Ухвала суду № 63537179, 19.12.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

19 грудня 2016 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Романюка Я.М., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення апеляційного суду Полтавської області від 9 червня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_5 про визнання поруки припиненою,

встановила:

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 18 березня 2016 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у сумі 962 611 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 9 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 25 грудня 2007 року в сумі 1 028 508 грн. 85 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини першої статті 559 ЦК України.

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову та задоволення зустрічного позову й ухвалюючи нове рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором і відмову в задоволенні зустрічних вимог про визнання поруки припиненою, апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що додатковою угодою від 6 серпня 2007 року до кредитного договору внесено зміни щодо розміру кредитних ресурсів (до суми 47 910, 52 доларів США) та в частині розміру процентної ставки за користуванням кредитними ресурсами за умови звільнення позичальника з філії ВАТ «Фінанси та Кредит» - до 17% річних. За кредитним договором, який забезпечувався порукою ОСОБА_4, передбачено умову щодо зміни процентної ставки у разі звільнення боржника до розміру діючої процентної ставки на дату звільнення (п.3.6 кредитного договору). Крім того, пунктом 2.2 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, в т.ч. по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів. Оскільки зазначене положення договору щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя в частині розміру процентної ставки, яка збільшується за певних умов, погоджено поручителем при укладені кредитного договору та договору поруки, тому визначення процентної ставки додатковими угодами до кредитного договору, не можна вважати збільшенням обсягу відповідальності поручителя, що за своїми правовими наслідками тягне припинення поруки згідно з ч.1 ст. 559 ЦК України.

А тому встановлення додатковими угодами до кредитного договору збільшених відсотків при умові звільнення позивальника з банку не припиняє поруки, оскільки не збільшує розміру відповідальності самого поручителя, тому що умовами договору поруки передбачено можливість зміни розміру процентів (п.2.2 договору поруки).

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України:

-від 25 вересня 2013 року суд виходив із того, що за змістом частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, здійснені без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, зокрема: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком і тягне припинення поруки.

-від 23 грудня 2014 року суд виходив із того, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення.

-від 10 вересня 2014 року суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій установивши, що кредитним договором, з умовами якого погодився поручитель, були передбачені порядок та підстави збільшення процентної ставки за користування кредитом, а додатковою угодою до кредитного договору, укладеною без згоди поручителя, встановлено нові умови щодо збільшення розміру процентної ставки шляхом визначення конкретних (збільшених) процентних ставок, що застосовуються у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, тобто змінено зобов'язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а тому правильно застосували норми частини першої статті 559 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання поруки такою, що припинена.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що суди попередніх інстанцій установивши, що внесені додатковими угодами зміни у їх системному взаємозв'язку потягли до збільшення періодів нарахування процентів за користування кредитними коштами та, як наслідок, до збільшення загальної суми таких процентів, а відтак і до збільшення відповідальності поручителя, а також врахувавши відсутність доказів, які б свідчили, що поручитель був обізнаний із умовами додаткових угод та надав згоду на їх укладення, дійшли до обґрунтованого висновку про те, що порука припинилась на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надані для порівняння постанови Верховного Суду України не слугують прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_5 про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення апеляційного суду Полтавської області від 9 червня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.М. Романюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук