Ухвала суду № 63514953, 15.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2016 року м. Київ К/800/11825/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хай-Рейз Констракшнз» до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2013 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Хай-Рейз Констракшнз» (далі - позивач, ТОВ «Хай-Рейз Констракшнз») звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Іллічівську Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) № 0000012350 від 10 січня 2012 року за яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Хай-Рейз Констракшнз» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 106352,00 гривень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2013 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги зазначає, що реальність господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Енергорежим» не підтверджена, а тому такі є нікчемними.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

ТОВ «Хай-Рейз Констракшнз» зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 22.11.2005 року. На час проведення податковим органом перевірки позивач перебував на обліку в ДПІ в м. Іллічівську, був платником ПДВ згідно відповідного свідоцтва, виданого тією ж податковою 30.01.2007 року.

В період з 23.12.2011 року по 27.12.2011 року працівниками ДПІ проведено зустрічну звірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Енергорежим» за квітень 2011 року, за результатами якої 28.12.2011 року складений акт № 3862/23-0304/33832730 від 28.12.2011 року.

За результатами звірки встановлено порушення ТОВ «Хай-Рейз Констракшнз» вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України, внаслідок чого безпідставно сформований податковий кредит в квітні 2011 року на суму ПДВ 106351,80 грн. при відсутності підтвердження факту поставки послуг від ТОВ «Енергорежим» та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за квітень 2011 року на 106352 грн.

На підставі акту звірки ДПІ 10.01.2012 року складено податкове повідомлення рішення № 0000012350, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 106 352 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 1 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Фактичною підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань стали висновки відповідача зазначені в акті перевірки про вчинення позивачем з ТОВ «Енергорежим» правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки вказані правочини, на думку відповідача, є нікчемними.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За правилами ч.ч. 1-2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом не дійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, ст. 228 ЦК України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 року.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що застосування наслідків недійсного правочину, які були укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом та у податкового органу відсутні повноваження щодо визнання правочинів нікчемними при проведенні перевірки платників податків, оскільки законодавством встановлено спеціальну судову процедуру для визнання правочинів нікчемними/недійсними, що не була дотримана відповідачем та свідчить про відсутність підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, за змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Енергорежим».

03.09.2007 року ТОВ «Хай-Рейз Констракшнз» уклало договір № 03/09-07 генерального підряду на капітальне будівництво з ТОВ «Жилстройсервіс - 1», за п. 2.1 якого позивач, як генеральний підрядник, зобов'язувався здійснити комплекс робіт по капітальному будівництву та здачі в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта - пансіонату сімейного типу, розташованого за адресою, м. Одеса, вул. Золотий берег, 27.

22.03.2011 року позивач з метою виконання своїх обов'язків по договору № 03/09-07 від 03.09.2007 року, укладеного з ТОВ «Жилстройсервіс - 1», уклало договір підряду з ТОВ «Енергорежим» по виконанню комплексу робіт по монтажу системи вентиляції і здачі в експлуатацію завершеного об'єкта будівництва за адресою: Одеса, вул. Золотий берег, 27, секція № 1.

25.03.2011 року позивач передав ТОВ «Енергорежим» робочу документацію по вентиляції житлових будинків за адресою: Одеса, вул. Золотий берег,27, секція № 1, що підтверджується актом прийому-передачі (т. І а.с. 175-194).

На виконання укладеного договору ТОВ «Енергорежим» здійснило комплекс робіт по монтажу системи вентиляції на об'єкт будівництва за адресою: Одеса, вул.Золотий берег,27, секція № 1, що підтверджується довідками про вартість виконаних робіт за травень 2011 року, актом прийому виконаних підрядних робіт за травень 2011 року, податковими накладними, виписаними ТОВ «Енергорежим», виписками з банківського рахунку ТОВ «Хай-Рейз Констракшнз», з яких вбачається, що позивач на підставі п. 4.1.1 договору підряду здійснив передоплату ТОВ «Енергорежим» за придбання матеріалів та обладнання в сумі 638110,80 грн., в т.ч. ПДВ - 106 351,80 грн.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент ТОВ «Енергорежим» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Відповідачем на надано доказів порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Згідно правової позиції висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Енергорежим», оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності позивача.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд.

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2013 року у справі № 2а-1570/775/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна