Ухвала суду № 63506594, 14.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7955/16 Справа № 203/592/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики, трьох відсотків річних, інфляційних витрат, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 13 травня 2015 року він надав в борг ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 398500 грн., про що була складана відповідна розписка, згідно якої ОСОБА_3 повинен повернути грошові кошти в строк до 04 червня 2015 року. В зазначений строк останній кошти не повернув, посилаючись на труднощі, які виникли при веденні ним своїх справ, пов'язаних із бізнесом. До теперішнього часу отримані в борг кошти ОСОБА_3 не повернуто.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача: суму боргу в розмірі 398500 грн.; інфляційні витрати за період з 04 червня 2015 року по 02 лютого 2016 року в сумі 9003,49 грн. та 3 (три) % річних в сумі 7959 грн.

Окрім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 50000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 50000 грн. та судовий збір.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 було задоволено частково - стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача суму боргу за договором позики від 13 травня 2015 року в розмірі 1,20 грн., 3% річних за період з 05 червня 2015 року по 02 лютого 2016 року в сумі 2 коп., інфляційні витрати за період з червня 2015 року по лютий 2016 року в сумі 3 коп., а всього - 1,25 грн.

Також, даним рішенням на користь позивача з відповідача було стягнуто судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 551,20 грн.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що 13 травня 2015 року позивачем було надано ОСОБА_3 в борг кошти в сумі 398500 грн., які останній зобов'язався повернути в строк до 04 червня 2015 року.

Факт надання ОСОБА_2 коштів в борг відповідачу та їх отримання останнім на зазначених вище умовах підтверджується відповідною письмовою розпискою написаною власноруч ОСОБА_3, оригінал якої було досліджено судом в судовому засіданні та копія якої залучена до матеріалів справи.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідач ОСОБА_3 посилався на те, що в строк до 04 червня 2015 року ним було повернуто суму боргу, за виключенням 1 грн. 20 коп., на підтвердження чого надав письмові розписки від 20 травня 2015 року на суму 134540 грн., 27 травня 2015 року на суму 130200 грн. та 03 червня 2015 року на суму 133758,80 грн., а всього на суму 398498,80 грн., оригінали яких було оглянуто судом в судовому засіданні та копії залучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення заборгованості за договором позики від 13 травня 2015 року, суд першої інстанції керувався положеннями Цивільного кодексу України та виходив із наявних в матеріалах справи доказів щодо своєчасного погашення відповідачем боргу у розмірі 398498,80 грн.

Оскільки ОСОБА_3, на момент звернення позивача до суду із даним позовом, мав суму неповернутого боргу у розмірі 1,20 грн., то судом першої інстанції було нараховано на вказану суму 3% річних за період з 05 червня 2015 року по 02 лютого 2016 року, інфляційні витрати за період з червня 2015 року по лютий 2016 року.

Щодо відмови в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 50000 грн. та судових витрат на правову допомогу у розмірі 50000 грн., суд першої інстанції виходив із необґрунтованості, безпідставності та недоведеності ОСОБА_2 позовних вимог в цих частинах.

В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, при цьому зазначаючи, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам встановленим ст. 213 ЦПК України.

Зокрема, ОСОБА_2, зазначає, що повернуту суму відповідачем у розмірі 398498,80 грн. не можна сприймати до уваги, так як повернута останнім сума боргу не відповідає отриманій за договором позики від 13 травня 2015 року.

Крім того, апелянт зазначає, що вказані кошти згідно розписок від 20, 27 травня 2015 та 03 червня 2015 року були повернуті брату позикодавця - ОСОБА_6, замість особисто позивачу.

Однак колегія суддів не погоджується з такою позицією ОСОБА_2, оскільки матеріалами справи підтверджується факт повернення ОСОБА_3 грошових коштів ОСОБА_2 на загальну суму в розмірі 398498,80 грн., що підтверджується розписками.

Посилання апелянта на ту обставину, що грошові кошти передавались йому відповідачем для передачі брату ОСОБА_6 нічим об'єктивно не підтверджено, як і не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження існування будь-яких боргових зобов'язань між ОСОБА_7 та ОСОБА_3

Також, слід звернути увагу, що вказані розписки були складені в період до дати остаточного повернення боргу 04 червня 2015 року, визначеного в розписці щодо отримання коштів у розмірі 350000 грн., що також підтверджує факт повернення відповідачем боргу та прийняття коштів позивачем саме за договором позики від 13 травня 2015 року.

А тому, виходячи із вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова