Рішення № 63499790, 08.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7713/16

Головуючий у першій інстанції Бузовський В.В.

Доповідач Гончаренко В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі головуючого Гончаренко В.М.

суддів Короткова В.Д., Таварткіладзе О.М.

з участю секретаря Ярахмедова Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - Суворовська районна адміністрація Одеської міської ради, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька, про надання дозволу без згоди батька оформляти документи на тимчасовий виїзд або супроводу неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2016 року,-

встановила:

20.01.2016 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що малолітній ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживає з нею.

Шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано 24.04.2014року.

Після розірвання шлюбу вона зареєструвала шлюб з громадянином Австрії ОСОБА_6.

З метою належного виховання свого сина, вважає, що син повинен проживати разом із нею в Австрії, де постійно проживає її чоловік. Вона отримала візу на тимчасове проживання в Австрії, має роботу.

Крім цього, син має хворобу, яка не може бути вилікувана в Україні, проте в Австрії така хвороба лікується.

Відповідач не надає дозволу на виїзд дитини добровільно, а постійні звернення до суду щодо надання дозволу на кожний окремий виїзд пов'язані із розглядом справ в суді, що може призвести до зриву запланованого заздалегідь виїзду.

Відповідач позов не визнав.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи вищезазначене рішення незаконним та необґрунтованим, 07 жовтня 2016 року ОСОБА_7 звернулась до суду з апеляційною скаргою про скасування рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність i обґрунтованість рішення суду першої iнстанцiї та доводiв апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Частиною 3 ст. 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 передбачено, що дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 його батьками є ОСОБА_3, ОСОБА_9 /а.с.6/.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 розірвано 24.04.2014 року /а.с.10/.

ОСОБА_9, 29.09.2015 року зареєструвала шлюб з громадянином Австрії ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_6 /а.с.22, 24/.

Чоловік позивача ОСОБА_6, постійно проживає в Австрії, ОСОБА_2 отримала візу на проживання в Австрії.

На думку колегії суддів, заслуговують на увагу доводи ОСОБА_2, що метою її виїзду із малолітнім сином є здійсненення лікування малолітнього ОСОБА_4, який згідно до медичного висновку ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук» має діагноз: OU - «Гіперметропія слабого ступеню. Катаральний кон'юнктивіт» та здійснені відповідні рекомендації для лікування (а.с. 74, 183).

Згідно медичного висновку старшого лікаря, лікаря-спеціаліста з офтальмології та оптометрії доктора Штефана Радда (Австрія) встановлено аналогічний діагноз, а також зазначено, що адекватне обстеження та лікування в Україні неможливе (а.с. 76).

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків та в будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості (Принцип 6 Декларації прав дитини).

Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 160, ч. 1 ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

За Принципом 6 Декларації прав дитини малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли наявні виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір'ю.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 не заперечував проти проживання сина зі своєю матір'ю, однак згоди на виїзд дитини за кордон не давав через те, що він у такому випадку буде позбавлений спілкування та участі у вихованні дитини.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов»язків щодо виховання дитини, має заборгованість по аліментам /а.с.208/, дитину не відвідує, його життям не цікавиться.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Суворовської райадміністрації, від 18.08.2016 року, останнім надано дозвіл малолітньому ОСОБА_4 на виїзд за кордон з матір»ю без згоди та супроводу батька /А.С.72-73/.

Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює конкретний виїзд (одноразовий) дитини за кордон з визначенням його початку й закінчення, а не визначення постійного місця проживання дитини.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи відповідача не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у достатньому обсязі не перевірив вказаних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, наданим доказам не дав належної правової оцінки в сукупності та їх взаємному зв»язку, належним чином не перевірив протиріччя та суперечності наданих сторонами доказів у справі, та ухвалив помилкове рішення.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази в справі, й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, застосувавши ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», ст. 313 ЦК України, дійшов висновку про те, що в інтересах малолітньої дитини необхідно надати дозвіл позивачу на виїзд за державний кордон України до Республіки Австрія разом з матір'ю без згоди і супроводу батька, з 20 січня 2016 року по 28 грудня 2018 року.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.п.1, 3, 4 ст. 309, ч.2 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України без згоди та супроводу батька, про надання дозволу без згоди батька оформляти документи на тимчасовий виїзд або супроводу неповнолітньої дитини задовольнити частково.

Надати дозвіл на виїзд ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 за межі України в Республіку Австрія без дозволу /згоди/ батька дитини ОСОБА_3 строком з 08 грудня 2016 року по 28 грудня 2018 року.

Дозволити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1 або її офіційному представнику без згоди батька дитини ОСОБА_3, оформляти документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, за межі України в Республіку Австрія без дозволу /згоди/ батька дитини ОСОБА_3 строком з 08 грудня 2016 року по 28 грудня 2018 року.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М.Гончаренко

Судді В.Д.Коротков

О.М.Таварткіладзе