Рішення № 63495993, 01.12.2016, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 01.12.2016

Справа № 320/899/16-ц

Провадження № 2/320/1282/16

2016 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2016 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого: судді Дараган Л.В.

за участю секретаря: Данчук К.В.

за участю представників: позивача адвоката ОСОБА_1, відповідачів адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, розташованого в м. Мелітополі Запорізької області, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, приватного підприємства «ГСМ плюс», ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, ПП «ГСМ плюс», ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

В позові зазначено, що 20 жовтня 2015 року, приблизно о 17 годині 25 хвилин, відповідач ОСОБА_5, керуючи мікроавтобусом «MERCEDES-BENZ», державний номер НОМЕР_1, який належить відповідачу ОСОБА_6 та був переданий у користування відповідачу ПП «ГСМ плюс», рухався по маршруту здійснення перевозок пасажирів «Північний переїзд Новий Мелітополь», по вул. Дзержинського з боку вул. Молодіжної в напрямку вул. І. Франко в м. Мелітополі Запорізької області, на перехресті вул. Дзержинського та вул. ОСОБА_7 при повороті праворуч не впевнився в безпеці, невірно розрахував радіус повороту, правим заднім колесом виїхав на бордюрний камінь, внаслідок чого сталося падіння пасажира позивача, яка перебувала в салоні мікроавтобусу. В результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачу було заподіяно тілесні ушкодження. Внаслідок дорожньої пригоди позивачу було завдано матеріальну шкоду в розмірі 2458 гривень 02 копійок і моральну шкоду, яку вона оцінює у 6000 гривень 00 копійок. Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 2458 гривень 02 копійок та моральну шкоду в розмірі 6000 гривень 00 копійок, також понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 275 гривень 60 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 2000 гривень 00 копійок.

В судове засідання позивач не з'явилася, разом із цим, в попередніх судових засіданнях позивач позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі, а також пояснила, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася з вини відповідача ОСОБА_5, їй була спричинена матеріальна шкода в розмірі 2458 гривень 02 копійок на лікування і придбання медикаментів, яка до теперішнього часу ніким із відповідачів не відшкодована. Крім того, позивачу нанесена моральна шкода, яку вона оцінює у 6000 гривень 00 копійок, яка складається з перенесених нею постійних хвилювань, фізичних та душевних страждань.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з'явився, разом із цим, в попередніх судових засіданнях відповідач ОСОБА_5 позов не визнав та пояснив, що дійсно 20 жовтня 2015 року його попросив власник мікроавтобуса ОСОБА_6 на один день замінити водія на маршруті «Північний переїзд Новий Мелітополь», на що він погодився. Йому видали маршрутний лист, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, він пройшов медичний огляд та поїхав по маршруту. Приблизно після 17 години 00 хвилин, коли він рухався по вул. Дзержинського з боку вул. Молодіжної в напрямку вул. І. Франко в м. Мелітополі Запорізької області, перед поворотом праворуч перед ним несподівано виїхав інший автомобіль і він різко загальмував, а пасажир в салоні впала. Він рухався зі швидкістю 20 30 км/год, нічого не порушував. В ПП «ГСМ плюс» він не працює, на один день його ніхто на роботу не приймав, він просто підміняв водія на автобусі. Вважає, що оскільки його вини в дорожньо-транспортній пригоді немає, тому він нічого сплачувати позивачу не повинен.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнав в повному обсязі та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_5 на час дорожньо-транспортної пригоди не був володільцем мікроавтобусу «MERCEDES-BENZ», державний номер НОМЕР_1, тому відповідати за заподіяну позивачу шкоду не повинен. Також зазначає, що оскільки відповідач ПП «ГСМ плюс» було фактичним володільцем транспортного засобу і здійснювало діяльність із перевезення пасажирів автомобільним транспортом, тому саме цей відповідач має відшкодувати позивачу завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 позов не визнав та пояснив, що дійсно відповідач ОСОБА_6 є власником мікроавтобусу «MERCEDES-BENZ», державний номер НОМЕР_1, але він передав цей мікроавтобус у користування відповідачу ПП «ГСМ плюс», який на відповідній правовій підставі кервав і використовував цей транспортний засіб. В зв'язку із цим відповідач ОСОБА_6 не повинен нічого сплачувати позивачу. Вважає, що вимоги позивача безпідставні, розмір понесених позивачем витрат на лікування не доведений належними доказами, як-от чеками, виданими на ім'я позивача, так і відповідним медичним листом призначень. Тому просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача ПП «ГСМ плюс» не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи та про розгляд справи за його відсутності від нього не надходило, тому суд визнає його неявку неповажною, та вважає можливим ухвалити рішення за відсутності відповідача ПП «ГСМ плюс» на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідчення свідка, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 2, ч. 5 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно висновку судової медичної експертизи № 807 від 11 листопада 2015 року, у ОСОБА_4 було тілесне ушкодження закрита черепно-мозкова травма у виді струсу головного мозку. Зазначена черепно-мозкова травма кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний (більше 6, але не більше 21 дня) розлад здоров'я. Зазначене тілесне ушкодження утворилось від дії тупих предметів або при ударі об такі предмети, можливо у пасажира мікроавтобуса, що рухався, 20 жовтня 2015 року як вказано в постанові слідчого та зі слів потерпілої. Діагноз «забій поперекової області», що вказаний в медичній довідці травмпункту Мелітопольської міської лікарні № 1 від 20 жовтня 2015 року на ім'я ОСОБА_4 не враховувався як такий, що не підтверджений ніякими об'єктивними клінічними ознаками.

Згідно постанови старшого слідчого Мелітопольського відділу поліції Головного управління національної поліції України в Запорізькій області ОСОБА_8 від 26 листопада 2015 року, кримінальне провадження за № 12015080140005236 від 21 жовтня 2015 року було закрито в зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Згідно постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 грудня 2015 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_5 за ст. 124 КУпАП було закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначена постанова набрала законної сили 22 грудня 2015 року.

Також, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САЕ 882655, виданого 19 липня 2011 року Мелітопольським ВРЕР УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області, власником автобусу пасажирського «MERCEDES-BENZ 412 DПЕ», державний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_6.

Згідно тимчасового реєстраційного талону транспортного засобу ДАР № 028596, виданого 21 січня 2015 року Мелітопольським ВРЕВ УДАІ УМВС України в Запорізькій області, володільцем автобусу пасажирського «MERCEDES-BENZ 412 DПЕ», державний номер НОМЕР_1, є «ГСМ плюс», строк дії тимчасового реєстраційного талону до 17 січня 2018 року.

Згідно інформації територіального сервісного центру № 2343 Регіонального сервісного центру в Запорізькій області від 06 жовтня 2016 року, за відомостями комп'ютерної бази даних НАІС ДДАІ МВС України з 21 січня 2015 року на автомобіль «MERCEDES-BENZ 412 DПЕ», державний номер НОМЕР_1, було видано тимчасовий реєстраційний талон ДАР № 028596 на ПП «ГСМ плюс» до 17 січня 2018 року. З 07 червня 2016 року тимчасовий реєстраційний талон ДАР № 028596 було анульовано.

Дані обставини, встановлені судом, сторонами не оспорюються.

Крім того, в судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_9.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що позивач є її дочкою. 20 жовтня 2015 року ввечері вона разом із дочкою їхали в мікроавтобусі по маршруту № 11 «Північний переїзд Новий Мелітополь», відповідач ОСОБА_5 був за кермом цього мікроавтобусу. Спочатку вони їхали повільно, потім водій почав їхати дуже швидко. На зупинці по вул. Молодіжній в м. Мелітополі Запорізької області всі пасажири вийшли, а вони з дочкою поїхали далі, при цьому донька сиділа на одинарному сидінні на колесі. Під час повороту на перехресті вул. Дзержинського та вул. І. Франко маршрутку трухнуло, вона вдарилась ліктем та почула шум, а коли озирнулася, то побачила, що дочка впала. Після цього вона почала кричати водію, щоб він зупинився, але він не зупинився та швидко доїхав до зупинки, де став виганяти їх з маршрутки. Дочці стало погано, вона викликала поліцію, потім вони доїхали до кінцевої зупинки, де водій подзвонив власнику маршрутки, який приїхав і пропонував їм гроші. Потім прихали співробітники поліції, після чого їх із дочкою відвезли до лікарні. В лікарні дочку оглянули і сказали, що потрібна госпіталізація, але дочка відмовилась, бо у неї діти, яких потрібно доглядати, а потім дочка лікувалась амбулаторно.

Таким чином, зі свідчень допитаного в судовому засіданні свідка вбачається, що дійсно 20 жовтня 2015 року відбулася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої позивач як пасажир мікроавтобусу «MERCEDES-BENZ», державний номер НОМЕР_1, яким керував відповідач ОСОБА_5, отримала тілесні ушкодження.

Суд вважає, що відсутні підстави не довіряти свідченням допитаного в судовому засіданні свідка, її свідчення не суперечать одне одному, жодного противоречивого факту нею в судовому засіданні надано не було.

Таким чином, в ході судового розгляду було встановлено, що дійсно 20 жовтня 2015 року, приблизно о 17 годині 25 хвилин, відповідач ОСОБА_5, керуючи мікроавтобусом «MERCEDES-BENZ», державний номер НОМЕР_1, рухався по маршруту здійснення перевозок пасажирів «Північний переїзд Новий Мелітополь», по вул. Дзержинського з боку вул. Молодіжної в напрямку вул. І. Франко в м. Мелітополі Запорізької області, на перехресті вул. Дзержинського та вул. ОСОБА_7 при повороті праворуч правим заднім колесом виїхав на бордюрний камінь, внаслідок чого сталося падіння пасажира позивача, яка перебувала в салоні мікроавтобусу. В результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачу було заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Крім того, згідно довідки травмпункту Мелітопольської міської лікарні № 1 від 20 жовтня 2015 року, до травмпункту звернулась ОСОБА_4, якій поставлено попередній діагноз закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій поперекової області. Від госпіталізації відмовилась, явка до поліклініки 21 жовтня 2015 року.

Згідно довідки лікаря від 21 жовтня 2015 року, до поліклініки Мелітопольської міської лікарні № 2 звернулась ОСОБА_4, якій поставлено діагноз закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку.

Згідно направлення на консультацію до невропатолога від 30 жовтня 2015 року, ОСОБА_4 поставлено діагноз закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку.

Згідно висновку комп'ютерної томографії головного мозку від 05 листопада 2015 року, проведено дослідження пацієнта ОСОБА_4, висновок об'ємної і осередкової патології головного мозку, внутрішньочерепних гематом і ознак субарахноідального крововиливу не виявлено, кістки склепіння та основи черепа без травматичних змін.

Разом із цим, заявлені позивачем вимоги про стягнення матеріальної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки обставини щодо визначення розміру заподіяної матеріальної шкоди не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. При цьому судом не можуть бути прийняті до уваги посилання позивача та її представника на те, що розмір заподіяної шкоди визначений на підставі товарних чеків, квитанцій і рекомендацій, зазначених лікарями, оскільки такі посилання є безпідставними. Так, згідно положень ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Однак, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного вище розміру матеріальної шкоди позивачем суду не надано. Відсутні такі докази й в матеріалах справи. А зазначені вище копії товарних чеків, квитанцій і рекомендацій не можуть бути визнані судом як належні та допустимі докази щодо розміру заподіяної матеріальної шкоди, оскільки необхідність придбання медикаментів, інших товарів, необхідних для проведення певних медичних процедур, та самих медичних процедур не підтверджується відповідними медичними призначеннями, які мають бути викладені у відповідному листку призначень, крім того, деякі з товарних чеків та квитанцій не містять інформації щодо особи, яка придбала і сплатила за вказаний в них товар. Також, зазначені рекомендації лікарів не завірені належним чином відповідними печатками медичних установ, містять або суперечливі відомості щодо часу їх написання (як жовтень 2016 року, так і виправлення в подальшому на жовтень 2015 року) або не містять жодних дат взагалі, як не містять й вказівок на особу, якій рекомендовані. Разом із цим, жодної належної, допустимої й оформленої належним чином медичної документації або інформації медичної установи, так само як й відповідного листка призначень медичних процедур і медикаментів, ані позивачем, ані її представником суду не надано, що унеможливлює встановлення дійсної необхідності придбання позивачем певних медикаментів та необхідних для проведення відповідних медичних процедур товарів. До того ж, в судовому засіданні судом неодноразово роз'яснювалось, що на підтвердження таких фактів позивач вправі надати інші належні та допустимі докази, як-от листок призначень, інша медична інформація або документація, однак позивач та її представник своїм правом надати інші докази не скористалися.

Таким чином, вбачається, що позивачем не було надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження розміру заподіяної їй внаслідок дорожньої пригоди матеріальної шкоди, а тому вказана матеріальна шкода стягненню не підлягає.

Крім того, внаслідок дорожньої пригоди позивачу була заподіяна моральна шкода, так як вона зазнала фізичних і душевних страждань в зв'язку із заподіянням їй легких тілесних ушкоджень, в зв'язку з чим певний час лікувалася, відчуваючи фізичний біль та моральні муки, порушенням звичного способу життя, пов'язаного із лікуванням, внаслідок чого позивач нервувала, хвилювалася та втратила душевний спокій.

Стосовно ж заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 гривень, то суд вважає можливим їх задовольнити частково, враховуючи при цьому спричинені позивачу моральні страждання, пов'язані з ушкодженням здоров'я, та з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Отже, враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачу тілесних ушкоджень і моральних страждань, пов'язаних з ушкодженням здоров'я, істотність вимушених змін у її житті, час та зусилля, які були необхідні позивачу для відновлення попереднього стану, та пов'язані з цим її фізичні страждання і моральні переживання, суд вважає, що позивачу діями відповідача ОСОБА_5 дійсно була завдана моральна шкода, тому заявлені позовні вимоги про стягнення моральної шкоди необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача ОСОБА_5 на її користь завдану моральну шкоду в розмірі 1500 гривень як відповідне та достатнє відшкодування понесених позивачем моральних страждань.

Разом із цим, суд приймає до уваги, що відповідач ОСОБА_5 керував транспортним засобом, який є джерелом підвищеної небезпеки, мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, щоб був переданий йому особою, яка на законній підставі використовувала цей транспортний засіб, тому вбачається, що 20 жовтня 2016 року саме відповідач ОСОБА_5 на відповідній правовій підставі володів та керував транспортним засобом, в зв'язку із чим саме він має нести відповідальність за завдання шкоди. Отже, суд приходить до висновку про неможливість проведення стягнення з відповідачів ПП «ГСМ плюс» та ОСОБА_6.

При цьому судом не можуть бути прийняті до уваги посилання представника відповідача ОСОБА_5 на те, що відповідач ПП «ГСМ плюс», яке на час дорожньо-транспортної пригоди було фактичним володільцем транспортного засобу, має відшкодувати позивачу завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду, оскільки судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_5 на відповідній правовій підставі володів та керував транспортним засобом. Зазначені обставини не заперечував і сам відповідач ОСОБА_5, який в судовому засіданні пояснив, що у нього були всі необхідні документи для керування пасажирським мікроавтобусом, в тому числі й посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційні документу на транспортний засіб. Також, як було встановлено під час судового розгляду, відповідач ОСОБА_5 в трудових відносинах із відповідачем ПП «ГСМ плюс» не перебував, тому передбачені чинним цивільним законодавством підстави для покладення відповідальності за шкоду перед позивачем на відповідача ПП «ГСМ плюс» відсутні.

Так само суд не може прийняти до уваги й посилання відповідача ОСОБА_5 на те, що його вини в дорожньо-транспортній пригоді немає, тому він нічого сплачувати позивачу не повинен, оскільки такі посилання відповідача є необґрунтованими, безпідставними й суперечать положенням чинного ЦК України. Так, положеннями ст. 1187 ЦК України визначена правова презумпція відповідальності особи, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, навіть без вини цієї особи. Виключенням є ті випадки, коли особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Однак, в ході судового розгляду ані відповідачем ОСОБА_5, ані його представником не було надано жодних належних та допустимих доказів щодо того, що шкоду позивачу було завдано внаслідок непереборної сили або умислу самої позивача, відсутні такі докази й в матеріалах справи. Самі по собі такі посилання відповідача є його припущеннями, і не можуть бути покладені в основу судового рішення, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, згідно угоди про надання правової допомоги та про представництво інтересів від 26 квітня 2016 року, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_1, остання прийняла на себе зобов'язання щодо надання правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно квитанцій про оплату юридичних послуг, позивачем сплачено за надання їй юридичних послуг грошову суму в розмірі 2000 гривень 00 копійок.

Згідно розрахунків розміру винагороди адвоката за надану правову допомогу та відшкодування витрат за її надання, позивачем сплачено за послуги адвоката суму в розмірі 2000 гривень 00 копійок, розмір зазначених витрат, виходячи з обсягу виконаної роботи, зазначеному в договорі про надання правової допомоги та про представництво інтересів від 26 квітня 2016 року визначений в межах, передбачених Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Таким чином, враховуючи, що витрати позивача на правову допомогу в розмірі 2000 гривень 00 копійок, документально підтверджені, тому питання щодо їх стягнення судом буде вирішено відповідно до положень ст. 88 ЦПК України.

Отже, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову, в частині стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача моральної шкоди в розмірі 1500 гривень 00 копійок, а в іншій частині позову необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦК України, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволення позовних вимог, а тому підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача понесені останньою судові витрати на правову допомогу в розмірі 480 гривень 00 копійок, а витрати по оплаті судового збору в розмірі 275 гривень 60 копійок стяганню не підлягають, оскільки були сплачені позивачем не при подачі позову, а при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову, яка була судом розглянута по суті. Разом із цим, судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 551 гривня 20 копійок підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_5 на користь держави.

Керуючись ст.ст. 22, 23, 1166, 1167, 1187 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст.ст. 10, 11, 15, 57, 59, 60, 88, 107, 208, 212 215 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_10 Володимирівни до ОСОБА_5, приватного підприємства «ГСМ плюс», ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 копійок та понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 480 (чотириста вісімдесят) гривень 00 копійок, а всього суму в розмірі 1980 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: