Ухвала суду № 63482948, 14.12.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 379/1141/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Василенко О.М., Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Таращанського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Таращанському районі Київської області про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Таращанському районі Київської області щодо відмови у відновленні виплати пенсії, як інваліду дитинства третьої групи; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Таращанському районі Київської області відновити з 01 червня 2015 року виплату пенсії, як інваліду дитинства третьої групи.

Постановою Таращанського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року в порядку скороченого провадження у задоволенні адміністративниого позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Згідно частини першої ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю; неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 КАС України.

Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 01.06.2006 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області та одержує пенсію як інвалід з дитинства третьої групи, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З 01 вересня 2010 року по теперішній час позивач працює в Ріжківській сільській раді Таращанського району Київської області на посаді землевпорядника.

З 01 квітня 2015 року Управління Пенсійного фонду України у Таращанському районі Київської області припинило виплату позивачу пенсію як інваліду з дитинства третьої групи, призначену згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

19 вересня 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про відновлення йому виплати пенсії по інвалідності (а.с. 16).

Листом від 27.09.2016 №5407/02-01 відповідач повідомив, що згідно ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» тимчасово, по 31 грудня 2016 року, в період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються. У всіх випадках, після звільнення з роботи виплата пенсії поновлюється в повному обсязі (а.с. 17).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку пенсійного органу та з метою їх відновлення пенсіонер звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з 01.09.2010 і до теперішнього часу позивач продовжує працювати в органах місцевого самоврядування на посаді землевпорядника Ріжківської сільської ради Таращанського району Київської області, він є посадовою особою (спеціальним суб'єктом) на яку безпосередньо розповсюджується дія Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», тому саме Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» є спеціальним актом, що підлягає застосуванню до позивача в силу його статусу (посади в органі місцевого самоврядування).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування регулюється статтею 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» до стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Згідно зі ст.21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування, виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і посад. Пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу, за рахунок внесків до Пенсійного фонду України, що сплачуються відповідно до закону.

Таким чином, посадові особи органів місцевого самоврядування в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюються до державних службовців відповідних категорій.

У відповідності до частини сьомої ст.21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції, що діяла до 01.04.2015) пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України про державну службу. Пенсія в частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

З 01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (Закон №213-VIII), яким внесено зміни до ряду законів, зокрема до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Згідно з п. 9 Закону №213-VIII частину сьому статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, посадовим особам місцевого самоврядування (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються».

Крім того, Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VІІІ вказану норму в частині строків викладено в іншій редакції: «У частині сьомій статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (цифри і слова « 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року» замінити цифрами і словами « 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року». Згідно п. 1 Прикінцевих положень Закону №911-VIII цей Закон набирає чинності з 01 січня 2016 року.

При цьому, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №213-VIII встановлено, що порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Отже, під час розгляду даної справи застосуванню підлягає спеціальний закон, який регулює правовідносини пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців та прирівняних до них осіб - посадових осіб органів місцевого самоврядування, яким є, зокрема, Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Враховуючи те, що позивач по даний час є посадовою особою органу місцевого самоврядування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач з урахуванням приписів Закону №213-VIII та Закону №911-VIII правомірно не здійснював позивачу виплату пенсії з 01.04.2015.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.07.2016 (справа №К/800/6387/16) та від 19.05.2016 (справа №К/800/52480/15).

Посилання позивача як на підставу відновлення з 01.06.2015 пенсії на п. 5 «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII, відповідно до якого у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки вказаний пункт не містить приписів щодо відновлення виплати всіх пенсій, у тому числі спеціальних.

Доводи ОСОБА_2 про те, що починаючи з 01 червня 2015 року посада, на якій він працює, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», а тому підстави для невиплати йому пенсії відпали, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки положення частини сьомої ст.21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» чітко визначає, що підставою для тимчасової невиплати пенсії є період служби в органах місцевого самоврядування, а не право на призначення пенсії.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність відмови Управлінням Пенсійного фонду України в Таращанському районі Київської області у поновленні позивачу у виплаті пенсії, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно із частиною першою ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до частини шостої статті 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати. Підпунктом 2 пункту 3 частини другої статті 4 зазначеного Закону встановлено, що за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на 1 січня складає 1378 гривень.

Відтак ставка судового збору за подання апеляційної скарги повинна складати 606 грн 32 коп. ((1378х0,4) х110).

У відповідності до частин першої та другої статті 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Так, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 у даній справі апелянту відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення. Оскільки апелянтом на час розгляду апеляційної скарги судовий збір не сплачений, колегія суддів вважає, що він підлягає стягненню з ОСОБА_2.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 183-2, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Таращанського районного суду Київської області від 01 листопада 2016 року - без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 606 грн 32 коп. (шістсот шість гривень тридцять дві копійки) за наступними реквізитами: р/р 31211206781007, Банк отримувача: ГУДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ- 38004897, МФО 820019, Код класифікації доходів бюджету: 22030001, Символ звітності - 206, Призначення платежу: Судовий збір Київський ААС, пункт таблиці ставок судового збору, за яким визначено розмір судового збору, ПІБ позивача, номер справи. Отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак

В.А. Твердохліб

Повний текст виготовлено: 19 грудня 2016 року.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.