Рішення № 63539949, 20.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8659/16 Справа № 192/2356/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про усунення перешкод у користуванні правом власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Солонянського районного суду Дніпропетровської області із зазначеною вище позовною заявоюдо ПАТ «Державний ощадний банк України», де просив ухвалити судове рішення, яким усунути йому перешкоди у здійсненні права власності, шляхом витребування у відповідача свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, державний акт на приватизовану земельну ділянку серії ЯА №542445 та технічний паспорт на будинок, посилаючись на ті обставини, що 04 липня 2008 року між ним та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючого філією Солонянського відділення №3002 було укладено кредитний договір №891/2, з метою забезпечення належного виконання кредитного договору, між сторонами був укладений договір застави від 04 липня 2008 року, відповідно до якого позивач передав в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами та приватизовану земельну ділянку, які розташовані в смт Солоне по вул. Кірова, 249. Під час укладання кредитного договору та договору застави нерухомого майна у позивача відповідачем було вилучено на зберігання правовстановлюючі документи на будинок та на земельну ділянку, а саме: свідоцтво про право на спадщину, яке в описі було помилково зазначено як договір купівлі-продажу, державний акт на приватизовану земельну ділянку серії ЯА №542445 та технічний паспорт на будинок.

Оскільки, ані умовами кредитного, ані умовами договору застави не передбачено вилучення у позивача правовстановлюючих документів, то він вважає, що його право власності порушено такими діями відповідача, у звязку з чим він змушений звернутися з позовом до суду.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про усунення перешкод у користуванні правом власності задоволено частково.

Усунуто перешкоди у користуванні власністю житловим будинком №249 по вул. Кірова в смт Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області та земельною ділянкою по вул. Кірова, 249 в смт Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області шляхом витребування у ПАТ «Державний ощадний банк України» оригіналу Свідоцтва про право на спадщину, виданого Солонянською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області 30 травня 2002 року за реєстровим №3120; державного акта на право приватної власності на землю серії ЯА №542445, відмовлено в задоволенні решти позову.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 551 гривня 20 копійок.

У апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а відповідно до ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку №249 по вул. Кірова в смт Солоне, Солонянського району Дніпропетровської області та земельної ділянки за цією ж адресою на підставі Свідоцтва про право на спадщину, виданого Солонянською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області 30 травня 2002 року за реєстровим №3120 та державного акта на право приватної власності на землю серії ЯА №542445.

04 липня 2008 року між позивачем та ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючого філією Солонянського відділення №3002 було укладено кредитний договір №891/2 (а.с.7-11), за умовами якого банк зобовязався надати позичальнику грошові кошти в сумі 100 000 гривень 00 копійок, а позичальник зобовязався прийняти та належним чином використати і повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 21% річних.

З метою забезпечення належного виконання кредитного договору, між сторонами був укладений договір застави від 04 липня 2008 року, відповідно до якого позивач передав в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами та приватизовану земельну ділянку, які розташовані в смт Солоне вул. Кірова, 249 (а.с.12-17).

Під час укладання кредитного договору та договору застави нерухомого майна у позивача було вилучено на зберігання правовстановлюючі документи на будинок та на земельну ділянку, а саме: свідоцтво про право на спадщину, державний акт на приватизовану земельну ділянку серії ЯА №542445, а також технічний паспорт на будинок.

Вказане підтверджується письмовим розпорядженням від 20 червня 2008 року, згідно якого було складено опис документів на заставлене майно (іпотеку) зданих на збереження до кінця дії кредитного договору №891/2 від 04 липня 2008 року у сховище філії Солонянського відділення №3002 ВАТ «Державний ощадний банк Україна» ОСОБА_2 (а.с.18).

У вказаному описі зазначено, що на зберігання надаються технічний паспорт на будинок в одному примірнику, договір купівлі-продажу на будинок в одному примірнику, державний акт в одному примірнику (а.с.18).

Як було встановлено у судовому засіданні, саме у відповідача знаходяться оригінали вказаних документів у звязку з укладанням сторонами іпотечного договору 04 липня 2008 року (а.с.12-17) та підписанням опису документів на заставне майно (а.с.18).

