Ухвала суду № 63458813, 13.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/8295/16-ц Головуючий у І інстанції Цуранов А. Ю.Провадження № 22-ц/780/6318/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 18 13.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

13 грудня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - Іванової І.В.,

суддів - Гуля В.В., Сліпченка О.І.

при секретарі - Тимошевській С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання положень договору недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи тим, між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» був укладений договір фінансового лізингу № 003334, відповідно до умов якого відповідач зобовязався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування автомобіль «ОСОБА_3 Корандо». Зазначав, що на виконання умов вказаного договору він сплатив на рахунок позивача 26 000 грн. комісії за організацію договору. Згодом виявив невідповідність умов договору Закону України «Про захист прав споживачів», тому просив визнати договір фінансового лізингу від 28.11.2015 року недійсним та повернути сплачену суму.

У своїх запереченнях на позов компанія Еталон зазначала, що договір вчинено відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» виконано всі істотні умови по договору відповідно до ЦПК, а тому договір не може вважатись недійсним, і витрати що поніс позивач передбачено Закону України «Про фінансовий лізинг».

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2016 року позовзадоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 003334 від 28.11.2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 26 000 грн. комісії за організацію договору фінансового лізингу № 003334 від 28.11.2015 року.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» в дохід держави 551,20 грн. судового збору.

Не погоджуючись з таким рішенням ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким залишити без задоволення позовОСОБА_2 посилаючись на неповне зясування обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 28.11.2015 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 003334, відповідно до умов якого відповідач зобовязався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування автомобіль «ОСОБА_3 Корандо», а позивач зобов'язувався прийняти предмет лізингу, сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами договору. Цього ж дня позивач сплатив відповідачу 26 000 грн., що підтверджується квитанцією від 28.11.2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що всупереч вимогамЗакону України «Про захист прав споживачів»умови договору фінансового лізингу порушують принципи добросовісності і справедливості, що є підставою для визнання договору недійсним у зв'язку з істотним дисбалансом договірних прав та обов'язків сторін на шкоду позивача. Зазначене є підставою для стягнення із ТОВ Лізингова компанія «Еталон» на користь позивача 26 000 грн. платежу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Судом першої інстанції встановлено, що аналіз змісту договору фінансового лізингу від 28 листопада 2015 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі несправедливими є умови вказані в пунктах : 8.3, 8.8, 8.12, 8.13, 12.1 договору фінансового лізингу.

Вказане свідчить про те, що договором звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, одночасно значно розширені його права, як лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір фінансового лізингу нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції хоча і обґрунтував рішення про задоволення позову лише у зв'язку із несправедливими умовами та не взяв до уваги вищезазначені порушення щодо нотаріального посвідчення спірного договору, однак суд вірно вирішив справу по суті, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 308,314,315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді :