Постанова № 63522577, 01.12.2016, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/9656/16-а

2-а/296/385/16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого-судді Галасюка Р.А.,

секретаря Могилевець В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 327 справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення щодо відмови в призначенні пенсії та зобов'язання здійснити призначення пенсії за вислугою років, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду із вищевказаним адміністративним позовом, в обґрунтування якого вказав на наявність у нього правових підстав для призначення пенсії за вислугу років, та необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, що перевищує 23 роки, з яких понад 18 років на прокурорських посадах.

01.11.2016 він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, надавши всі необхідні документи відповідачу, який, згідно відповіді від 07.11.2016 за №12225/04, відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років з тієї підстави, що відповідно до п. 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213, оскільки до 01 червня 2015 року не прийнято закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», тощо, та у зв'язку з цим з 01.06.2015 пенсії в порядку на умовах, визначених вказаними законами не призначаються. Таким чином, згідно позиції відповідача, до 01.06.2015 Верховною Радою України не було прийнято закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, тому з 01.06.2015 скасовано норми щодо пенсійного забезпечення, передбачені Законом України «Про прокуратуру».

Цю ж свою позицію відповідач підтвердив у запереченні від 01.12.2016 №12079/10 на адміністративний позов.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення, аналогічні змісту позовної заяви, та просив позов задовольнити. При цьому вказав, що надав відповідачу одночасно із заявою про призначення пенсії всі необхідні для цього документи. Позивач підтвердив наявність на час звернення за призначенням пенсії стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру», який перевищує 23 роки та складає 23 роки 3 дні, з яких на прокурорських посадах понад 18 років, що не заперечується відповідачем, а отже, відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України, не підлягає доказуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, судом встановлено, що позивач, з метою призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, дійсно 01.11.2016 звернувся до відповідача з відповідною заявою та документами.

Згідно вказаної норми Закону України «Про прокуратуру», прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Позивач надав відповідачу 01.11.2016 одночасно із заявою про призначення пенсії документи, що підтверджують наявність у нього на час звернення необхідної вислуги років, що перевищує 23 роки і складає на час звернення 23 роки 3 дні, з яких понад 18 років на посадах прокурорів, а саме: трудову книжку НОМЕР_1, диплом НОМЕР_2, довідку прокуратури Житомирської області від 01.11.2016 за №11-652 вих16.

У свою чергу відповідач, за результатами розгляду заяви про призначення пенсії за вислугу років та наданих документів, не заперечував наявності у позивача необхідної для призначення пенсії вислуги років, що, відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України, не підлягає доказуванню.

Крім того представник відповідача в ході судового розгляду справи не спростувала доводів позивача з цього приводу та вказала, що єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років є те, що відповідно до п. 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213, оскільки до 01 червня 2015 року не прийнято закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», тощо, та по цій причині з 01.06.2015 пенсії в порядку на умовах, визначених вказаними законами не призначаються.

Проте з такими висновками відповідача погодитись не можна, виходячи з наступних підстав.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як зазначено в частині 3 статті 8 Основного Закону, норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Також однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Окрім цього, у рішенні Конституційного Суду України у справі №1-9/2015 від 13 травня 2015 року зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, у якій визнається й діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частина перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституції України). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним з яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України). Конституційний Суд України зазначив, що Основний Закон України закріплює основоположні засади права громадян на соціальний захист, і відносить до законодавчого регулювання механізм реалізації цього права (абзац сьомий пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 20 червня 2001 року №10-рп/2001). За Конституцією України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції та законів України, у тому числі в сфері соціального захисту (пункти 1, 3 статті 116).

Виходячи з висловленого в рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Будь які зміни до статті 86 вказаного Закону № 1697-VII щодо відсутності права працівників прокуратури України на звернення до державних органів Пенсійного фонду України та призначення пенсії за вислугу років законодавцем, Верховною Радою України, на даний час не внесено та не прийнято. Наявність і чинність даної норми Закону на час звернення позивача за призначенням пенсії за вислугу років підтвердив і визнав відповідач у своєму запереченні від 01.12.2016 №12079/10 на адміністративний позов.

Вищезазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10 грудня 2013 року (справа №21-348а1) та від 17 грудня 2013 року (справа №21-445а13).

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону в часі, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При цьому, відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження правомірності відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, а також на спростування доводів позивача. Посилання відповідача у запереченні на адміністративний позов на Рішення Конституційного суду України №20-рп/2011 від 26.12.2011 у справі №1-42/2011 за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" є безпідставним і не аргументованим, оскільки не має відношення до предмету судового розгляду по даній справі.

Враховуючи наведене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Як вбачається з оригіналу квитанції про сплату судового збору, при зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп., які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Керуючись статтями 19, 22 Конституції України, ст. 501 Закону України «Про прокуратуру», п. 5 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи», статтями 9, 11, 69-86, 128, 158-163, 167, 183-2 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р..

Зобов'язати Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, згідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», з дня звернення із завою про призначення пенсії, а саме з 01.11.2016 року, у розмірі 60% від середньомісячного заробітку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у виді сплати судового збору у сумі 551,20 гривень.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Корольовський районний суд м. Житомира, з врахуванням застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (проголошенні при закінченні розгляду справи вступної та резолютивної частини постанови), протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків апеляційного оскарження.

Суддя Р. А. Галасюк