Ухвала суду № 63514231, 15.12.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2016 року Справа № 876/8811/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_1

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: не зявився

відповідача по справі: не зявився

третьої особи 1 по справі: представника ОСОБА_2

третьої особи 1 по справі: представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Ужгородської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізична особа-підприємець ОСОБА_5, фізична особа-підприємець ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 16 липня 2009 року №1181 «Про перелік земельних ділянок, які підлягають продажу шляхом аукціону»,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_4, у вересні 2016 року звернувся в суд з позовом до Ужгородської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача фізична особа-підприємець ОСОБА_5, фізична особа-підприємець ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 16 липня 2009 року №1181 «Про перелік земельних ділянок, які підлягають продажу шляхом аукціону».

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що згідно відповіді Ужгородської міської ради від 02.09.2009 року №727/03-23, позивач був присутній на пленарному засіданні міської ради, зокрема, при розгляді рішення V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 16 липня 2009 року №1181 «Про перелік земельних ділянок, які підлягають продажу шляхом аукціону» і з ймовірністю можна припустити, що і голос позивача був врахований за прийняття цього рішення. Однак, як додатково зазначає позивач, в вересні 2008 року він виїхав на постійне місце роботи до Угорщини на посаду керівника торговельно-економічної місії у складі Посольства України в Угорській ОСОБА_7, де й працював на різних посадах безперервно до 15.01.2014 року, а тому ні в місті Ужгород, ні в Україні 16 липня 2009 року не перебував.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року в справі №308/9099/16а позов було залишено без розгляду з мотивів повторної неявки позивача у судове засідання.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року в справі №308/9099/16а та прийняти нову ухвалу, якою справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нову ухвалу про закриття провадження у справі. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що 16 липня 2009 року Ужгородською міською радою V сесії V скликання прийнято рішення №1181 «Про перелік земельних ділянок, які підлягають продажу шляхом аукціону».

За результатами проведеного аукціону з продажу земельних ділянок визначено переможця фізичну особу-підприємця ОСОБА_5 на земельну ділянку за адресою: пров. Мостовий, поз.1. У звязку з цим між ФОП ОСОБА_5 та Ужгородською міською радою укладено договір купівлі-продажу від 26.10.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №2597, відповідно до якого Ужгородська міська рада продала, а ФОП ОСОБА_5 купив земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 0,2000 га під комерційну діяльність, кадастровий номер №2110100000:01:001:0109.

На підставі вищезазначеного договору ФОП ОСОБА_5 видано Державний акт №011023500282 на право власності на земельну ділянку площею 0,20 га, розташовану за адресою: м. Ужгород, пров. Мостовий, поз.1.

Також за результатами проведеного аукціону з продажу земельних ділянок визначено переможця фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 на земельну ділянку за адресою: пров. Мостовий, поз.2,3. У звязку з цим між ФОП ОСОБА_6 та Ужгородською міською радою укладено договір купівлі-продажу від 07.06.2010 року № 100 земельної ділянки розміром 0,12 га для комерційної діяльності за адресою: м. Ужгород, пров. Мостовий, поз.3, кадастровий номер №2110100000:01:001:0111 та договір купівлі-продажу від 09.08.2010 року №101 земельної ділянки розміром 0,0600 га для комерційної діяльності за адресою: м. Ужгород, пров. Мостовий, поз.2, кадастровий номер №2110100000:01:001:0110. Після чого оформлено державні акти на право власності на земельні ділянки за адресою: м. Ужгород, пров. Мостовий, поз.2,3.

Згідно із ч.4 ст.13 ОСОБА_8 Закону держава забезпечує захист прав усіх субєктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. ОСОБА_8 України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст.41).

Субєктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

У відповідності до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України, право власності та право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній ОСОБА_7 Крим, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної ОСОБА_7 Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно норм ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Отже, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).

Згідно з частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, ОСОБА_7 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші субєкти публічного права.

Статтею 172 цього Кодексу встановлено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Міська рада у справі, яка розглядається, є суб'єктом цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин.

Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у її власності, міська рада відповідно до статті 5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Тобто, при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутня підпорядкованість одного учасника земельних правовідносин іншому, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення Товариства до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «субєкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Суд першої інстанції у відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вірно не прийняв до свого провадження справу, не віднесену до його юрисдикції, тобто не порушив принцип «суд, встановлений законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі прийняття субєктом владних повноважень рішення про перелік земель, які підлягають продажу шляхом аукціону та про проведення аукціону з продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення (тобто ненормативних актів, які вичерпують свою дію після їх реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття приватним підприємцем чи юридичною особою спірних земельних ділянок мають вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Предметом оскарження в даній справі є рішення органу місцевого самоврядування, яке є актом індивідуальної дії та вичерпало свою дію.

Крім того, у постановах Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.12.2014 року, від 11.11.2014 року по справі №21-493а14 викладена правова позиція з приводу юрисдикції спорів щодо захисту прав, які витікають з земельних відносин.

Так, у вказаних постановах Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України зазначено, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правомірності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2, 5 цього ж Кодексу міська рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Постанови Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.12.2014 року та від 11.11.2014 року містять висновки суду про те, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Отже, позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею чи вирішення питання передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами КАС.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Матеріалами справи стверджується, що спірне рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію, оскільки воно реалізоване шляхом проведення аукціону з реалізації земельних ділянок зазначених в ньому, укладення договорів купівлі-продажу та отримання державних актів про право власності на земельні ділянки.

Відповідно до п. 4 частини 1 статті 205 КАС України за наслідками пригляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати ухвалу суду і закрити провадження у справі.

Згідно п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Позиція суду апеляційної інстанції щодо непідсудності цієї справи адміністративним судам узгоджується і з позиціями судів касаційної та апеляційної інстанцій, які розглядали спір по скасування оскаржуваного рішення, однак у справі за іншими сторонами.

Так, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року провадження у справі про визнання протиправним та скасування рішення V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 16 липня 2009 року №1181 «Про перелік земельних ділянок, які підлягають продажу шляхом аукціону» в частині продажу земельної ділянки площею 0,12 га поз. 3 за позовом прокурора м. Ужгорода в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради та Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру закрито з мотивів непідсудності справи адміністративним судам. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2015 року при розгляді касаційної скарги Закарпатської обласної ради на вказану вище ухвалу суду апеляційної інстанції відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2015 року за аналогічним позовом вказаним вище, залишено без змін ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2015 року про закриття провадження у справі. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2015 року залишено в силі ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2015 року та ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2015 року про закриття провадження у справі за позовом прокурора м. Ужгорода в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради та Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру до Ужгородської міської ради, ФОП ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування в частині рішення V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 16 липня 2009 року №1181 «Про перелік земельних ділянок, які підлягають продажу шляхом аукціону».

Таким чином, з огляду на наведене вище, у суду апеляційної інстанції відсутні сумніви щодо необхідності закриття провадження у цій справі з мотивів непідсудності справи адміністративним судам в порядку КАС.

Керуючись ст.157, ч.3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.4 ч.1 ст.199, ст.203, п.4 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2016 року скасувати та провадження в справі №308/9099/16а - закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді Р.В. Кухтей

ОСОБА_9

Повний текст виготовлено 19.12.2016 року