Постанова № 63467536, 16.12.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5085/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., суддів Балан Я.В., Бжассо Н.В., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 Касем до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №288-16 від 30.05.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобовязати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 Касем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулась ОСОБА_1 ОСОБА_2 Касем до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №288-16 від 30.05.2016 року щодо відмови позивачу у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобовязати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 ОСОБА_2 Касем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В судовому засіданні 07.12.2016 року позивач та його представник не зявились, представник позивача подав клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в якому підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх безпідставністю оскаржуваного рішення, яке було прийняте без врахування тієї обставини, що позивач є дружиною особи, якій держава Україна надала вже статус біженця, в звязку із чим, він відповідно до положень ч.2 ст.4 Закону України «Про біженців» зобовязаний також був отримати від України статус біженця. Оскільки представник позивача в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд на підставі положень ч.4 ст.122 КАС України, ухвалив рішення про розгляд справи в письмовому провадженні 14.12.2016 року за наявними в справі письмовими доказами та запереченнями.

В звязку із перебуванням судді Балан Я.В. у стані тимчасової непрацездатності, судом розглянута справа у перший її робочий день 16.12.2016 року.

Дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановлює наступні факти та обставини.

Відповідач на підставі ст.7 Закону України «Про біженців» є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.

Позивач ОСОБА_1 ОСОБА_2 Касем, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою ОСОБА_3. 31.12.2014 року позивач одружилась з громадянином ОСОБА_3 ОСОБА_4 Ахтаршахом, ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Пакистану та 25.09.2015 року авіарейсом за маршрутом Мазарі-Шаріф-Стамбул-Одеса прибула легально до України на підставі національного паспорту №О0215269 та одноразової візи типу С №Y06378466, отриманої у посольстві України в Пакистані.

15.10.2015 року за №281 (а.с.66-67) позивач подав заяву про надання статусу біженця ГУ ДМС в Одеській області. Рішенням Державної міграційної служби України від 30.05.2016 року №288-16 (а.с.40) позивачеві було відмовлено у наданні статусу біженця на підставі абз.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», оскільки відсутні факти переслідування за ознаками відношення до певної соціальної або етнічної групи.

Суд не погоджується з підставами відмови позивачу в наданні статусу біженця від 30.05.2016 року №288-16 з наступних підстав:

Відповідно до ст.ст.1,25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст.26 Конституції України, ст.ст.2,3 Закону України «Про біженців» біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Приймаючи оскаржене рішення від 30.05.2016 року №288-16 (а.с.40) відповідач виходив з того, що у позивача не має умов, передбачених абз.5 ч.1 ст.6 цього Закону.

Але, відповідачем не прийнято до уваги те, що згідно свідоцтва про одруження від 31.12.2014 року №2210 (а.с.55) та його перекладу на українську мову (а.с.57) позивач уклала шлюб з громадянином ОСОБА_3 ОСОБА_4 Ахтаршахом, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до посвідчення біженця Серія ПБ №002873 (а.с.58) громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_4 Ахтаршах, ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав статус біженця в Україні та постійно проживає на території України разом із позивачем та їхньою спільною.

Факт укладання шлюбу позивачем з особою, яка має статус біженця в Україні не заперечується органом ДМС України, що підтверджується висновком у справі позивача №2105OD0328 від 18.04.2016 року (а.с.42-53).

За цих обставин держава Україна гарантує воззєднання родин та згідно положень ч.2 ст.4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» гарантує надання статусу біженця другому подружжю, який ще не набув статусу біженця, за відсутності умов, передбачених абзацами 2-4 частини першої статті 6, пунктами другим і третім частини першої статті 25 цього ж Закону.

Відповідно до абзаців 2-4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», особі не може бути наданий статус біженця, яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй.

В матеріалах особової справи позивача та висновку посадової особи міграційної служби №2105OD0328 (а.с.58-60) відсутні посилання на те, що позивач підпадає під ознаки особи, вказані у абз.2-4 ч.1 ст.6 цього Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

Навпаки, позивач отримала одноразову візу типу С №Y06378466 та пройшла перевірку в Управління СБУ в Одеській області лист від 17.11.2016 року №5/1-1727 а.с.104, що свідчить про те, що вона не є особою, якій заборонений вїзд до України.

Виходячи з цього, у відповідача не було правових підстав для перешкоди воззєднання родини біженця та відмови позивачу у наданні йому статусу біженця.

Не змінює цього висновку й посилання посадової особи органу міграційної служби в Одеській області у своєму висновку від 18.04.2016 року (а.с.42-53) на те, що чоловік позивача повертався до ОСОБА_3 нібито для оформлення зазначеного вище шлюбу, щоб забрати родину і це позбавляє позивача права претендувати на отримання статусу біженця, оскільки ч.3 ст.4 Закону України «Про біженців» дозволяє біженцям з метою воззєднання родини вільно залишати територію України без будь-яких правових наслідків.

Окрім того, суд вважає, що оскаржене рішення за вказаних обставин не відповідає принципу верховенства права, в частині гарантованих Україною громадянам України, іноземцям та особам без громадянства прав ст.8 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, норми якої повинні безпосередньо застосовуватись державними органами на території України згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Суд встановивши під час офіційного з`ясування обставин справи не відповідність оскаржуваного акту принципу верховенства права та закону, на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України, зобов`язаний винести постанову про задоволення позовних вимог щодо його скасування та зобовязання відповідача відновити порушені права особи, яка звернулась за судовим захистом, шляхом прийняття рішення про надання позивачу статусу біженця.

Судові витрати розподілити у відповідності до ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 30.05.2016 року №288-16 щодо відмови у наданні статусу біженця ОСОБА_1 ОСОБА_2 Касем, ІНФОРМАЦІЯ_1.

3. Зобовязати Державну міграційну службу України (01001, м.Київ, вулиця Володимирська, 9) прийняти рішення про надання громадянці ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2 Касем, ІНФОРМАЦІЯ_1 біженця в Україні, відповідно до положень ст.4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання повного тексту постанови.

Головуючий суддя Єфіменко К.С.

Судді Балан Я.В.

ОСОБА_5