Ухвала суду № 63479591, 14.12.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

0,2

УХВАЛА

про відмову у прийнятті позовної заяви

14.12.2016

Справа № 910/22624/16

Суддя Пригунова А.Б., розглянувши

позовну заяву Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "УКРГАЗБАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-технічний центр "Статус"

про визнання недійсним звіту про експертну оцінку земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заявник вважає, що звіт підлягає визнанню недійсними, оскільки виконано з порушенням норм чинного законодавства про оціночну діяльність, а отримані результати є необ'єктивними, не відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки вартості майна, зокрема, містять недоліки, що вплинули на достовірність висновків оцінки та призвели до завищення реальної вартості об’єкта оцінки.

Дослідивши позовні матеріали на предмет наявності правових підстав для прийняття її до провадження, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду вправі звертатися згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні № 2-рп/2007 від 12.06.2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім, спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

При цьому, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам України, і розширеному тлумаченню не підлягає.

Вимога позивача про визнання недійсним звіту про оцінку земельної ділянки виходить за межі підвідомчості, встановленої ст.12 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачені способи захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів, до яких зокрема, відноситься визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів. Аналогічні приписи містить і ст. 16 Цивільного кодексу України.

Тобто, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акта.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) в свою чергу, це форма оціночної діяльності, яка полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. (ст. 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Отже, спірний звіт є результатами практичної діяльності фахівця-оцінювача з визначених питань і не є актом державного чи іншого органу, тому не може вважатися юридичним актом, тобто офіційним письмовим документом державного чи іншого органу (посадової особи), виданим в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.

Не є зазначений звіт і нормативно правовим актом, оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норми права та неодноразово не застосовується; не є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), оскільки він не породжує права та обов’язки позивача та йому не адресовані.

Відтак, позивачем фактично оскаржуються дії оцінювача, що виходить за межі підвідомчості, встановленої ст.12 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим Господарським судом України у постанові від 24.12.2009 у справі № 05-6-6/575, постанові від 14.06.2011 у справі №2/5/2011/5003, тощо.

Постановою Верховного Суду України від 07.10.2003 у справі №18/478 (03/158) також наголошено на непідвідомчості спору про визнання недійсним висновку оцінювача господарським судам, оскільки він не є юридичним актом.

До того ж суд відзначає, що статтею 58 Закону України “Про виконавче провадження”, яка зазначена позивачем як правова підстава для звернення до суду з даним позовом, визначено право сторін у виконавчому провадженні на оскарження оцінки майна до суду в 10-денний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця про таку оцінку.

Однак, відповідно до положень зазначеного Закону оцінка майна є процесуальною дією державного виконавця, а відтак приписи вищенаведеної норми надають учаснику виконавчого провадження право на оскарження оцінки як процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до ст.58 Закону України "Про виконавче провадження " державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Як зазначено в п. 28 листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" № 01-8/675 від 14.08.2007, частиною четвертою статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право сторін виконавчого провадження оскаржити до суду здійснену державним виконавцем оцінку арештованого майна. Відповідна скарга має розглядатися господарським судом на підставі та в порядку, передбаченому статтею 121-2 ГПК, у разі, якщо оцінка здійснена у виконавчому провадженні за виданим даним судом виконавчим документом. (як свідчать матеріали позовної заяви, оспорювана позивачем оцінка здійснена під час примусового виконання рішення Господарським судом Закарпатської області № 5008/105/2012).

Визначення вартості майна боржника та призначення рецензування звіту (стаття 58 Закону України "Про виконавче провадження") є процесуальною дією державного виконавця, незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності) здійснювала відповідні дії.

Таким чином, враховуючи, що оцінка земельної ділянки в межах виконавчого провадження є процесуальною дією державного виконавця, позовні вимоги учасника виконавчого провадження до суб'єктів оціночної діяльності, залучених державним виконавцем в межах виконавчого провадження, щодо оскарження здійсненої оцінки та рецензування, не підлягають розгляду у господарських судах. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 13.09.2012 у справі № 5011-38/4624-2012.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 62, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

У прийнятті позовної заяви відмовити.

Суддя Пригунова А.Б.