При цьому представник відповідача не заперечувала в судовому засіданні проти того, що у вказаному описі здійснено описку стосовно назви правовстановлюючого документу та помилково зазначено «договір купівлі-продажу» замість «свідоцтво про право на спадщину», а відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 18 ЗУ "Про іпотеку" передбачено істотні умови, які повинен містити іпотечний договір. Згідно ст. 12 ЗУ "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Згідно умов договору іпотеки від 04 липня 2008 року, іпотекодавець зберігає за собою право володіння, користування та розпорядження предметом іпотеки та не повинен без згоди іпотекодержателя розпоряджатися будь-яким чином предметом іпотеки або його частиною, а також укладати стосовно предмета іпотеки договір оренди (найму), будь-які інші договори, що встановлюють обтяження предмета іпотеки. Крім того, відповідно до розділу 3.3 договору іпотеки, іпотекодавець без попередньої згоди банку зобовязаний не відчужувати, не міняти, не передавати предмет іпотеки в найм (оренду), не встановлювати інші обтяження щодо предмета іпотеки, а також не проводити дії що можуть привести до зменшення вартості предмета іпотеки (а.с.68, 69). В разі порушення іпотекодавцем цих умов договору, настає відповідальність, яка передбачена розділом 7 цього договору (а.с.70 зворот).

Аналізом вказаних норм права, колегією встановлено, відсутність положень щодо передачі на зберігання під час укладання договору іпотеки правовстановлюючих документів на майно, яке передається в іпотеку.

Крім того, умови як укладеного з позивачем кредитного договору, так і договору іпотеки не передбачають умов щодо передачі на зберігання правовстановлюючих документів на майно, яке передається в іпотеку.

Колегією встановлено, і зазначене не заперечувалось представником відповідача в ході судового розгляду у суді апеляційної інстанції, що на теперішній час вказані правовстановлюючі документи перебувають на зберіганні у банку. Тому, колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про неприйняття акту приймання-передачі документів на зберігання від 23 вересня 2016 року, де ПАТ «Державний ощадний банк України» передав оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно ОСОБА_2, який зобовязується повернути їх до ТВБВ ІІ-А типу 10003/0318 філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк» у 14-денний термін. З тих підстав, що вказаний акт не підписаний з боку ОСОБА_2, що свідчить про не повернення відповідачем оригіналів документів, а також про те, що відповідач зобовязує позивача знову повернути документи на зберігання (а.с.86).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ПАТ «Державний ощадний банк України» не надаючи позивачу оригінали правовстановлюючих документів на належне йому майно, а також надаючи такі документи під умову повернення протягом 14 днів, чинить перешкоди у реалізації права власності нерухомим майном.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Ст. 3 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1). При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Відповідно до змісту ст..ст. 11,15 ЦПК України цивільні права і обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб»єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушення. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначено ст.. 16 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що знаходження на зберіганні у відповідача право установчих документів, що належать позивачеві, однак на іпотечне майно, не порушує безпосередньо право власності позивача, до складу якого входить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Позивач не довів, що передача на зберігання документів відбулась поза його волею, відсутні відомості звернення з цього приводу до правоохоронних органів чи з питання оскарження розпорядження та акту-опису від 20.06.2008 року.

Крім того, оскільки між сторонами мають місце договірні відносини, сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, а укладеним між сторонами іпотечним договором передбачений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення умов кредитного договору, застосуванню підлягають умови, передбачені розділом 7 цього договору, тобто відповідальність за порушення умов договору. Таким чином, колегія вважає, що сторони у договірних відносинах, саме умовами договору узгодили спосіб захисту у разі порушення їхніх прав, зазначивши про це у договорі, інший спосіб захисту яким не визначено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції не може залишитись в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу в його позовних вимогах.

Відповідно до п. 16постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12відповідно дост. 304 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції при розгляді справи керується правилами розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими гл. І «Апеляційне провадження» розд.V ЦПК України.

У відповідності до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Таким чином, повноваження суду апеляційної інстанції на дослідження нових доказів є обмеженим. Інших доказів суду апеляційної інстанції не було надано.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.5ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на зазначене, апеляційна інстанція вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» витрати по сплаті судового зборуза подання апеляційної скарги у розмірі 606, 32 грн.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - задовольнити.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2016 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про усунення перешкод у користуванні правом власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» витрати по сплаті судового збору у розмірі 606, 32 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді Т.П. Красвітна

ОСОБА_3