Копія:
Справа № 140/1373/15-ц Провадження № 22-ц/772/3432/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 55 Доповідач Стадник І. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
Іменем України
13 грудня 2016 рокум. Вінниця
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: судді Стадника І.М.,
Суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б.,
з участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 22 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Немирівського комбінату комунальних підприємств про стягнення заробітної плати, -
встановив:
В червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в районний суд із позовом до Немирівського комбінату комунальних підприємств про стягнення заробітної плати, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 1992 року він працював у відповідача на посаді тракториста трактора Т-40.
Наказом №20-А від 12 травня 2015 року його звільнено з займаної посади на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України.
Оскільки на день звільнення відповідач не провів з ним повний розрахунок, просив стягнути на свою користь заборгованість по заробітній платі, яка відповідно до довідки становила 27098,43 грн.
В подальшому в звязку з проведеним відповідачем розрахунком по заробітній платі просив також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 14 тис. грн., індексацію 3000 грн., а також моральну шкоду в сумі 15000 грн.
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 22.12.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись із рішенням позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Особи, які брали участь у справі, повідомлені в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не зявились, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Від позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, просить задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити і як розподілити між сторонами судові витрати.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
Так апеляційний судом встановлено, що наказом начальника Немирівського районного комбінату комунальних підприємств від 01 липня 1992 року за №11-А ОСОБА_2 прийнято на посаду тракториста даного підприємства (а.с. 4).
Наказом начальника Немирівського комбінату комунальних підприємств ОСОБА_3 від 12 травня 2015 за №20-А ОСОБА_2 звільнений із займаної посади за згодою сторін на підставі статті 36 п. 1 КЗпП України (а.с. 5).
Відповідно до довідки Немирівського комбінату комунальних підприємств від 30.11.2015 року заборгованість із заробітної плати трактористу-машиністу ОСОБА_2 станом на 08.05.2015 року становила 27098,43 грн., і на день звільнення 27222,75 грн., але станом на 09 жовтня 2015 року заборгованість повністю погашена.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано відповідного розрахунку своїх вимог та не обгрунтовано моральну шкоду.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строку, визначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 117 цього Кодексу.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок). Зазначений Порядок застосовується в тому числі у випадку вимушеного прогулу (підпункт «з» пункту 1).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.
Виходячи з того, що ОСОБА_2 звільнено 12 травня 2015 року, розрахунковим періодом для обчислення його середньої заробітної плати є березень та квітень 2015 року.
При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження відповідно до пункту 3 Порядку включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу у нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці тощо.
Разом з тим, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховується компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати (підпункт «л» пункту 4 Порядку).
Отже для обчислення середньої заробітної плати ОСОБА_2 підлягають врахуванню його заробітна плата за березень і квітень 2015 року, що склала 2822,12 грн. і 3195,80 грн. відповідно.
Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробіток (середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки ОСОБА_2 відпрацював в березні 2015 року 10 робочих днів (80 робочих годин), а у квітні 2015 року 21 робочий день (172,75 годин), його середньоденний заробіток обчислюється як (2822,12 грн. + 3195,80 грн.)/(10 днів + 21 день) і складає 194,13 грн./день, а годинна заробітна плата обчислюється як (2822,12 грн. + 3195,80 грн.)/(80 годин + 172,75 год.) і складає 23,81 грн./год.
Затримка розрахунку по заробітній платі з ОСОБА_2 тривала з 13 травня по 07 жовтня 2015 року включно. День звільнення не підлягає включенню до цього періоду, так як вважається останнім робочим днем, а 08 жовтня з ОСОБА_2 проведено розрахунок, тобто затримка в цей день припинилася.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики №10196/0/14-14/13 від 09.09.2014 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» у вказаному періоді було 103 робочих дні (13 днів у травні, 20 в червні і серпні, 23 в липні, 22 у вересні, 5 в жовтні)
Відтак середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку ОСОБА_2 складає 19995,39 грн. (194,13 грн./день *103 дні) і підлягає стягненню з відповідача.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3000 грн. індексації, то колегія суддів дійшла висновку про безпідставність зазначених вимог з огляду на таке.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-XII«Про індексацію грошових доходів населення» (з наступними змінами і доповненнями) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
За даними Державної служби статистики України в 2015 році індекс споживчих цін в Україні (індекс інфляції у відсотках) становив: в травні 2015 року 102,2, червні 100,4, липні 99,0, серпні 99,2, вересні 102,3, жовтні - 98,7, тобто за жоден із цих місяців інфляція не перевищила встановлений законом поріг в 103 відсотки, а за деякі із місяців липень, серпень, жовтень, мала місця негативна інфляція (дефляція).
Відповідно до статті 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як розяснив Пленум Верховного ОСОБА_2 України в п. 13 Постанови від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до ст. 237 1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з частиною 2 статті 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобовязаний враховувати висновки Верховного ОСОБА_2 України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Верховний Суд України в постанові від 25.04.2012 року в справі №6-23цс12 висловив правову позицію про те, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема незаконного звільнення або переведення, затримки виконання рішення про поновлення на роботі, невиплати належних йому грошових сум тощо, відшкодування моральної шкоди на підставі статі 237 1 КЗпП України здійснюється в обраний ним спосіб, зокрема одноразової грошової виплати.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже при визначенні розміру відшкодування колегія суддів виходить із характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, яких позивач зазнав у звязку з невиплатою належних йому коштів, а тому з врахуванням засад розумності і справедливості приходить до висновку, що належним відшкодуванням в грошовій формі буде 1000 грн.
Крім того, відповідно до статті 88 ЦПК України апеляційний суд змінює розподіл судовий витрат й приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути в дохід держави судові витрати, від сплати яких звільнено відповідача, в сумі 270,90 грн., а на користь позивача ОСОБА_2 - 267,96 грн. судових витрат понесених ним при подачі апеляційної скарги (а.с. 54).
Неповне зясування судом першої інстанції обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права відповідно до п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 304, 307, 309, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Немирівського районного суду від 22 грудня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з Немирівського комбінату комунальних підприємств (вул. Леніна, 23, м. Немирів Вінницької області) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 19995 (девятнадцять тисяч девятсот девяносто пять) гривень 39 коп., а також моральну шкоду в розмірі 1000 грн. та судові витрати в розмірі 267 грн. 96 коп.
Стягнути з Немирівського комбінату комунальних підприємств на користь держави судовий збір в розмірі 270 грн. 98 коп.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: /підпис/ ОСОБА_4
Судді: /підпис/ ОСОБА_5
/підпис/ ОСОБА_6
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду Стадник І.М.
Судове рішення № 63453305, Апеляційний суд Вінницької області було прийнято 13.12.2016. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 140/1373/15-ц. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: