Постанова № 63512649, 19.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5480/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бутенко А.В.,

за участю секретаря - Філімоненко А.О.,

сторін:

представник позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

представник відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Хедайатулла до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду з позовом звернувся Хедайатулла до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позові (а.с. 4-6).

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову з підстав зазначених у письмових запереченнях на позов (а.с. 27-30).

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши надані докази по справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що Хедайатулла, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України.

У вересні 2016 року Позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою щодо оформлення запрошення на отримання візи для вїзду в Україну відносно своєї матері, ОСОБА_3, 12.03.1953 р. н., та усіма необхідними документами, перелік яких визначено п. 2.2. Порядку оформлення запрошень іноземцям та особам без громадянства на отримання візи для вїзду в Україну, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.11.2013 № 1104, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 5 грудня 2013 року за № 2060/24592.

27.09.2016 року Начальником Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, ОСОБА_4, було прийнято рішення № 5/4-1491 про відмову щодо оформлення запрошення на отримання візи для вїзду в Україну. Підставою відмови відповідно до рішення № 5/4-149127.09.2016 року є ст. 15 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а саме : Особа, яку визнано біженцям або особою, яка потребує додаткового захисту має рівні з громадянами України права на пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом (а.с. 10-11).

Позивач вважає дане рішення протиправним, а тому оскаржив його у судовому порядку.

Оцінюючи рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України та доходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, які склалися між сторонами по справі врегульовані Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Наказом МВС України № 1104 від 15.11.2013 «Про порядок оформлення запрошень іноземцям та особам без громадянства».

Відповідно до п. 1.3. Порядку, термін «запрошення» - це документ, який є підставою для оформлення в дипломатичному представництві чи консульській установі України за кордоном короткострокової візи.

Короткострокова віза оформляється іноземцям та особам без громадянства з країн, з якими відповідно до міжнародних договорів чи законодавства України встановлено візовий порядок вїзду в Україну, якщо строк їх перебування не перевищує 90 днів протягом 180 днів з дати першого вїзду.

Згідно із п. 1.4. за оформленням запрошення може звернутися приймаюча сторона - зареєстровані в установленому порядку українські підприємства, установи та організації, представництва (філії) іноземних підприємств, установ, організацій, представництва міжнародних організацій (далі - юридичні особи), а також Фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України у звязку з навчанням, стажуванням, роботою або на інших законних підставах та запрошують чи приймають іноземців та осіб без громадянства (далі - фізичні особи).

Відповідно до п. 2.2. для оформлення запрошення до територіального органу чи підрозділу ДМС України за місцем свого проживання фізичні особи подають такі документи:

- заяву фізичної особи для оформлення запрошення іноземцю чи особі без громадянства на отримання візи для вїзду в Україну (додаток 1);

- паспортний документ (після предявлення повертається) та копію його сторінок з особистими даними;

- посвідку на постійне чи тимчасове проживання (після предявлення повертається) та копію її сторінок з особистими даними (якщо приймаючою стороною є іноземець чи особа без громадянства);

- копію сторінки паспортного документа іноземця або документа. що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними особи, що запрошується, з перекладом українською мовою, засвідченим у встановленому порядку;

- інформацію, що підтверджує наявність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, повязаних з перебуванням іноземця та особи без громадянства на території України.

Судом встановлено, що Позивачем при зверненні до Відповідача, до заяви було надано наступні документи:

- копія паспорта громадянина України Хедайатулла;

- копія сторінки проїзного документу біженця (TRAVEL DOCUMENT) з перекладом;

- довідку ПАТК «Приватбанк» від 20.09.2016 для отримання візи.

Таким чином, суд вважає, що Позивачем було дотримано вимоги п. 2.2. Порядку.

Крім того, щодо обмежень у здійсненні права на свободу пересування, то за діючим законодавством вони встановлені Законом України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. та Правилами оформлення віз для в'їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 року № 567; Порядком підтвердження достатнього фінансового забезпечення іноземців та осіб без громадянства для вїзду в Україну, перебування на території України, транзитного проїзду через територію України і виїзду за її межі та визначення розміру такого забезпечення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2013 року № 884, Інструкцією про порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства віз для вїзду в Україну і транзитного проїзду через її територію, затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України від 26 липня 2011 року № 196.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку вїхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено перелік підстав для відмови в наданні візи:

- загрози національній безпеці держави або охороні громадського порядку, забезпеченню охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають на території України;

- перебування у базі даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України;

- подання недійсного паспортного документа або паспортного документа, що належить іншій особі;

- подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених інших документів;

- відсутності дійсного полісу медичного страхування за умови можливості його оформлення на території держави, в якій подається відповідне візове клопотання;

- відсутності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до країни походження або транзиту до третьої країни чи можливості отримати достатнє фінансове забезпечення у законний спосіб на території України;

- відсутності доказів, що підтверджують мету запланованого перебування; відсутності документів, що дають можливість встановити намір заявника залишити територію України до закінчення дії візи;

- звернення заявника про припинення розгляду клопотання щодо оформлення візи.

Таким чином суд вважає, що жодна з вищезазначених підстав не може бути застосована до Позивача.

Крім того, мати Позивача, а саме ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 є біженцем, статус якого надано ОСОБА_5.

В 2015 році вже отримувала візу для вїзду до України на підставі проїзного документу біженця (TRAVEL DOCUMENT) №425040711, що підтверджено копією наданої візи (а.с. 26), і саме такий документ є документом, який видається біженцям для проїзду.

Суд враховує твердження відповідача про те, що категорія осіб, які є біженцями, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», виведена з поняття іноземець та особа без громадянства в окрему категорію осіб.

Разом з тим, суд зазначає, що право на свободу пересування має первинне закріплення у ст. 33 Конституції України, ст. 13 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Відповідно до ст. 13 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 року, кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну.

Статею 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину,для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, кожному, кто законно перебуває на території будь-якої держави, належить, у межах цієї території, право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Відповідно до статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-164 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Хедайатулла до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 27.09.2016 року Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про відмову в оформленні запрошення на отримання візи для вїзду в Україну особі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Зобовязати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина України Хедайатулла для оформлення запрошення іноземцю чи особі без громадянства на отримання візи для вїзду в Україну особі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) на користь Хедайатулла (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1060 (одна тисяча шістдесят) гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 19.12.2016 року.

Суддя Бутенко А.В.

.