Рішення № 63471890, 06.12.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Андрієнко А.М.

при секретарі Ігнатьєву Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/8419/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Комаревцева Л.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.встановила:

у грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 212 549грн. 70коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 188грн. 25коп.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 3 вересня 2012 року між ПАТ «БАНК КІПРУ» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 14/26-1540/2012, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 200 000грн., а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

Також позивач зазначав, що 3 вересня 2012 року між ПАТ «БАНК КІПРУ» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 14/26-1540/2012-П1, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати за виконання ОСОБА_1 обов'язків за кредитним договором.

Позивач стверджував, що 21 липня 2014 року уклав з ПАТ «НЕОС БАНК», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «БАНК КІПРУ», договір факторингу № 1, внаслідок якого відбулась заміна кредитора за договором від 3 вересня 2012 року № 14/26-1540/2012, позичальником по якому є ОСОБА_1

Позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 неналежно виконувала зобов'язання по кредитному договору, у зв'язку із чим станом на 2 грудня 2015 року виникла заборгованість, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 195 205грн. 24коп. та заборгованості за відсотками у сумі 17 344грн. 46коп.

Заочним рішенням суду від 24 лютого 2016 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 14/26-1540/2012 від 3 вересня 2012 року в сумі 212 549грн. 70коп., судові витрати в сумі 3 188грн. 25 коп.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року в задоволенні

- 2 -

заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення у даній справі відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, у тому числі розміру заборгованості, та вважає, що ухваливши заочне рішення у відсутність належних доказів про повідомлення відповідача про час і місце судового засідання, суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача ОСОБА_1, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 3 вересня 2012р. між ПАТ «БАНК КІПРУ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 14/26-1540/2012, за умовами якого позичальник отримала 200 000грн. на строк до 2 вересня 2032грн. зі сплатою процентів за користування кредитом, які нараховуватимуться виходячи із змінюваної процентної ставки, яка розраховується за визначеною у договорі формулою.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 3 вересня 2012р. між ПАТ «БАНК КІПРУ», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за порушення позичальником зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 14/26-1540/2012 від 3 вересня 2012р.

21 липня 2014р. між ПАТ «НЕОС БАНК», яке є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «БАНК КІПРУ», укладено договір факторингу № 1, за яким фактору були передані права вимоги заборгованості за кредитними договорами, у тому числі і за договором, укладеним з ОСОБА_1

Згідно додатку до договору факторингу № 1 заборгованість відповідача ОСОБА_1 на час укладення договору факторингу складала 195 205грн. 24коп. за кредитом та 4 053,75грн. за процентами.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості останній платіж позичальником внесено 30 листопада 2015р., а станом на 2 грудня 2015р. у позичальника наявна заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 195 205,24грн., у тому числі простроченої у сумі 889,64грн., та заборгованості за процентами у сумі 17 344,46грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник неналежним чином не виконує умови кредитного договору, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає примусовому стягненню.

Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

- 3 -

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і запечень.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що право кредитора вимагати дострокового повернення кредиту наступає у разі прострочення позичальником повернення чергової частини кредиту, тому позивач повинен був надати суду докази у підтвердження даних обставин, а також довести розмір заборгованості, яку просить стягнути з відповідачів.

Пунктом 4.2.4. кредитного договору сторони визначили право кредитора вимагати дострокового погашення заборгованості позичальника за цим договором, включаючи прострочену та строкову/поточну заборгованість позичальника за кредитом та/або за процентами, та/або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані проценти у випадках порушення позичальником будь-якого зобов'язання за цим договором.

З наданих суду документів вбачається, що відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов'язання по погашенню кредитної заборгованості, не здійснювала щомісячних платежів (з серпня 2014р. по вересень 2014р. щомісячні платежі не вносилися), у зв'язку із чим виникла заборгованість і право банку вимагати дострокового погашення всієї заборгованості.

Частиною 2 статті 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідач не заперечувала, що вона має заборгованість за кредитним договором, проте, розмір такої заборгованості повинен був довести позивач.

Заперечуючи проти розміру визначеної позивачем заборгованості, представники відповідача ОСОБА_1 зазначали, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, виписками по рахунку, касовими документами, а також не містить розрахунку процентів, відповідно до умов кредитного договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, тому здійснюючи порівняння наданого позивачем розрахунку заборгованості та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, який був підписаний сторонами кредитного договору 3 вересня 2012р., колегією суддів звернуто увагу представника позивача на розбіжності у визначені розміру щомісячного платежу та зобов'язано представника позивача надати розгорнутий розрахунок заборгованості та розрахунок визначення розміру процентів відповідно до умов кредитного договору, оскільки процентна ставка є змінною і розраховується за формулою, зазначеною у кредитному договорі, а також надати виписки по рахунку, на який зараховувалося погашення заборгованості.

Проте, позивачем суду не було наданого належного розрахунку процентів, а виписки по рахунку були надані тільки за період з 3 вересня 2012р. по 21 липня 2014р., хоча позивач заявив вимогу про стягнення заборгованості станом на 2 грудня 2015р.

Отже, позивачем не було надано доказів у підтвердження розрахунку заборгованості.

Оцінюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, колегія суддів вважає його неналежним та недостатнім доказом, так як він не містить всієї необхідної інформації для перевірки розміру нарахованої заборгованості, у тому числі і розміру процентної ставки за якою здійснювався розрахунок щомісячних процентів, оскільки у вказаному розрахунку зазначено дві відсоткові ставки - 2,5% та 5,5%, а представник позивача під час судового розгляду не надав належних роз'яснень щодо розміру процентної ставки, яка використовувалася при нарахуванні заборгованості.

На підставі ч. 4 ст. 10 ЦПК України колегія суддів неодноразово роз'яснювала сторонам право заявити клопотання про призначення по справі економічної експертизи, а

- 4 -

також представнику позивача було роз'яснено обов'язок позивача надати належні та допустимі докази у підтвердження розміру заборгованості, проте, сторони не скористалися своїм право на проведення експертизи, а позивач не виконав свій обов'язок надати докази у підтвердження розміру заборгованості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 по кредитним зобов'язанням.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Враховуючи, що під час апеляційного розгляду не було підтверджено розміру заборгованості позичальника за кредитним договором, відсутні правові підстави для притягнення поручителя до відповідальності за порушення позичальником умов кредитного договору.

Судом першої інстанції у порушення вимог ст. 212 ЦПК України не був досліджений кредитний договір у повному обсязі, не були перевірені зобов'язання сторін за кредитним договором, погоджені сторонами порядок та строки погашення кредитної заборгованості, та наданий позивачем розрахунок заборгованості, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог колегія суддів відмовляє у зв'язку із недоведеністю розміру заборгованості за кредитним договором.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: