Ухвала суду № 63502851, 12.12.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 732/370/16-ц Провадження № 22-ц/795/2082/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Карпинська Н. М. Доповідач - Скрипка А. А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Лакізи Г.П., Шевченка В.М.при секретарі:Покладі Д.В.за участю:ОСОБА_5, ОСОБА_6, його представника- ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ квартири, як об'єкта спільної сумісної власності,

в с т а н о в и в:

Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 29.09.2016 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про поділ квартири, як об'єкта спільної сумісної власності задоволено. У порядку поділу спільного сумісного майна - квартири АДРЕСА_1 (загальна площа: 75,7 кв.м, житлова площа 50,8 кв.м), визнано за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 2290 грн. 60 коп. в рахунок компенсації половини судових витрат, понесених на оплату вартості експертизи. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 2330 грн. 04 коп. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в сумі 1808 грн. 85 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та не узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права. ОСОБА_5 вказує, що спірна квартира була придбана нею під час перебування у шлюбі з позивачем, проте, 30.10.2008 року їх шлюб було розірвано рішенням Городянського районного суду м.Чернігова від 30.10.2008 року, яке набрало законної сили 10.11.2008 року. При цьому ОСОБА_5 зазначає, що на момент розірвання шлюбу вона з позивачем вирішили, що спірна квартира залишається у неї та їх дитини, а позивач забрав собі інше майно. ОСОБА_5 вказує, що після розірвання шлюбу позивач ще 4 роки проживав у спірній квартирі, а 10.07.2013 року його було знято з реєстрації у спірній квартирі. На думку ОСОБА_5, суд першої інстанції необґрунтовано не застосував позовну давність при вирішенні даного спору за заявою ОСОБА_5, з якою вона звернулась до суду першої інстанції до ухвалення судом рішення. ОСОБА_5 вважає, що фактично питання поділу спірної квартири було вирішено 30.10.2008 року Городянським районним судом при розгляді справи про розірвання шлюбу, і саме з цього часу позивачу стало відомо, що право власності на спірну квартиру залишено за ОСОБА_5 При цьому доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції помилково вирішив обчислювати час для застосування позовної давності з дати зняття позивача з реєстрації у спірній квартирі.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить відхилити апеляційну скаргу у зв'язку з її необгрунтованістю та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції від 29.09.2016 року, оскільки його висновки узгоджуються з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд на підставі приписів статті 308 ЦПК України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29.11.2002 року, ОСОБА_5, під час перебування з позивачем у зареєстрованому шлюбі, купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.6).Власником вказаної квартири є ОСОБА_5 (а.с.6 зворот).

30.10.2008 року рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області (а.с.25) було розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, зареєстрований 20.02.1993 року відділом ЗАГС держадміністрації Городянського району Чернігівської області за актовим записом №18.

Свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 НОМЕР_1 видано ОСОБА_6 19.12.2012 року (а.с.5).

Сторони по справі мають трьох дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с.26-28).

Як вбачається з вимог заявленого позову та після їх уточнення (а.с.2,96), позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що спірна квартира придбана відповідачем 29.11.2002 року, - під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, тому вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 28.07.2016 року №1706/1707/16-24 (а.с.58-71). поділ спірної квартири, з виділом 1/2 частини від загальної площі квартири шляхом проведення реконструкції (перепланування і переобладнання) приміщень існуючої квартири з метою влаштування ізольованої квартири у відповідності до ідеальної частки співвласника, не вбачається можливим, оскільки виходячи із умови виділення співвласнику 1/2 частки окремої квартири для ізольованого користування та заселення однією сім'єю, не можливо виконати вимоги нормативів.

09.09.2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із заявою про застосування строків позовної давності, в якій вона просить застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.80-81). У доводах вказаної заяви ОСОБА_5 стверджує, що остаточно відносини між сторонами припинилися у 2012 році, свідоцтво про розірвання шлюбу було отримано 19.12.2012 року, і кожна сторона залишилась із тією частиною спільного майна подружжя, про яку вони домовились. Оскільки до суду першої інстанції з даним позовом позивач звернувся 04.03.2016 року, ОСОБА_5 вказувала, що з 19.12.2012 року по 04.03.2016 року пройшло більше трьох років, тому вона просила суд застосувати строк позовної давності і відмовити у задоволенні вимог заявленого позову.

Вирішуючи вимоги заявленого позову, суд першої інстанції виходив з фактичних обставин справи та норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, зокрема,статей: 60, 69-72 Сімейного кодексу України, статей: 368, 369, 372 ЦК України.

При вирішенні даного спору по суті судом враховано, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 1706/1707/16-24 від 28.07.2016 року (а.с. 58-71), поділ квартири АДРЕСА_1, з виділом 1/2 частини від загальної площі квартири шляхом проведення реконструкції (перепланування та переобладнання) приміщень існуючої квартири з метою влаштування ізольованої квартири у відповідності до ідеальної частки співвласника виконати не можливо. За даних обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_6.(а.с.96) підлягають задоволенню, і за даних обставин за позивачем необхідно визнати право власності на 1/2 частину спірної квартири. При цьому у власності ОСОБА_5 залишається і їй належить інша 1/2 частина квартири з цілого, раніше за нею зареєстрованого права власності.

Заява ОСОБА_5 про застосування строків позовної давності від 09.09.2016 року (а.с.80-81), в якій відповідач просила суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог, була предметом дослідження суду першої інстанції. З даного приводу суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні, що вказана заява відповідача задоволенню не підлягає, оскільки її доводи не узгоджуються з фактичними обставинами справи, встановленими в ході судового розгляду даної справи.

Відповідно до приписів частини 2 статті 72 Сімейного кодексу України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Тобто, норма вказаної статті містить загальне правило, відповідно до якого перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов в матеріальному розумінні з урахуванням об'єктивних і суб'єктивних передумов.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що після ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу (дата ухвалення рішення: 30.10.2008 рік, дата набрання рішенням чинності: 10.11.2008 рік), від спільного проживання у сторін спору народилось двоє дітей: дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження НОМЕР_2 (а.с.26)), син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження НОМЕР_3 (а.с.27)).

Суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача відносно того, що позовну давність в даному випадку необхідно обчислювати від 19.12.2012 року, тобто, від дня, коли було отримано свідоцтво про розірвання шлюбу. Оскільки, як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, свідоцтво про розірвання шлюбу від 19.12.2012 року НОМЕР_4 (а.с.5) лише підтверджує дату звернення особи до відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби, і не може бути підтвердженням дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права власності. При цьому суд першої інстанції обгрунтовано виходив з приписів ч.2 статті 59 ЦПК України, відповідно до якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з паспорту позивача, виданого 25.02.1997 року Городянським РВУМВС України в Чернігівській області, НОМЕР_5 (а.с.4), позивача знято з реєстрації місця проживання за адресою розташування спірної квартири 10.07.2013 року. За даних обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що саме з цієї дати необхідно обчислювати день, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності. Як вбачається з матеріалів справи (а.с.2-3), з позовом про поділ квартири, як об'єкта спільної сумісної власності до суду першої інстанції позивач звернувся 04.03.2016 року. За даних обставин суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що позивачем не пропущено трирічний строк позовної давності звернення до суду з даним позовом.

Твердження відповідача відносно того, що фактично майно подружжя розділено між нею та позивачем відповідно до їх усної домовленості з позивачем при розірванні шлюбу, при цьому спірна квартира залишилась у власності позивача, а у відповідача - все інше придбане за час перебування у шлюбі майно, суд першої інстанції обгрунтовано до уваги не прийняв, пославшись при цьому на приписи статті 208 ЦК України та на відсутність належних і допустимих письмових доказів з даного приводу.

Твердження відповідача відносно того, що у позивача залишилось їх майно, а саме: автомобіль марки ГАЗ модель 33021, 2001 року випуску, скутер, мотоблок, компресори (2 штуки),верстати деревообробні (2 штуки), промислова швейна машинка, лобзик, торцовочний верстат, деревообробний фрезер та матеріали для виготовлення меблевої продукції, грошові кошти, які використовувались на комерційні цілі, як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог заявленого позову, оскільки відповідач має право на пред'явлення відповідного позову до ОСОБА_6 щодо розподілу вказаного майна.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості вказаного висновку суду першої інстанції не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

В ході судового розгляду даної справи було встановлено, що з позивача за рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 05.02.2013 року (а.с.95) на користь відповідача на утримання неповнолітніх дітей стягнуто аліменти, при цьому позивач і відповідач в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердили, що заборгованості у ОСОБА_6 по сплаті аліментів немає (а.с.97- 99).

З врахуванням наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в ході судового розгляду даної справи не встановлено обставин, які б могли бути підставою для зміни часток майна співвласників.

На підставі приписів статті 88 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, судом було проведено розподіл судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та нормам матеріального права не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_5 стверджує, що фактично поділ майна відбувся на момент ухвалення рішення Городянським районним судом Чернігівської області про розірвання шлюбу - 30.10.2008 року, і вказана обставина знайшла своє відображення в рішенні суду, в якому зазначено, що спору з приводу майна у сторін немає. Вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог заявленого позову, оскільки як вбачається з рішення Городянського районного суду Чернігівської області від 30.10.2008 року (а.с.25), предметом розгляду суду була позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу, питання щодо поділу майна подружжя судом не розглядалось і не вирішувалось в силу положень ч.1 статті 11 ЦПК України. У вказаному рішенні суду зазначено, що сторони не мають спору з приводу майна, проте, вказана обставина не свідчить про те, що фактично відбувся поділ майна між сторонами судом, як про це зазначає ОСОБА_5 в доводах апеляційної скарги, оскільки питання щодо поділу майна не було предметом судового розгляду.

Твердження апеляційної скарги відносно того, що на час розірвання шлюбу між сторонами існувала усна домовленість щодо розподілу майна, відповідно до якої спірна квартира мала залишатися у власності відповідача, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Оскільки вказані доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні статей 58, 59 ЦПК України. Відповідно до приписів ч.1,ч.4 статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язки доказування і подання доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що питання поділу спірної квартири було вирішено 30.10.2008 року Городнянським районним судом Чернігівської області при розгляді справи про розірвання шлюбу, і саме з цього часу позивач дізнався, що право власності на спірну квартиру залишено за відповідачем. Вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються її матеріалами. Як вбачається з рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 30.10.2008 року (а.с.25), предметом розгляду суду була позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу, питання щодо поділу майна подружжя судом не розглядалось і не вирішувалось в силу положень ч.1 статті 11 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 29 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: