Ухвала суду № 63517056, 19.12.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/5693/16-ц 19.12.2016 19.12.2016 19.12.2016

Справа №489/5693/16-ц Головуючий у першій інстанції Кирильчук О.І.

Провадження №22-ц/784/2722/16 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Ухвала

Іменем України

19 грудня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Лептугою С.С.,

за участі: представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 листопада 2016 року, постановлену у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 і ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша Миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 пред'явила вищевказаний позов до ОСОБА_6 і ОСОБА_8, в якому просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу будинку від 09 червня 1977 року, що був посвідчений нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори, в частині зазначення відомостей про покупця, вказавши її покупцем та визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

Одночасно до позовної заяви додано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на вищезазначений житловий будинок АДРЕСА_1, та заборони приватному нотаріусу Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області ОСОБА_9 видавати свідоцтво про право власності на зазначений будинок.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 листопада 2016 року відкрито провадження у справі за даним позовом.

Наступною ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 листопада 2016 року у задоволені заяви про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу скасувати та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції вважав, що реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову не доведена.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

Як зазначено в п.4 Рішення Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року №4-рп/2011 «У справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України», інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.

Колегія суддів бере до уваги, що за змістом ст.ст.151-154 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені ЦПК України заходи забезпечення позову.

Надаючи судове тлумачення названим нормам, Пленум Верховного Суду України в пунктах 1-4 своєї постанови за №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначив, що під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання норм чинного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, у разі необхідності, на будь-якій стадії розгляду справи, за умови, що невжиття заходів забезпечення утруднить чи зробить неможливим виконання рішення, може забезпечити позов, застосувавши один або декілька видів забезпечення, у тому числі і накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

За змістом ч.1 ст.151 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, де повинно бути зазначено:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому, у разі необхідності суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Як вбачається за матеріалів справи, на підставі договору купівлі - продажу від 09 червня 1977 року ОСОБА_11 придбала у власність цілий житловий будинок АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 померла.

Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшов, у тому числі, і спірний житловий будинок.

14 червня 2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченком І.М. заведено спадкову справу за №23/2016, номер у спадковому реєстрі 59100749.

Відповідно до копії матеріалів спадкової справи, в межах передбаченого законом строку із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_6, який є чоловіком померлої, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які є дочками спадкодавця. Також, до приватного нотаріуса звернувся син спадкодавця - ОСОБА_12, із заявою про відмову від своєї частки спадщини на користь ОСОБА_4

У листопаді ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, в якому просила визнати частково недійсним договір купівлі-продажу спірного будинку від 09 червня 1977 року, що був посвідчений нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори, в частині зазначення відомостей про покупця, вказавши покупцем її та визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Оскільки зазначений будинок є на разі спадковим майном на яке претендує відповідач ОСОБА_6, позивач також звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на цей будинок та заборонити приватному нотаріусу видавати свідоцтво про право власності на нього.

За правилами п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб.

Враховуючи, що позивачем заявлена вимога майнового характеру відносно нерухомого майна, яке належало ОСОБА_11, і право власності на яке вона бажає набути у судовому порядку, то для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання прийнятого за її позовом рішення, в разі задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідно вжити заходів забезпечення позову у спосіб накладання арешту на спадковий будинок.

За такого, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову є помилковим та не ґрунтується на нормах процесуального права, а посилання суду на можливість отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину на частку у спірному житловому будинку нарівні з відповідачем, є необґрунтованим.

В зв'язку з порушенням судом норм процесуального закону у відповідності до п.2 ч.1 ст.312 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали, якою заяву ОСОБА_4 слід задовольнити частково та застосувати заходи забезпечення її позову шляхом накладення арешту на житловий будинок, власником якого зареєстрована ОСОБА_11 на підставі договору купівлі - продажу від 09 червня 1977 року, посвідченого нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №6-2545.

При цьому, колегії суддів вважає, що даний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем позовними вимогами.

Щодо вимог заяви про необхідність також застосувати такий вид забезпечення позову, як заборона приватному нотаріусу видавати свідоцтва про право власності на зазначений будинок, то на думку колегії вони не підлягають задоволенню, оскільки в порядку ст.42 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року (з наступними змінами та доповненнями) вчинення зазначеної нотаріальної дії може бути зупинено нотаріусом, до того ж, у спадковій справі міститься повідомлення ОСОБА_4 про розгляд судом даного спору, та приватним нотаріусом свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом нікому із спадкоємців не видане.

Керуючись ст.ст. 307,312,315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 листопада 2016 року - скасувати та постановити нову ухвалу.

Заяву ОСОБА_4 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 і ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша Миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити частково.

Накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_1, власником якого зареєстрована ОСОБА_11 на підставі договору купівлі - продажу від 09 червня 1977 року, посвідченого нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за №6-2545.

У задоволенні інших вимог заяви ОСОБА_4 - відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина