Рішення № 63453130, 07.12.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19987/16-ц

Провадження № 2/127/6102/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Ан О.В.,

при секретарі Бородіч О.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Центр держаного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Центр держаного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позов мотивувала тим, що з 22.06.1977 року працювала в Державному підприємстві «Державна картографічна фабрика» в м. Вінниці, що по вул. 600-річчя, 19 в м. Вінниці. Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 09.01.2013 року № 5 вирішено реорганізувати ДП «Державна картографічна фабрика» шляхом приєднання до ДП «Центр Державного земельного кадастру» та створено на його базі структурний відокремлений підрозділ - Вінницький відокремлений підрозділ Центру ДЗК. Установлено, що Центр ДЗК є правонаступником всіх прав і обовязків ДП «Державна картографічна фабрика». У звязку з реорганізацією та перереєстрацією підприємства, 17.06.2013 року ОСОБА_2 була переведена у виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика ДП «Центр Державного земельного кадастру».

На день припинення трудових відносин з Державним підприємством «Державна картографічна фабрика» за роботодавцем рахувалась заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 3047,93 грн. 18.08.2015 року відповідачем було перераховано на рахунок позивача заборгованість по заробітній платі частково в розмірі 800,00 грн.

Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 02.03.2015 року (справа №127/3940/16-ц) стягнуто з ДП «Центр Державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_2 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 2247,93 грн., але фактичний розрахунок був проведений відповідачем лише 21.06.2016 року, про що свідчить виписка ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно довідки Виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 11.07.2016 року № 212, середньомісячний заробіток ОСОБА_2, за останні два місяці перед датою припинення трудових відносин з ДП «Державна картографічна фабрика» - 17.06.2013 року складає 1922,61 грн., середньоденна 147,89 грн.

Посилаючись на норми ст.ст. 116, 117 КЗпП, п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, позивач просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 18.06.2013 року по 21.06.2016 року (755 робочих дні) в сумі 111656,95 грн. (755 роб. дні х 147,89 грн. = 111656,95грн.).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2О та її представник позов підтримали, просили його задоволити в повному обсязі. Надали письмові пояснення, які приєднані до матеріалів справи. Наголошували, що сума середнього заробітку визначена позивачем на підставі довідки відповідача про середньоденну заробітну плату з урахуванням кількості робочих днів затримки розрахунку, а саме з 18.06.2013 року наступного дня після припинення трудових відносин з ДП «Державна картографічна фабрика» і по 21.06.2016 року дня фактичного розрахунку по заробітній платі. Представник просила врахувати, що 17.06.2013 року відбулось звільнення ОСОБА_2, з ДП «Державна картографічна фабрика» відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП, тому саме ця дата є днем припинення трудового договору.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2О також додала, що наказу про звільнення з ДП «Державна картографічна фабрика» не було, а на підставі її заяви вона була переведена до іншої юридичної особи - ДП «Центр державного земельного кадастру» і звільнена 31.03.2015 року.

Представник відповідача ОСОБА_3, яка брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, позов не визнала, надала письмові заперечення, які приєднані до матеріалів справи. Зауважила, що останнім місцем роботи позивача була посада старшого майстра палітурно - брошувальної дільниці друкарсько-палітурного цеху Виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» Центру ДЗК, останні два повні місяці роботи січень 2015 року із нарахованою зарплатою за 3 дні 546.32 грн. та лютий 2015 року із нарахованою зарплатою за 6 днів 1125,00 грн. Тобто, щоденна заробітна плата позивача за останнім місцем роботи складає 185,70 грн. (546.32 грн. + 1125,00 грн. = 1671,32 грн. : 9 (3+6 днів) = 185,70 грн.). Позивач 31.03.2015 року була звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, однак через заборгованість по виплаті заробітної плати була вимушена звернутись до суду, який задоволив її заяву і стягнув з ДП «Центр ДЗК» на користь ОСОБА_2О заборгованість у розмірі 2247,93 грн. Дані кошти надійшли на картковий рахунок позивача 21.06.2016 року. Тобто, часом затримки розрахунку при звільненні є період з 01 квітня 2015 року по 27 квітня 2016 року, який складається з 305 робочих днів. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в даному випадку становить 56638,50 грн. Разом з тим, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_2О пропустила тримісячний строк позовної давності

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд дослідив докази наявні в матеріалах справи:

-Копія паспорта позивача ОСОБА_2 та довідка про присвоєння ідентифікаційного номера (на а.с. 4-7).

-Копія трудової книжки ОСОБА_2 (на а.с. 8-11),

-Повідомлення ПАТ «ПриватБанк» про нарахування заробітної плати в розмірі 800,00 грн. (на а.с. 12);

-судовий наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 02.03.2015 року (справа №127/3940/16-ц) (на а.с. 13)

-Постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого документа №127/3940/16-ц та заява ОСОБА_2О (на а.с. 14-15)

-Повідомлення ПАТ «ПриватБанк» про нарахування боргу із заробітної плати в розмірі 2247,93 грн. (на а.с. 16);

-Копія довідки про середній заробіток ОСОБА_2, у ДП «Державна картографічна фабрика» від 11.07.2011 року (а.с. 17),

-наказ Державного агентства земельних ресурсів України № 05 від 09.01.2013 року Державне підприємство «Державна картографічна фабрика» про реорганізацію шляхом приєднання до ДП «Центр державного земельного кадастру» (а.с. 18-20);

-копія наказу про звільнення ОСОБА_2, №10-к від 27.03.2015 року (а.с. 43,57)

-копія витягу з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо Державного підприємства «Державна картографічна фабрика» (на а.с. 93-96),

-копія статуту Державного підприємства «Державна картографічна фабрика» (на а.с. 97-101)

-заява ОСОБА_2., від 17.06.2016 року про переведення з ДП «Державна картографічна фабрика» у виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр ДЗК» (на а.с. 102-103)

-довідка № 31 від 27.03.2015 року ДП «Державна картографічна фабрика» (на а.с. 104)

-копія довідки про доходи ОСОБА_2, від 08.11.2016 року № 365 та роздруківка про доходи за березень 2015 року (на а.с. 112-113)

Вказані докази суд вважає належними та допустимими та приймає їх.

Із досліджених судом доказів судом встановлено, із записів, зроблених в трудовій книжці позивача ОСОБА_2, вбачається, що 22.06.1977 року вона була прийнята на роботу в Державне підприємство «Державна картографічна фабрика» (а.с. 8-11).

На підставі наказу Державного агентства земельних ресурсів України № 05 від 09.01.2013 року Державне підприємство «Державна картографічна фабрика» реорганізоване шляхом приєднання до ДП «Центр державного земельного кадастру», а на його базі створено структурний відокремлений підрозділ Вінницький виробничий підрозділ Центру ДЗК (а.с. 18-20).

Установлено, що Центр ДЗК є правонаступником всіх прав і обов`язків ДП «Державна картографічна фабрика» (а.с. 18).

17.06.2013 року ОСОБА_2, переведена з ДП «Державна картографічна фабрика» у виробничу філію «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр ДЗК». Переведення було здійснене на підставі заяви ОСОБА_2О від 17.06.2013 року (а.с. 102-104).

31.03.2015 року ОСОБА_2, звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України в звязку з виходом на пенсію (а.с. , 10-11, 43).

Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 02.03.2015 року (справа №127/3940/16-ц) стягнуто з ДП «Центр Державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_2, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 2247,93 грн (а.с. 11-14).

Згідно повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» від 04.07.2016 року сплата заборгованості на платіжну картку ОСОБА_2, в сумі 2247,93 грн. надійшла 21.06.2016 року (а.с. 16).

Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами, є трудовими і регулюються КЗпП України, а саме главою VІІ в частині, що регулює оплату праці при звільненні працівника та відповідальності підприємства за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Відповідні роз`яснення містяться в листі Міністерства соціальної політики України від 10.05.2012 року № 75/06/186-12.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату працю", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В п. 21 вищевказаної постанови зазначено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 вказаного Порядку встановлюється, що при обчисленні середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад тощо). Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно із п. п. 5, 8 вищевказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» від 08.11.2016 року № 365 ОСОБА_2, яка працювала на ВФ «Вінницька картографічна фабрика» ДП «Центр Державного земельного кадастру» на посаді майстра палітурно - брошувальної дільниці ДЦП, за січень 2015 року за 3 відпрацьованих робочих днів (при нормі 20 робочих днів) була нарахована заробітна плата в сумі 546,32 грн.; за лютий 2015 року за 6 відпрацьованих робочих днів (при нормі 20 робочих днів), нарахована заробітна плата 1125,00 грн. (а.с. 112).

Тобто, щоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи, що передували звільненню (січень 2015 року 3 робочих дні, лютий 2015 року 6), складає 185,70 грн. (546,32 грн. + 1125,00 грн. = 1671,32 грн. : 9 (3+6 днів) = 185,70 грн.).

Як зазначалось вище, позивач 31.03.2015 року була звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України в звязку з виходом на пенсію. Однак, через заборгованість по виплаті заробітної плати була вимушена звернутись до суду, який задоволив її заяву і судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 02.03.2015 року (справа №127/3940/16-ц) стягнуто з ДП «Центр Державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_2, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 2247,93 грн (а.с. 11-14).

Згідно повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» від 04.07.2016 року сплата заборгованості на платіжну картку ОСОБА_2, в сумі 2247,93 грн. надійшла 21.06.2016 року (а.с. 16).

Тобто, часом затримки розрахунку при звільненні є період з 01 квітня 2015 року по 21 червня 2016 року, кількість робочих днів 305 (квітень 2015 року мав 21 робочий день, травень 2015 року 18 днів, червень 2015 20 днів, липень 2015 23 дні, серпень 2015 20 днів, вересень 2015 22 дні, жовтень 2015 22 дні, листопад 2015 21 день, грудень 2015 23 дні, січень 2016 19 днів, лютий 2016 21 день, березень 2016 22 дні, квітень 2016 21 днів, травень 2016 року 19 днів, червень 2016 року 20 днів).

Представником відповідача наданий відповідний розрахунок заробітної плати і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також в письмових поясненнях і в судовому засіданні представником зазначено, що середній заробіток за час затримки розрахунку за цей період становить 56638,50 грн.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення..

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56638,50 грн. (305 днів х 185,70 грн. = 56638,50 грн.), тому позов підлягає частковому задоволенню. При цьому, суд звертає увагу на те, що вказана сума - 56638,50 грн., визначена судом без урахування податків та інших обовязкових платежів, зважаючи на те, що справляння і сплата податку з доходів громадян є обовязком роботодавця та працівника.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2, зазначила, що період нарахування середнього заробітку слід визначити з 18.06.2013 року по 21.06.2016 року, оскільки 17.06.2013 року між нею та ДП «Державна картографічна фабрика» припинились трудові відносини, а згідно довідки Виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» від 11.07.2016 року № 211 середньомісячний заробіток ОСОБА_2О за останні два місяці (квітень 2013 року та травень 2013 року) перед датою звільнення складає 3845,22 грн., середньоденна заробітна плата 147,89 грн., тому сума, що підлягає до стягнення 111656,95 грн.

Суд вважає, що твердження позивача про припинення трудових відносин з відповідачем саме 17.06.2013 року, є необґрунтованим, оскільки запис про її звільнення в трудовій книжці відсутній, в цей день вона була переведена у ВФ «Вінницька картографічна фабрика» ДП Центр ДЗК» в зв`язку з реорганізацією підприємства на підставі заяви із збереженням попереднього режиму роботи і дія трудового договору не припинилась, а продовжилась відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України.

Запис в трудовій книжці і наказ від 17.06.2013 року позивач не оскаржувала.

Також суд вважає безпідставною заяву представника відповідача про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_2О, оскільки про порушення свого права позивач дізналась після проведеного повного розрахунку 21.06.2016 року і звернулась до суду не порушивши тримісячний строк 19.09.2016 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції. Крім того, відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд приймає до уваги, що Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року по справі №1-18/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю Українислід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року по справі №1-13/2013 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить,тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з частиною 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Позивач при зверненні до суду судового збору не сплачував, оскільки звільнений від його сплати.

Згідно з частиною 3 статті 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, оскільки первинно заявлені позовні вимоги (111656,95 грн.), задоволено частково в сумі 56638,50 грн., з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 1378,00 грн. (пропорційно розміру задоволених вимог)

Разом з тим, відповідно до частини 1, 2 статті 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Інтереси позивача у даній справі представляла адвокат ОСОБА_4, на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17.10.2014р. витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як вбачається з розрахунку вартості адвокатських послуг (а.с. 106-108) адвокатом виконано наступні роботи: ознайомлення з документами та консультація 2 години, опрацювання законодавчої бази 1 година, підготовка позовної заяви 2 години, участь в судових засіданнях 1 година, ознайомолення з матеріалами справи 1 година.

Як доказ понесення витрат на правову допомогу позивачем надано квитанцію від 07.12.2016 року про сплату 1000,00 грн. за юридичні послуги. (а.с. 107).

Таким чином, беручи до уваги наданий розрахунок та квитанцію від 07.12.2016 року. про сплату 1000,00 грн. витрат на правову допомогу суд вважає їх обґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 36, 47, 115-117, 233 КЗпП України, ст.ст.15, 21, 24 Закону України "Про оплату праці", ст.ст.10, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Державного підприємства «Центр держаного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - задоволити частково.

Стягнути з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56638,50 грн., а також судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 1000,00 грн.

Стягнути з ДП «Центр державного земельного кадастру» в дохід держави судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: