Ухвала суду № 63514850, 15.12.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2016 року м. Київ К/800/42504/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіа Макс» до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіа Макс» на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіа Макс» (далі - позивач, ТОВ «Авіа Макс») звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач, ДПІ) від 30.04.2015 року № 0002382205.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем норм п.198.1 п.198.3 п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні даних позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у позивача були відсутні підстави відображення наслідків господарських операцій з контрагентами в податковому обліку, оскільки такі не підтверджені належними первинними документами які б у повній мірі відображали зміст господарських операцій, транспортування товару, а тому вищевказане податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято правомірно.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про його скасування, як такого, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково. У доводах касаційної скарги зазначає, що висновки викладені в акті перевірки є протиправними та необґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення незаконним, оскільки позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми сплаченого ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів у контрагентів (ТОВ «ЄН-ГРУПП», ТОВ «ПРОМЛАЙН ГРУП»), що підтверджені належним чином оформленими податковими накладними та іншими документами бухгалтерського обліку. Крім того, судом апеляційної інстанції протиправно не враховано показання свідка - водія який здійснював перевезення товару.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Авіа Макс» по взаєморозрахунках з контрагентами ТОВ «ЄН-ГРУПП» та ТОВ «ПРОМЛАЙН ГРУП» за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 1015/2205/37085006 від 20.04.2015 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Авіа Макс» по взаєморозрахунках з контрагентами ТОВ «ЄН-ГРУПП» та ТОВ «ПРОМЛАЙН ГРУП» за період з 01.09.2014 року по 30.09.2014 року (а.с.13-39).

У висновках вказаного акту перевірки зазначено про порушення позивачем вимог: п. 198.1 п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого ТОВ «Авіа Макс» занижено податок на додану вартість за вересень 2014 року в загальній сумі 182813 грн.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між ТОВ «ЄН-ГРУПП» та ТОВ «ПРОМЛАЙН ГРУП», оскільки перевіркою не підтверджено рух активів та підтвердження фактичного отримання товару від контрагентів у зв'язку із відсутністю у останніх трудових та матеріальних ресурсів.

Зазначені висновки акта перевірки № 1015/2205/37085006 від 20.04.2015 року стали підставою для прийняття податкового повідомлення - рішення № 0002382205 від 30.04.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 274220 грн., в тому числі за основним платежем - 182813 грн. та штрафними санкціями - 91407 грн. (а.с.40).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Мета отримання доходу, як кваліфікуюча ознака господарської операції, передбачає наявність у кожній операції розумної економічної причини (ділової мети), самостійної від податкової економії.

Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають право на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Отже, в даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагентів товарів, судовими інстанціями перевірялись фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його контрагентів надати обумовлені договорами поставки товари, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентами з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням, можливість поставки продукції за договором самостійно.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Авіа Макс» та ТОВ «ПРОМЛАЙН ГРУП» укладено договір поставки № 110 від 26.08.2014 року, відповідно до умов якого, продавець (ТОВ «ПРОМЛАЙН ГРУП») зобов'язується відповідно до умов даного договору поставляти узгодженими партіями покупцеві (ТОВ «Авіа Макс») продукцію, а саме запчастини, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару на умовах даного договору.

На виконання вказаного договору та в підтвердження господарської операції, позивачем надано суду податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, товарно-транспорті накладні (т. І а.с. 73-123).

Крім того, між ТОВ «Авіа Макс» та ТОВ «ЄН-ГРУПП» укладено договір поставки № 113 від 03.09.2014 року, відповідно до умов якого, продавець (ТОВ «ЄН-ГРУПП») зобов'язується відповідно до умов даного договору поставляти узгодженими партіями покупцеві (ТОВ «Авіа Макс») продукцію, а саме запчастини, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити кожну партію товару на умовах даного договору.

На виконання вказаного договору та в підтвердження господарської операції, позивачем надано суду податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, довіреності на отримання товару (т. І а.с. 124-181).

Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази, дійшов висновку, що надані позивачем документи бухгалтерського обліку у повній мірі не відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники, не підтверджують фактичне здійснення таких, з огляду на наступне.

Пунктом 3.2 вищезазначених договорів передбачено, що передача товару проводиться зі складу продавця або за домовленістю. Перевезення продукції з складу продавця на склад покупця, порядок оплати транспортних послуг перевізника, порядок відшкодування витрат по доставці товару визначається додатковим погодженням сторін. (т. І, а.с. 73, 124).

Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів погодження умов перевезення товарів із задекларованими контрагентами.

Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності у контрагентів позивача по договорам поставки власних або орендованих офісних та складських приміщень, власних, орендованих або залучених транспортних засобів, трудових ресурсів необхідних для здійснення звичайної господарської діяльності та, зокрема, для виконання спірних операцій.

Наявність належним чином оформлених первинних документів за спірними операціями не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки не підтверджує реальність господарських операцій у своїй сукупності.

Крім того, судом першої інстанції в якості свідка допитано ОСОБА_4, який пояснив, що працює на ТОВ «Авіа Макс» за сумісництвом на посаді інженера. До кола його обов'язків, з поміж іншого, входить поставка орендованим позивачем транспортним засобом (Mazda CX-5), товарів з метою використання у господарській діяльності. Зазначив, що 21.09.2014 року на підставі наказу про відрядження ним на автомобілі Mazda CX-5 здійснено виїзд до міста Херсон з метою отримання придбаних у ТОВ «ЄН-ГРУПП» та ТОВ «ПРОМЛАЙН ГРУП» товарів. При цьому, перед виїздом він отримав контактні телефони відповідальних осіб вказаних контрагентів. Доїжджаючи до м. Херсон 22.09.2014 року, він зателефонував до відповідальних осіб контрагентів та отримав товар згідно товаросупровідних документів. Предметом купівлі були дрібні запчастини до авіаційного транспорту. Також свідок зазначив, що на отримання запчастин його уповноважено згідно довіреності, яка була пред'явлена при отриманні товару. Крім того, свідок пояснив, що поїздка мала місце тільки 22.09.2014 року та носила разовий характер, проте не виключив можливість того, що окремі товаросупровідні документи могли бути датованими й іншими числами.

Свідком не зазначено повного переліку отриманих товарів, що унеможливлює їх ідентифікацію відповідно до наявних в матеріалах справи первинних документах.

Згідно наданих до суду копій товарно-транспортних накладних, вбачається що такі складені у різні дати вересня 2014 року, що свідчить про неможливість здійснення платником податку зазначених господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна.

Таким чином, вказані первинні документи, які засвідчують певні юридичні факти, не містять підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЄН-ГРУПП», ТОВ «ПРОМЛАЙН ГРУП»

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договором не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які б у повній мірі відображали зміст господарської операції та їх вартісні показники, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності контрагентів позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, а тому у позивача були відсутні підстави відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку та податкове повідомлення-рішення відповідача № 0002382205 від 30.04.2015 року винесено правомірно.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіа Макс» залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року у справі № 802/1394/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна