Ухвала суду № 63517049, 19.12.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/6582/16-ц 19.12.2016 19.12.2016 19.12.2016

Провадження №22-ц/784/2758/16

Справа № 490/6582/16-ц

Провадження 22ц-/784/2758/16 Головуючий у 1 - й інстанції Гуденко О.А.

Категорія 53 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

19 грудня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої - Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,

за участю:

- позивача ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4,

- представників відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Комунального закладу Миколаївської міської ради «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка»

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2016 року ухвалене за позовом ОСОБА_3 до Комунального закладу Миколаївської міської ради «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка» про скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

29 червня 2016 року ОСОБА_3 пред'явила до суду позов до Комунального закладу Миколаївської міської ради «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка» (далі - КЗ ММР «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка») про скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, що проявилася у невиконанні розпорядження головного лікаря та у неправомірній відсутності на робочому місці упродовж одинадцяти робочих днів та відшкодування компенсації моральної шкоди 3 000 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона перебуває у трудових відносинах з відповідачем, де з 01 березня 2013 року працює на посаді лікаря - стоматолога-терапевта лікувально-хірургічного відділення № 1.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2016 року, яке набрало законної сили 17 травня 2016 року, визнано незаконним та скасовано наказ головного лікаря від 11 лютого 2016 року № 38, яким її було направлено на роботу у військово-лікарську комісію Ленінського району м. Миколаєва з 15 лютого 2016 року.

Наказом головного лікаря від 22 червня 2016 року № 114 їй було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, у невиконанні розпоряджень головного лікаря та неправомірної відсутності з 23 травня по 06 червня 2016 року на робочому місці саме у лікувально - хірургічному відділенні № 1 протягом робочого часу.

Проте, за вказаний період, за вказівкою головного лікаря її не допустили до роботи у це відділення, не забезпечили їй належного робочого місця, про що вона щоденно письмово повідомляла головного лікаря поліклініки.

Тому позивач вважала, що наказ про накладання дисциплінарного стягнення винесений з особистих мотивів головного лікаря, суперечить нормам трудового законодавства, вимогам посадової інструкції лікаря, правилам внутрішнього трудового розпорядку та підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності відсутні.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила скасувати цей наказ та стягнути компенсацію заподіяної моральної шкоди.

-2-

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на дотримання чинного законодавства при накладенні дисциплінарного стягнення.

Рішенням Центрального районного суду Миколаївської області від 28 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 114 від 22 червня 2016 року про накладання дисциплінарного стягнення та стягнуто з відповідача на користь держави 551 грн. 20 коп. судового збору.

Відмовлено у задоволенні інших позовних вимог.

В апеляційній скарзі КЗ ММР «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка», посилаючись на неналежну оцінку судом наданих доказів та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В запереченнях на апеляційну скаргу позивач посилалася на її необґрунтованість.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування дисциплінарного стягнення, суд першої інстанції виходив з того, що догану позивачу оголошено за проступок, який не можна вважати вчиненим без поважних причин, а тому наказ видано незаконно.

Водночас, відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд вважав, що захист прав позивача судовим рішенням є еквівалентною компенсацією моральної шкоди, завданої з вини відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Так, за змістом ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний, крім іншого, роз'яснити працівникові його права і обов'язки, проінформувати під розписку про умові праці та визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами.

Згідно п. 15 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників КЗ ММР «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка», затверджених зборами трудового колективу протоколом від 04 березня 2013 року № 3, власник або уповноважений ним орган закладу, установи, організації, підприємства зобов'язаний правильно організувати працю працівників, щоб кожен працював за своєю спеціальністю і кваліфікацією, мав закріплене за ним робоче місце, своєчасно до початку роботи, що доручається, був ознайомлений із встановленим завданням і забезпечений роботою протягом усього робочого дня (зміни); забезпечити здорові і безпечні умови праці, справний стан інструментів, верстатів та іншого обладнання, а також нормативними запасами сировини, ліків, засобів медичного призначення, матеріалами та іншими ресурсами, необхідними для безперебійної і ритмічної роботи.

Розділом 5 цих Правил передбачено графік щоденної роботи лікарів у дві зміни.

Статтею 119 КЗпП України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Положеннями ст. ст. 147, 149 КЗпП України передбачено, що до працівника за порушення трудової дисципліни може бути застосовано стягнення у вигляді догани або звільнення.

-3-

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 перебуває у трудових відносинах з відповідачем, де з 01 березня 2013 року працює на посаді лікаря - стоматолога-терапевта лікувально-хірургічного відділення № 1.

Наказом головного лікаря від 11 лютого 2016 року № 38 позивача було направлено на роботу у військово-лікарську комісію Ленінського району м. Миколаєва з 15 лютого 2016 року (а.с.12). Позивач оскаржила цей наказ у судовому порядку. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2016 року наказ визнано незаконним та скасовано (а.с.16-17).

З пояснень сторін вбачається, що зазначене судове рішення вони отримали лише після набрання ним законної сили, а саме 23 травня 2016 року.

Листом від 30 травня 2016 року відповідач повідомив позивача про намір оскаржити це рішення суду в апеляційному порядку (а.с. 24).

При цьому, належних та допустимих доказів того, що адміністрацією поліклініки позивача було проінформовано про режим роботи з 23 травня по 06 червня 2016 року та вжито усіх заходів щодо визначення робочого місця та часу (графіку роботи), забезпечення умов праці необхідними для роботи засобами, відповідач суду не надав, хоча, згідно положень ст. 60 ЦПК України, це є його обов'язком.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 06 липня 2016 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу головного лікаря від 11 лютого 2016 року № 38 (а.с.67-68).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 кожного робочого дня з 23 травня 2016 року по 06 червня 2016 року письмово зверталась до головного лікаря з проханням допустити її до роботи в поліклініку, надавши робоче місце та можливість виконувати трудові обов'язки (а.с. 26-36)

Зі змісту доповідних завідуючої ЛХВ № 1 Ярасової О.С., виправлених табелів обліку робочого часу за травень, червень 2016 року, актів від 10 та 17 червня 2016 року роботодавцем виявлено, що ОСОБА_3 у спірний період була відсутня на робочому місці в поліклініці та не надала з цього приводу пояснень за розпорядженням головного лікаря.

Наказом № 114 від 22 липня 2016 року ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, у зв'язку з невиконанням законних розпоряджень головного лікаря та прогулом без поважних причин, допущених з 23 травня по 06 червня 2016 року (а.с.6). 23 червня 2016 року позивача ознайомлено з наказом.

Пунктом 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що працівник може бути звільнений з роботи за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого часу), допущений без поважних причин.

Як встановлено відповідач не проінструктував позивача і не визначив їй робоче місце, умови праці, після набрання законної сили рішенням суду від 05 травня 2016 року, яким скасовано наказ від 11 лютого 2016 року № 38 про направлення позивача на роботу у військово-лікарську комісію Ленінського району м. Миколаєва з 15 лютого 2016 року.

Отже, на думку колегії суддів, у спірний період позивач не мала можливості виконувати свої посадові обов'язки, оскільки відповідачем не було вжито належних та необхідних заходів для цього. Тому доводи відповідача про невиконання позивачем посадових обов'язків лікаря, правил внутрішнього трудового розпорядку без поважних причин, є необґрунтованими, оскільки не підтверджено доказами, що вірно констатував і суд першої інстанції.

-4-

При цьому, самі по собі пояснення завідуючої ЛХО №1 Ярасової О.С. від 06 червня 2016 року про інформування цієї ж дати позивача про режим її роботи не заслуговують на увагу, оскільки не свідчать про належне виконання керівництвом поліклініки обов'язку щодо організації праці позивача у спірний період роботи.

Табеля та графіки обліку використання робочого часу по поліклініці не є належним доказом поінформованості ОСОБА_3 про режим роботи.

Аналізуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність на робочому місці ОСОБА_3 з 23 травня по 06 червня 2016 року не можна вважати прогулом без поважних причин, а ненадання позивачем пояснень з цього приводу на листи головного лікаря, з огляду на її неодноразові заяви про забезпечення умов праці та допуску до роботи, обґрунтованими для дисциплінарної відповідальності, у зв'язку з тим оскаржений наказ не можна вважати законним. Тому суд вірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині.

Посилання суду на необґрунтовану вибірковість визначення роботодавцем періоду прогулу позивача та не реєстрацію ним доповідних про невихід позивача на роботу, ненадання відповідей на заяви останньої, є передчасними, проте вони не вплинули на правильність остаточних висновків суду.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду.

Позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є похідними.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 погодилась із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. У зв'язку з тим, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення суду в цій частині.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду, а також доводили б порушення норм матеріального права та такі порушення процесуальних норм, які призвели до невірного вирішення справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Комунального закладу Миколаївської міської ради «Миколаївська міська стоматологічна поліклініка» відхилити, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова