Рішення № 63488258, 19.12.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/4860/16-ц Номер провадження 22-ц/786/3293/16Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Панченка О.О.,

Суддів: Бутенко С.Б., Пікуля В.П.,

При секретарі: Кальник А.М..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ЛЮГ"

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2016 року

по справі за позовом Приватного підприємства "ЛЮГ" до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства "ЛЮГ" про визнання договору про повну матеріальну відповідальність недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року ПП «ЛЮГ» звернулося до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позову вказувало, що з 19 серпня 2015 року ОСОБА_2 працювала на посаді комірника ПП «ЛЮГ». За результатами інвентаризації виявлено недостачу дизельного палива в розмірі 2330,81 літрів на суму 32607,89 грн. Оскільки при прийнятті на роботу відповідачем укладено з ПП «ЛЮГ» договір про повну матеріальну відповідальність, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 32607,89 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

Відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ПП «ЛЮГ» про визнання договору про повну матеріальну відповідальність від 19 серпня 2015 року недійсним. Свій позов мотивувала тим, що при прийнятті її на роботу, при звільненні, а також при закінченні звітного року інвентаризація на підприємстві не проводилась. При укладенні зазначеного договору не додержано типової форми договору про повну матеріальну відповідальність. Перед укладенням договору вона не була ознайомлена з умовами праці, з посадовою інструкцією. На підприємстві не створені умови для збереження матеріальних цінностей. З посиланням на вказане, а також на порушення інших норм законодавства, просила суд договір про повну матеріальну відповідальність від 19 серпня 2015 року, що укладений між нею та ПП «ЛЮГ», визнати недійсним.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2016 року в задоволенні вказаних позовів відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду ПП «ЛЮГ» подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПП «ЛЮГ» задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

В частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржене, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційним судом не перевіряється.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що з 19 серпня 2015 року по 08 лютого 2016 року відповідач ОСОБА_2 працювала на посаді комірника ПП «ЛЮГ».

Згідно даних Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, комірник приймає на склад, зважує, зберігає і видає зі складу різні матеріальні цінності, паливо в тому числі.

19 серпня 2015 року при прийнятті відповідача на роботу між нею та позивачем укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.6).

Місцевий суд не вбачав підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Наказом № 2 від 21 січня 2016 року на ПП «ЛЮГ»було призначено позапланову інвентаризацію активів та зобов'язань підприємства (а.с.7).

За результатами такої інвентаризації, інвентаризаційною комісією складено інвентаризаційний опис запасів та встановлено недостачу дизельного пального в кількості 2330,81 літрів на суму 32607, 89 грн. (а.с.8-18).

Відмовляючи в задоволенні позову ПП «ЛЮГ», місцевий суд виходив з того, що позивачем не надано доказів того, що шкода підприємству завдана внаслідок порушення відповідачем покладених на неї трудових обов'язків та її винних протиправних дій (бездіяльності), оскільки жодна із наданих видаткових та транспортних накладних не містить інформації, що дизельне паливо прийняла саме ОСОБА_2 (а.с.27 - 56). Крім того, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила, що за підписом у вказаних накладних визначала хто саме прийняв паливо. Окремі видаткові накладні містять підписи ОСОБА_7, ОСОБА_8 та (або) іншої особи.

Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, правовідносини про стягнення з працівника майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків регулюються положеннями ст. ст. 130 - 134 КЗпП України

У ст. 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Порушення працівником покладених на нього трудових обов'язків є протиправними діями.

Трудові обов'язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

Підставою для матеріальної відповідальності може бути вина у формі прямого умислу або необережності (халатність, недбалість). Дії працівника повинні призвести до негативних наслідків, тобто має бути пряма дійсна шкода, що підлягає відшкодуванню, і між діями та наслідками дій працівника наявний причинний зв'язок.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснено, що під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Відповідно ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами, тощо.

Крім того, за положеннями ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисною метою (ч. 2 ст. 137 КЗпП України).

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за виключенням прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України суд має встановлені на підставі наданих сторонами спору доказів обставини справи викласти в рішенні суду та зробити з установлених фактичних обставин правові висновки щодо наявності підстав для покладення матеріальної відповідальності на працівника й щодо розміру матеріальної шкоди, яка спричинена працівником, і розміру шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням положень ст. 137 КЗпП України та положень ст. 138 КЗпП України щодо обов'язку доведення умов покладення відповідальності за спричинену шкоду, передбачених ст. 130 КЗпП України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-139цс14 від 26 листопада 2014 року.

Факт отримання дизельного пального ПП «ЛЮГ» та матеріально-підзвітною особою - ОСОБА_2 підтверджується первинними бухгалтерськими документами, наявними у справі.

Так, з наданих суду письмових доказів вбачається, що відповідач, окрім встановленої судом кількості дизпалива отриманої працівниками ПП «ЛЮГ» (директором та заступником - 52211 літрів на суму 767 041, 55 грн.) особисто отримала ще 118 181, 00 літрів дизпалива на загальну суму 2 011 804, 60 грн.

Даний факт підтверджується особистими підписами ОСОБА_2, в тому числі і на тих видаткових накладних, де зазначене прізвище ОСОБА_7

Результатами інвентаризації доводиться, що відповідач отримавши 118 181, 00 літрів не забезпечила належного збереження частини нафтопродуктів в кількості 2 330, 81 літрів.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що так як і інші особи також отримували дизельне паливо, відповідач не повинна нести матеріальну відповідальність, оскільки договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність укладено лише з відповідачем.

При цьому, комірник, згідно даних Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, приймає на склад, зважує, зберігає і видає зі складу різні матеріальні цінності, паливо в тому числі.

Факт того, що інші працівники ПП «ЛЮГ» приймали дизпаливо, не знімає з відповідача матеріальну відповідальність, оскільки саме на ОСОБА_2 було покладено обов'язок - прийняття, збереження, обліку та відпуску дизпалива, а виявлена нестача дизпалива на підприємстві охоплюється розміром отриманого нею особисто пального та свідчить про неналежне виконання останньою своїх посадових обов'язків.

Таким чином, позовні вимоги є доведеними та підлягають до задоволення.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При подачі позову до суду та апеляційної скарги, ПП «ЛЮГ» було сплачено 1378, 00 грн. та 1515, 80 грн. судового збору відповідно.

Отже, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до положень п.4 ч.1. ст. 309 ЦПК України є підставою для його часткового скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову ПП «ЛЮГ» та стягнення судових витрат.

Керуючись ст. ст.. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст. 309, 314, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЛЮГ"- задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2016 року - скасувати в частині відмови в позові Приватного підприємства «ЛЮГ».

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Приватного підприємства "ЛЮГ" задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, телефон - НОМЕР_2, паспорт серія НОМЕР_3, виданого Київським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області в жовтні 2001 року, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства «ЛЮГ» (ЄДПРПОУ 32120831) 32 607, 89 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а також судовий збір у сумі 1378, 000 грн. за подачу позову до суду першої інстанції та судовий збір в сумі 1515, 80 грн. за подачу апеляційної скарги, 35 501, 69 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ Панченко О.О.

Судді: /підпис/ Бутенко С.Б. /підпис/ Пікуль В.П.

КОПІЯ

ВІРНО: суддя Апеляційного суду

Полтавської області __ Панченко О.О.