прокуратури Івано-Франківської області та 8 вакантних та тимчасово вакантних посад в місцевих прокуратурах Івано-Франківської області, станом на 13.04.2016 року.

18.04.2016 року ОСОБА_1 ознайомився з вказаним попередженням про звільнення від 13.04.2016 року за № 11-313 вих -16, та відмовився від запропонованих посад, що підтверджується особистим підписом позивача в даному попередженні про звільнення. Вказані обставини визнано позивачем в судовому засіданні.

15.09.2016 року на підставі наказу Прокуратури Івано-Франківської області № 827к «Про звільнення ОСОБА_1М.» позивача звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області (на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та фактичного виходу на роботу основного працівника ОСОБА_6В.) та з органів прокуратури Івано-Франківської області у звязку з реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Підставами для прийняття відповідачем наведеного наказу від 15.09.2016 року № 827к зазначено наказ Генерального прокурора України № 33ш від 12.04.2016 року та попередження про звільнення від 13.04.2016 року № 11-313 вих. -16 (а.с. 25).

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, систему прокуратури України, а також порядок звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді, визначено Законом України «Про прокуратуру».

Так, загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді встановлені статею 51 Закону України «Про прокуратуру».

Частина 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», особами, які в установленому цим Законом порядку приймають рішення про звільнення прокурора з посади, є керівник регіональної прокуратури - щодо прокурорів відповідної регіональної прокуратури та прокурорів місцевих прокуратур, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної регіональної прокуратури.

Порядок звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури регламентовано статтею 60 Закону України «Про прокуратуру».

Так, згідно частини 1 статті 60 Закону України «Про прокуратуру», прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом пятнадцяти днів; в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

В свою чергу, питання щодо подання Вищої ради юстиції або Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про звільнення прокурора з посади регламентовано статтею 62 Закону України «Про прокуратуру».

В той же час, відповідно до пункту 1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру», зі змінами згідно Закону України від 12.05.2016 року

№ 1355-VIII, чинного з 13.05.2016 року, статті 21, 28-38, 42, 44-50, 62-63, 65-79 набирають чинності з 15.04.2017 року.

Наведене положення підтверджується також підпункту 4 пунктом 5-1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» Закону України «Про прокуратуру», згідно якого встановлено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" цього Закону, прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

Враховуючи вищевикладене, є безпідставними вищевказані доводи позивача про порушення відповідачем при прийнятті оскарженого наказу положень статей 51, 60, 62 Закону України «Про прокуратуру», оскільки на час прийняття оскарженого наказу вказані норми не набрали чинності, а, отже, передбачена даними нормами процедура звільнення працівника прокуратури з посади не могла бути застосована до позивача. В даному випадку, рішення про звільнення позивача прийнято уповноваженою на це особою прокурором Івано-Франківської області.

Суд звертає увагу на те, що спірні правовідносини, окрім норм Закону України «Про прокуратуру», регулюються також Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України). При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, однак трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини 3 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як встановлено судом, наказом Генерального прокурора України від 12.04.2016 року № 33ш в структурі прокуратури Івано-Франківської області скорочено посаду прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та аналітичної роботи, яку обіймав позивач (а.с. 19-21).

Згідно типового штатного розпису прокуратури Івано-Франківської області (а.с. 62-71), станом на 01.05.2016 року у відділі ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи передбачено одну штатну посаду прокурора даного відділу замість двох, які були передбачено штатним розписом прокуратури Івано-Франківської області станом на 01.02.2016 року (а.с. 72-81).

Порядок вивільнення працівників регламентовано статтею 49-2 КЗпП України. Так, згідно частин 1-3 даної статті, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

В матеріалах справи міститься копія попередження про звільнення позивача № 11-313 вих -16 від 13.04.2016 року. Позивач ознайомився зі вказаним попередженням 18.04.2016 року, що й не заперечується ОСОБА_1 Окрім цього, у вказаному попередженні, ОСОБА_1 запропоновано 15 вакантних та тимчасово вакантних посад в органах прокуратури Івано-Франківської області, а саме: начальника відділу представництва інтересів громадянина або держави в суду та при виконанні судових рішень; заступника начальника відділу представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень; прокурора відділу представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень; начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури; прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури; начальника відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності; прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності; прокурора прокуратури з питань нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби; прокуратури з питань організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції; прокурора прокуратури з міжнародно-правових доручень; прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення, управління нагляду у кримінальному провадженні; начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру (на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника); головного спеціаліста відділу роботи з кадрами; головного спеціаліста відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб; водія відділу матеріально-технічного забезпечення та соціально-побутових потреб.

Окрім цього, згідно попередження про звільнення позивача № 11-313 вих -16 від 13.04.2016 року ОСОБА_1 також було запропоновано 8 вакантних та тимчасово вакантних посад в місцевих прокуратурах Івано-Франківської області: прокурора Івано-Франківської місцевої прокуратури; прокурора Калуської місцевої прокуратури; прокурора Коломийської місцевої прокуратури (на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника; прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури; прокурора Надвірнянської місцевої прокуратури; прокуратури Тисменицької місцевої прокуратури; начальника Снятинського відділу Коломийської місцевої прокуратури; першого заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури.

Всі вище перелічені посади були вакантними чи тимчасово вакантними станом на 13.04.2016 року, що підтверджується також листом прокуратури Івано-Франківської області від 28.11.2016 року № 11-848 вих. -16 (а.с. 158-159). Доказів того, що станом на 13.04.2016 року в апараті Прокуратури Івано-Франківської області були вакантними й інші посади позивачем суду не подано, а судом з поданих відповідачем доказів не встановлено. Як встановлено судом вище, позивач відмовився від всіх запропонованих посад 18.04.2016 року.

Згідно листа Прокуратури Івано-Франківської області від 03.11.2016 року № 05-1528 вих-16 суд надано інформацію про вакантні та тимчасово вакантні посади оперативного складу прокуратури Івано-Франківської області (а.с. 119).

Так, станом на день фактичного ознайомлення ОСОБА_1 з попередженням від 13.04.2016 року про звільнення позивача № 11-313 вих -16, а саме: 18.04.2016 року, в апараті прокуратури області та місцевих прокуратурах Івано-Франківської області було 12 вакантних посад, з яких 2 тимчасово вільні посади (а.с. 145-146). Станом на 01.05.2016 року в апараті прокуратури Івано-Франківської області та місцевих прокуратурах Івано-Франківської області також було 12 вакантних посад, з яких 2 тимчасово вільні посади (а.с. 120-121).

Станом на 01.06.2016 року в апараті прокуратури області та місцевих прокуратурах Івано-Франківської області налічувалось 13 вакантних посад, з яких 3 тимчасово вільні посади (а.с. 122-123).

Згідно списку вакантних та тимчасово вільних посад оперативного складу прокуратури Івано-Франківської області станом на 01.07.2016 року в апараті прокуратури області та місцевих прокуратурах Івано-Франківської області налічувалось 11 вакантних посад, з яких 2 тимчасово вільні посади (а.с. 124-125).

Відповідно до списку вакантних та тимчасово вільних прокурорсько-слідчих посад в органах прокуратури Івано-Фраківської області станом на 01.08.2016 року було 10 вакантних посад, з яких 4 тимчасово вільні посади (а.с. 126-127).

Станом на 01.09.2016 року в апараті прокуратури області та місцевих прокуратурах Івано-Франківської області було 11 вакантних посад, з яких 4 тимчасово вільні посади (а.с. 128-129).

Згідно списку вакантних та тимчасово вільних посад оперативного складу прокуратури Івано-Франківської області станом на 01.10.2016 року в апараті прокуратури області та місцевих прокуратурах Івано-Франківської області налічувалось 12 вакантних посад, з яких 5 тимчасово вільні посади (а.с. 124-125).

На підтвердження вивільнення посад в прокуратурі Івано-Франківської області та заповнення їх працівниками в період з 13.04.2016 року по 15.09.2016 року, представники відповідача надали суду лист прокуратури Івано-Франківської області від 30.11.2016 року № 11-911 вих. 16, в якому зазначили перелік наказів про звільнених та призначених осіб в прокуратурі Івано-Франківської області за період з 13.04.2016 року по 15.09.2016 року (а.с. 202-207). Окрім цього, оригінали вказаних наказів про призначення на роботу працівників органів прокуратури Івано-Франківської області були оглянуті в судовому засіданні.

З огляду на зміст вказаних довідок, судом встановлено, що після попередження позивача про звільнення до дня його звільнення з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури Івано-Франківської області, у відповідача існували вакантні посади як в апараті прокуратури області, так і в місцевих прокуратурах Івано-Франківської області, в тому числі й тимчасово вакантні посади (на час перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку), які не входили до переліку запропонованих позивачу посад в попередженні від 13.04.2016 року і які звільнилися в апараті прокуратури Івано-Франківської області після 13.04.2016 року.

Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України в постанові від 01.04.2015 р. у справі № 6-40цс15 висловив правову позицію, згідно якої власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-2487цс15, відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у звязку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган зобовязаний запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, в тому числі і вакантні посади осіб, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною.

Однак ОСОБА_1 були запропоновані вакантні та тимчасово вакантні посади лише на час предявлення попередження про звільнення позивача № 11-313 вих -16 від 13.04.2016 року. Будь-яких інших документів, які б свідчили про здійснення прокуратурою Івано-Франківської області пропозицій вакантних та тимчасово вакантних посади позивачу згідно вимог статті 49-2 КЗпП України персонально під розписку про ознайомлення в період з дня попередження ОСОБА_1 про його звільнення 13.04.2016 року до самого дня звільнення - 15.09.2016 року, представники відповідача суду не надали.

При цьому, суд, з огляду на заперечення представників відповідача про те, що відповідачем виконано обовязок, передбачений статті 49-2 КЗпП України щодо пропозицій в день попередження про наступне вивільнення всіх вакантних посад, що мало місце 13.04.2016 року, зазначає про те, що відповідно до системного аналізу статті 5-1, частини 3 статті 36, пункту 1 частини 1, частини 2 статті 40, статті 49-2 КЗпП України, виконання обовязку щодо пропозицій під час звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці (скорочення чисельності або штату працівників) всіх вакантних посад, що може зайняти працівник за відповідною професією чи спеціальністю, або відповідно до його освіти чи кваліфікації, досвіду тощо, не тотожне обовязку роботодавця щодо працевлаштування працівника на роботі за наявності таких обставин, оскільки є лише складовою цього обовязку.

Оскільки обовязок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обовязок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які зявилися на підприємстві протягом цього періоду, а також, які існували на день звільнення.

При цьому, для повного виконання вказаного обовязку, а також з огляду на гарантії передбачені статею 2-1 КЗпП України, під час вказаного періоду від дня попередження працівника про наступне вивільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці, в разі вивільнення вакантної посади, в тому числі й тимчасово вакантної посади (на час перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку), роботодавець повинен запропонувати всім працівникам, яким зроблено в цей період попередження про наступне звільнення з вказаною підстави, всі наявні в цей період вакантні посади, що може зайняти працівник за відповідною професією чи спеціальністю, або відповідно до його освіти чи кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, в разі згоди двох і більше працівників на одну й ту ж саму посаду, роботодавець зобовязаний врахувати гарантії встановлені статтею 42 КЗпП України. Тобто для виявлення працівників, які мають таке право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації таких працівників, з дотриманням вимог статті 2-1 КЗпП України.

Враховуючи вищенаведені обставини справи, суд вважає, що відповідач не належно виконав свій обовязок щодо працевлаштування позивача, передбачений частиною 2 статті 40, частиною 3 статті 49-2 КЗпП України.

Що стосується надання відповідачем переважного права на залишення на роботі прокурору відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_4, а не позивачу, то суд вказує на таке.

Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частина 2 статті 42 КЗпП України передбачає, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина 3 статті 42 КЗпП України).

В даному випадку представники відповідача вказали, що прокурор відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_4 має більш високою кваліфікацію і продуктивність праці, ніж ОСОБА_1, а тому прокурор Івано-Франківської області, взявши до уваги пропозиції начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області щодо вивільнення працівників відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області, довідки щодо проходження служби, підготовані відділом з роботи кадрами прокуратури Івано-Франківської області, надав переважне право на залишення на роботі саме ОСОБА_4

В даному випадку, суд погоджується з доводами відповідача та зазначає про те, що суд не вправі втручатися в виключне право роботодавця на вибір працівника, який повинен залишитися на посаді в разі скорочення штату чи посад на підприємстві, установі організації тощо. Однак при проведенні оцінки кваліфікації та продуктивності працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, суд зобовязаний перевірити чи дотримано принцип рівності для обєктивної оцінки таких показників.

В матеріалах справи містяться пропозиції начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області щодо вивільнення працівників відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області, які обіймають посаду прокурора відділу від 13.04.2016 року та від 26.08.2016 року, адресовані прокурору Івано-Франківської області (а.с. 98-101).

Однак дослідивши зміст вказаних пропозицій, суд дійшов висновку про те, що вони містять ознаки субєктивності оцінки показників кваліфікації та продуктивності працівників вказаного відділу прокуратури: прокурорів відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області ОСОБА_4 та ОСОБА_1, та не однакові вихідні дані для такої оцінки.

В матеріалах справи міститься розподіл обовязків між працівниками відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області, затверджений прокурором Івано-Франківської області від 13.05.2016 року (а.с. 167-175). Згідно зазначеного розподілу на період тимчасової відсутності оперативних працівників відділу ОСОБА_4 заміняє ОСОБА_1, а ОСОБА_1 заміняє ОСОБА_4 Таким чином, наведене положення підтверджує рівнозначність зазначених посад прокурорів відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області, та осіб, що обіймали вказані посади.

В зазначених вище пропозиціях наведено порівняння результатів роботи ОСОБА_4 та ОСОБА_1, які обіймали посади прокурорів відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області. При цьому, результати роботи ОСОБА_4 та ОСОБА_1 порівнювались за неоднаковий період обіймання зазначених посад, оскільки позивач обіймав посаду прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області лише з 31.03.2016 року. Натомість при оцінюванні роботи ОСОБА_4 до уваги було взято період роботи з початку поточного року. Окрім цього, судом враховано обєктивність більш обємної інформації щодо показників роботи ОСОБА_4 з огляду на більшу тривалість часу виконання обовязків на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області, однак в той же час суд звертає увагу на те, що виклад таких даних має ознаки субєктивності, оскільки містить ширший аналіз виконання порівнювальних показників ОСОБА_4 порівняно з ОСОБА_1, зокрема обєму, змісту виконання завдань, використання інформації яка не порівнюється (наприклад, «виконує інші завдання, доручення, вказівки начальника відділу» тощо).

Також суд звертає увагу на те, що згідно довідок щодо проходження служби ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 28.11.2016 року, позивач має більший стаж роботи в органах прокуратури та вищий класний чин (а.с. 154-157).

Враховуючи вищевикладене, суд не може погодитися з доводами відповідача про те, що при реалізації ним права вибору працівника, який залишиться на роботі у звязку зі скороченням 1 штатної посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області, ним дотримано обєктивних критеріїв оцінки кваліфікації та продуктивності праці вказаних вище працівників.

Зважаючи на те, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 порушив вказані вище вимоги статей 36, 40, 42, 49-2 КЗпП України, суд дійшов висновку, що наказ Прокуратури Івано-Франківської області № 827-к від 15.09.2016 року Про звільнення ОСОБА_1М. є протиправним, а тому його належить скасувати.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи те, що позивача згідно наказу Прокуратури Івано-Франківської області № 827-к від 15.09.2016 року звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області, то згідно вимог частини 1 статті 235 КЗпП України, ОСОБА_1 належить поновити на вказаній посаді з 15 вересня 2016 року.

Окрім цього, вказана стаття 235 КЗпП України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Так, вимушений прогул у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 рахується судом з 16.09.2016 року (наступний день за днем звільнення), з огляду на особливості обчислення строків, передбачених КЗпП України відповідно до статті ст. 244-1 цього Кодексу, по 12.12.2016 (день ухвалення судом цього рішення).

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08.02.1995 року (надалі Порядок № 100).

Так, відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою Прокуратури Івано-Франківської області середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 469,01 грн. (а.с. 134). При цьому в зазначеній довідці вказано, що в липні 2016 року позивач відпрацював 22 робочих дня, а в серпні 12 робочих днів. Судом не встановлено невідповідності розрахунку вказаних у довідці сум Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08.02.1995 року.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку № 100).

Аналогічна правова позиція щодо розрахунку середньоденної заробітної плати та середньомісячного числа робочих днів визначена Верховним Судом України в постанові від 23.01.2012 року справа № 6-87цс11.

З огляду на вказану норму Порядку, середньомісячне число робочих днів в липні-серпні 2016 року складає 22 днів (в липні 2016 року було 22 робочі дні, оскільки відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 1155-р «Про перенесення робочих днів у 2016 році» робочий день з понеділка 27.06.2016 року перенесено на суботу 02.07.2016 року; в серпні 2016 року налічувалось 22 робочих дня).

В даному випадку, вимушений прогул ОСОБА_1 розпочався 16.09.2016 року. В період з 16.09.2016 року по 30.09.2016 року було 11 робочих днів. Середній заробіток позивача за вересень 2016 року складає 5159,11 грн. (11 робочих днів помножити на 469,01 грн. середньоденного заробітку).

Середній заробіток за жовтень та листопад 2016 року становить 20636,44 грн. (вищевизначене середньомісячне число робочих днів - 22 дня помножити на 469,01 грн. середньоденного заробітку та на 2 місяці жовтень та листопад).

Період з 01.12.2016 року по 12.12.2016 року (день ухвалення судом рішення у справі) містить 8 робочих днів. Середній заробіток позивача за вказаний період складає 3752,08 грн. (8 робочих днів помножити на 469,01 грн. середньоденного заробітку).

Таким чином, середній заробіток ОСОБА_1 за період з 16.09.2016 року по 12.12.2016 року складає 29547,63 грн. (5159,11 грн.+20636,44 грн.+ 3752,08 грн.= 29547,63 грн.).

Суд звертає увагу на те, що позивач після 15.09.2016 року отримував допомогу по безробіттю. Так, згідно довідки Калуського міськрайонного центру зайнятості Івано-Франківської області № 09011602956 від 12.12.2016 року ОСОБА_1 з 20.09.2016 року по 06.12.2016 року нарахована допомога по безробіттю в розмірі 10032,26 грн., що складає його дохід за цей період. При цьому, суд взяв до уваги при обрахунку розміру втраченого заробітку суми саме нарахованого доходу у вигляді виплат допомоги по безробіттю, а не суми фактично отриманих з вирахуванням податків та зборів коштів, враховуючи розяснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в пункті 6 постанови № 13 від 24.12.1999 року.

Отже, з Прокуратури Івано-Франківської області належить стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 19515,37 грн. (29547,63 грн. 10032,26 грн. = 19515,37 грн., де 29547,63 грн. - середній заробіток ОСОБА_1 за період з 16.09.2016 року по 12.12.2016 року, 10032,26 грн. дохід, що складається з нарахованої допомоги по безробіттю), з обовязковим вирахуванням із зазначеної суми податків та обовязкових платежів. Вказане виключення з суми втраченого заробітку податків та зборів узгоджується з розясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в пункті 6 постанови № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці".

Відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2), поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 10318,22 грн. підлягає негайному виконанню.

За відсутності доказів понесення сторонами судових витрат, згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України немає підстав для їх розподілу.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Івано-Франківської області № 827-к від 15.09.2016 року Про звільнення ОСОБА_1М..

Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області з 15 вересня 2016 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Прокуратури Івано-Франківської області (ідентифікаційний код 03530483, місцезнаходження: 76018, Івано-Франківська область, місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, будинок 11) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: 77300, Івано-Франківська область, місто Калуш, вулиця Грушевського, будинок, 88/90) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 19515 (девятнадцять тисяч пятсот пятнадцять) гривень 37 копійок з вирахуванням податків та обовязкових платежів.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Івано-Франківської області та стягнення з Прокуратури Івано-Франківської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 10318 (десять тисяч триста вісімнадцять) гривень 22 копійки - виконати негайно.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя /підпис/ ОСОБА_7

Постанова складена в повному обсязі 19.12.2016 року.