Постанова № 63537233, 14.12.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/3988/16

Категорія: 5.2 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - доповідача - Кравця О.О.судді -Домусчі С.Д.судді - за участю секретаряКоваля М.П. Левицької З.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Херсонської митниці ДФС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Херсонської митниці ДФС, Старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Каланчак" митного поста "Херсон-Центральний" Херсонської митниці ДФС Хомишина Антона Володимировича про визнання протиправними дій , визнання протиправними та скасування картки відмови ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Херсонської митниці ДФС, Старшого державного інспектора відділу митного оформлення "Каланчак" митного поста "Херсон-Центральний" Херсонської митниці ДФС Хомишина Антона Володимировича та просив визнати протиправними дії відповідачів щодо заборони 20.03.2016р. переміщувати, перевозити через адміністративний кордон з території Автономної Республіки Крим особисте майно, а саме чотири зимових автомобільних колеса (що були у вжитку) для автомашини "Сітроен", визнати протиправним та скасувати рішення - Картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлення випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №508050700/00037 від 20.03.2016р., складену старшим державним інспектором відділу митного оформлення "Каланчак" митного поста "Херсон-Центральний" Херсонської митниці Державної фіскальної служби України Хомишиним Антоном Володимировичем.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 року позов був задоволений.

Не погоджуючись зі вказаною постановою представник Херсонської митниці ДФС подав апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального та матеріального права, та просив її скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню за наступних обставин:

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014р. №1207-VII (зі змінами та доповненнями) тимчасово окупованою територією визначається : сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; повітряний простір над вказаними територіями.

Початком тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, згідно з українським законодавством, вважається дата набрання чинності Резолюції №68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 27 березня 2014року про підтримку територіальної цілісності України.

30.04.2014р. Кабінетом Міністрів України прийнято Розпорядження №424-р "Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю", котрим, у зв'язку із загостренням ситуації в Автономній Республіці Крим і вторгненням на територію України озброєних формувань, екстремістськи налаштованих осіб та військовою агресією з боку Російської Федерації, блокуванням роботи пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю, які розташовані в Автономній Республіці Крим, що призводить до неможливості провадження подальшої діяльності в них та перешкоджає здійсненню передбачених законодавством України видів державного контролю під час перетинання державного кордону, та відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", вирішено тимчасово закрити пункти пропуску та пункти контролю за переліком згідно з додатком до цього розпорядження.

Судом 1-ої інстанції було встановлено , що 20.03.2016р. о 00 годині 55 хвилин, після проходження прикордонного контролю, громадянин України ОСОБА_5, на належному йому транспортному засобі марки "СІТROEN С4" (реєстраційний номер НОМЕР_1), для проходження митних формальностей прибув до зони митного контролю ВМО "Каланчак" митного поста "Херсон-Центральний" Херсонської митниці ДФС.

20.03.2016р. о 01 годині 00 хвилин ОСОБА_5 до "вікна прийому документів" старшому державному інспектору відділу митного оформлення "Каланчак" Херсонської митниці ДФС Хомишину А.В. надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 26.07.2013р. НОМЕР_2, паспорт громадянина України від 12.06.1997р. серії НОМЕР_3, митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності від 20.03.2016р., у якій зазначив, що переміщує комплект автомобільної зимової гуми автомобіля СІТROEN на дисках R-16, кількістю чотири штуки.

За результатами перевірки митної декларації, а також інших документів, наданих ОСОБА_7 відповідно до Митного кодексу України, старшим державним інспектором відділу митного оформлення "Каланчак" митного поста "Херсон-Центральний" Херсонської митниці Державної фіскальної служби України Хомишиним Антоном Володимировичем 20.03.2016р. винесено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №508050700/2016/00037, якою ОСОБА_5 відмовлено у пропуску через митний кордон України автомобільної резини разом з дисками, розміром R-16, кількістю 4 штуки, оскільки з урахуванням пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015р. №1035 "Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію", означений товар не передбачено переліком особистих речей громадян, визначених ч.1 ст.370 Митного кодексу України.

Не погодившись із Карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №508050700/2016/00037 від 20.03.2016р., позивач - ОСОБА_5 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції ,що відповідно до системного аналізу Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України", Постанови КМУ №1035 від 16.12.2015р. " Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію ", із врахуванням принципу законності ,закріпленому у ст.9 КАС України ,що полягає у застосуванні нормативно-правового акту , який має вищу юридичну силу , ст.370 Митного кодексу України ,- вказана стаття не містить вичерпного переліку товарів, які можуть бути віднесені до особистих речей громадян, оскільки п.24 вказаної статті передбачає, що особистими речами вважаються також інші товари, призначені для забезпечення повсякденних потреб громадянина, перелік і гранична кількість яких визначаються законами України .

А , із врахуванням вимог п.п.36, 52, 54 ст.4 ;ч.1 ст.374 Митного кодексу України, п.п.1.1,1.2 ст.1 Закону України " Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" ВЕЗ "Крим" , ст. 10, 13, 18 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" , ст.5 Закону України "Про громадянство України" , ст. 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", ст.1 ,ч. 1 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" , задекларований ОСОБА_7, на вимогу фахівця митного органу, комплект автомобільної зимової гуми автомобіля СІТROEN на дисках R-16, кількістю чотири штуки, не є товаром, котрий відповідно до положень Митного кодексу України підлягає оподаткуванню, оскільки переміщується його власником через митний кордон України для забезпечення звичайних повсякденних потреб у супроводжуваному багажі, та не призначений для підприємницької діяльності, відчуження або передачі іншим особам.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Конвенція з прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950 року , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ч.1 статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом ,встановленим законом .

Згідно п.53 Рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), яке набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року, першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Легітимною метою вважається національна та громадська безпека,запобігання злочинам або заворушенням ,забезпечення економічного добробуту ,захист здоров'я і моралі, прав і свобод інших осіб,захист репутації,запобігання розголошення конфедеційної інформації ,підтримка авторитету та безсторонності суду ,контроль за користування майном відповідно до суспільних інтересів,забезпечення сплати податків ,чи інших зборів або штрафів.

Згідно п.71. Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04 ,принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), п. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Згідно п.47,49 Рішення ЄСПЛ у справі «"Україна-Тюмень" проти України» (Ukraine-Tyumen v. Ukraine) від 22 листопада 2007 року, заява 22603/02, стаття 1 Першого протоколу ( 994_535 ) містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.... Ці норми не є окремими, а є пов'язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі" (див., наприклад, рішення у справі "Ян та інші проти Німеччини" (Jahn and Others v. Germany), NN 46720/99, 72203/01 та 72552/01, параграф 78, ECHR 2005-...).

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом всіх статей Конвенції ( 995_004 ) (див. рішення у справах "Амюр проти Франції" (Amuur v. France) від 25 червня 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-III, pp. 850-51, параграф 50; "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece), N 25701/94, параграф 79, ECHR 2000-XII; та "Малама проти Греції" (Malama v. Greece), N 43622/98, параграф 43, ECHR 2001-II).

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції , що права позивача на мирне володіння майном підлягають захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 53 Рішення ЄСПЛ по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03); при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими

Згідно із п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V).

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 198 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду .

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої ,що на користь позивача - ОСОБА_5 також підлягають стягненню витрати на правову допомогу у загальному розмірі 5000грн., а їх розмір не перевищує граничний розмір, встановлений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", але судові витрати повинні стягуються з суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі - Херсонської митниці ДФС.

Апеляційний суд вважає, що судом 1-ої інстанції справа по-суті вирішена правильно, але із помилковим застосуванням норм матеріального права, та неналежним мотивуванням та доходить до висновку, що є підстави для зміни постанови суду 1-ої інстанції , а апеляційну скаргу слід задовольнити частково , змінивши мотивувальну та резолютивну частину постанови 1-ої інстанції .

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.2 ч.1. ст.198, 201, ч.2 ст. 205,ст. 206,210, 211, 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Херсонської митниці ДФС - задовольнити частково , а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 р. - змінити, та вказати у мотивувальній та резолютивні частині судового рішення ,що судові витрати стягуються з суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі - Херсонської митниці ДФС.

В інший частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 р. залишити без змін

Постанова апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення ,та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий

суддя-доповідач Кравець О.О.

Суддя Домусчі С.Д.

Суддя Коваль М.П.