Постанова № 63447474, 12.12.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа № 918/529/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фермерського господарства ім. Шевченка на рішення господарського суду Рівненської області від 01.09.2016 року у справі №918/529/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Голденкерн"

до фермерського господарства ім. Шевченка

про стягнення заборгованості в сумі 681 469,47 грн.

та за зустрічним позовом фермерського господарства ім. Шевченка

до товариства з обмеженою відповідальністю "Голденкерн"

про визнання недійсними пункту 3.1. та пункту 3.4. договору №5/2013 на вирощування та поставку сільськогосподарської продукції від 18 квітня 2013 року

За участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 01.09.2016 року у справі №918/529/16 (суддя Романюк Р.В.) первісний позов задоволено частково, стягнуто з фермерського господарства ім. Шевченка на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Голденкерн" 643684 грн. 37 коп. заборгованості, 20360 грн. 34 коп. - 3% річних та 9960 грн. 67 коп. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В обґрунтування рішення суд зазначив, що враховуючи, що станом на 29.06.2016 року відповідачем не оплачено вартість 1417,31 кг посівного матеріалу, то з врахуванням п. 2.1, 2.1. та .3.4 договору суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 643684 грн. 37 коп. заборгованості. Перевіривши подані позивачем розрахунки 3 % річних, суд визнав їх арифметично вірними та такими, що здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства та дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Стосовно заявлених вимог за зустрічним позовом, то суд відмовив в їх задоволенні, зазначивши, що сторони укладаючи оспорюваний правочин виходили з принципів вільного волевиявлення, а дії сторін в частині передачі-отримання обумовленого товару свідчать, що договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому у відповідності до ст. ст. 203, 207, 215, 627ЦК України, суд не вбачає підстав для визнання недійсними п. п. 3.1., 3.4., договору №5/2013 від 18.04.2013 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач фермерське господарство ім. Шевченка, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 01.09.2016 року у справі №918/529/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в первісному позові відмовити, а зустрічний позов задоволити в повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає, що пункт 3.1 договору в частині того, що посівний матеріал передавався як товарний кредит та п. 3.4. договору щодо оплати вартості такого посівного матеріалу є недійсними, такими які укладалися без реального настання наслідків для обох сторін, оскільки відповідно до ст. 20 Закону України "Про насіння та садивний матеріал" забороняється передача у власність сорту рослин, який визначений у п.п. 1.1, 1.3. договору №5/2013. Вказане насіння було передано виконавцю за договором лише для вирощування, а тому фермерське господарство не набувало насіння у власність, в результаті чого в останнього не виникло обовязку оплачувати вартість товару у відповідності до п. 3.4 договору.

Позивач за первісним позовом надав суду письмові пояснення з приводу доводів апеляційної скарги, в яких, зокрема, зазначає, що при підписанні договору 35/2013 від 18.04.2013 року між сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов, які не суперечать вимогам чинного законодавства. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 01.09.2016 року у справі №918/529/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 18.04.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Голденкерн" (далі - замовник) та фермерським господарством ім. Шевченка (далі - виконавець) був укладений договір № 5/2013 на вирощування та поставку сільськогосподарської продукції (далі - договір), за умовами якого, з урахуванням додатку № 1 від 18.04.2013 року до договору на вирощування та поставку сільськогосподарської продукції № 5/2013 від 18.04.2013 р., виконавець зобов'язується виконати роботи з вирощування врожаю насіння голозерного гарбуза сорту Gleisdorfer (надалі "гарбуз") згідно переліку та технологічних вимог, вказаних у додатку № 1 до вказаного договору, на площі не меншій, ніж вказана в додатку № 1 даного договору, і передати вирощений врожай замовнику, а замовник зобов'язується зібрати вирощену сільськогосподарську продукцію та оплатити вартість врожаю в порядку і на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 ціна вирощеної продукції насіння гарбуза, яку замовник зобов'язаний сплатити виконавцю, становить 0,5 (нуль цілих п'ять десятих) євро за 1 (один) кілограм залікової ваги зібраного вологого насіння гарбуза з урахуванням ПДВ. Під терміном "залікова вага" розуміється вага "нетто", яка фіксується на вагах виконавця одразу після завантаження автомобіля та причіпа на полі сирим гарбузовим насінням - зменшена на 12,5 % (баластна рідина та домішки).

З метою забезпечення виконання робіт замовник передає, як товарний кредит, виконавцю посівний матеріал гарбуза у кількості 1700 кілограмів. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) посівного матеріалу несе виконавець з моменту передачі йому такого матеріалу. Вартість посівного матеріалу становить 16,5 (шістнадцять цілих п'ять десятих) євро за 1 (один) кілограм насіння. Вартість посівного матеріалу підлягає оплаті виконавцем замовнику незалежно від результатів вирощування (наявності чи відсутності врожаю, врожайності тощо) до 01.11.2013 року (п.п. 3.1., 3.2. та 3.4. договору).

Згідно з п. 5.1. та п. 5.2. договору, сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених дійсним договором, відповідно до дійсного договору та законодавства України. У випадку несвоєчасного виконання грошових зобов'язань згідно умов дійсного договору, винна сторона зобов'язана сплатити іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Отже, аналіз наведених умов спірного договору свідчить про те, що вказаний договір за своєю правовою природою є змішаним договором підряду та договору купівлі-продажу, оскільки за п. 1.1. договору виконавець зобовязується виконати роботи з вирощування врожаю та передати вирощену продукції замовнику, а відповідно до п.п. 3.1., 3.4. договору замовник передає виконавцю, як товарний кредит, посівний матеріал, вартість якого виконавець зобовязується оплатити у визначений договором термін.

Відповідно до ч. 1 ст. 837, ст. 839 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, як визначено п. 1.3 договору 35/2013 від 18.04.2013 року предметом договору є вирощування та збір врожаю насіння гарбуза, що не занесене до Державного реєстру рослин, дозволених для поширення в Україні, а тому вказане насіння може використовуватись виключно для вирощування сільськогосподарської продукції згідно умов даного договору з наступним її вивозом замовником за межі України. Використання насіння гарбуза іншим чином, ніж передбачено дійсним договором забороняється. Сторони усвідомлюють, що виконання робіт за дійсним договором не є поширенням гарбуза в Україні та здійснюється виключно з метою вивозу вирощеного врожаю за межі України.

Наведене положення п. 1.3. договору не спростовує висновку суду про наявність елементів купівлі - продажу у спірному договорі, оскільки за змістом інших положень цього ж договору (п.3.1., п. 3.4) насіння було передане замовником виконавцю, як товарний кредит, вартість якого виконавець зобовязався оплатити у визначений договором термін незалежно від результатів вирощування.

Відповідно до ч. 1 ст. 178 ЦК України обєкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про насіння та садивний матеріал" насіння і садивний матеріал вводяться в обіг після їх сертифікації. Насіння і садивний матеріал вважаються сертифікованими, якщо вони належать до сорту, занесеного до Реєстру сортів рослин України або Реєстру сортів рослин Організації економічного співробітництва та розвитку.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про насіння та садивний матеріал" насіння та садивний матеріал дозволяється ввозити в Україну за умови належності його до сорту, який занесений до Реєстру сортів рослин України. Насіння сорту, який занесений до Реєстру сортів рослин Організації економічного співробітництва та розвитку, тих сільськогосподарських рослин, до схем сортової сертифікації яких приєдналася Україна, ввозиться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну аграрну політику у сфері насінництва та розсадництва, за умови, що воно призначене для розмноження і наступного вивезення за межі країни.

З аналізу ст. 178 ЦК України, ст.ст. 15, 20 Закону України "Про насіння та садивний матеріал" та п. 1.3. договору, вбачається що насіння голозерного гарбуза сорту Gleisdorfer може бути обєктом цивільного обороту лише у випадку його сертифікації, зокрема, шляхом внесення його до Реєстру сортів рослин України або Реєстру сортів рослин Організації економічного співробітництва та розвитку. У випадку внесення такого насіння тільки до Реєстру сортів рослин Організації економічного співробітництва та розвитку, воно є обмеженим в цивільному обороті та може бути ввезене на територію України лише для розмноження і наступного вивезення за межі країни.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів внесення насіння голозерного гарбуза сорту Gleisdorfer до Реєстру сортів рослин України або Реєстру сортів рослин Організації економічного співробітництва та розвитку.

Поряд з цим, матеріали справи містять лист Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.03.2012 року №37-13-2-15/4486, у якому зазначено, що відповідно до ст. 24 Закону України "Про насіння і садивний матеріал" Мінагропотітики України, як виняток, погоджує звернення ТОВ "Голденкерн" про ввезення на митну територію України насіння гарбузу сорту Gleisdorfer в кількості 7,5 тонн. Зазначене насіння дозволяється використовувати для вирощування товарної продукції з наступним вивезенням її за межі України (а. с. 137).

З наведеного слідує, що насіння голозерного гарбуза сорту Gleisdorfer було ввезене на територію України лише для вирощування товару з наступним його вивезенням за межі країни, тобто вказане насіння відповідно до ст. 178 ЦК України є обмеженим в цивільному обороті та не може бути предметом договору купівлі-продажу.

Пункти 3.1 та 3.4 договору за якими замовник передає, як товарний кредит, виконавцю посівний матеріал гарбуза у кількості 1700 кілограмів, вартість посівного матеріалу становить 16,5 євро за 1 кг та підлягає оплаті виконавцем замовнику незалежно від результатів вирощування до 01.11.2013 року, за своєю правовою природою відносяться до договору купівлі-продажу та такими, що суперечать ст. 15, 20 Закону України "Про насіння та садивний матеріал" та ч.1 ст. 178 ЦК України, оскільки насіння, яке передається за вказаними пунктами виконавцю, є обмеженим у цивільному обороті та не може бути предметом договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства, його моральним засадам.

Отже, позивачем за зустрічним позовом правомірно заявлено позовні вимоги про визнання недійсними п.п. 3.1., 3.4. договору №5/2013 від 18.04.2013 року, як таких, що суперечать законодавству, зокрема, ст. ст. 15, 20 Закону України "Про насіння та садивний матеріал" та ч. 1 ст.178 ЦК України, що безпідставно не враховано судом першої інстанції при винесення оскаржуваного рішення.

Поряд з цим колегією суддів встановлено, що позивачем за первісним позовом при розгляді даної справи в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності (а. с. 53-54), в якій зазначено, що строк позовної давності за зустрічним позовом фермерського господарства ім. Шевченка до ТОВ "Голденкерн" про визнання недійсним п. 3.1. та п.3.4 договору 35/2013 від 18.04.2013 року сплив 19.04.2016 року, тоді як зустрічний позов предявлено 20.07.2016 року.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до п. 2.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Тобто у даному випадку строк позовної давності повинен обчислюватися від дати підписання спірного договору, оскільки саме з цього моменту позивач за зустрічним позовом міг довідатись про порушення свого права.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява позивача за первісним позовом про застосування строків позовної давності підлягає задоволенню, що, як наслідок, є підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову.

Під час розгляду зустрічного позову судом першої інстанції було надано невірну оцінку спірним правовідносинам, внаслідок чого суд дійшов висновку, який не відповідає обставинам справи, що зрештою не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині, оскільки суд зробив вірний висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову, однак з інших підстав.

Розглядаючи клопотання апелянта про визнання недійсними п. 3.1., п.3.4. договору №5/2013 від 18.04.2013 року з власної ініціативи на підставі п.1 ст. 83 ГПК України, колегія суддів приймає до уваги те, що у даній справі вже були заявлені позовні вимоги про визнання недійсними п. 3.1., п.3.4. договору №5/2013 від 18.04.2013 року, в задоволенні яких апеляційний суд не вбачає підстав. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за неможливе реалізувати своє право визначене п.1 ст. 83 ГПК України. В іншому разі визнання недійсними п. 3.1., п.3.4. договору за ініціативою суду може привести до штучного відновлення судом строків позовної давності за зустрічним позовом.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом колегія суддів виходить з наступного.

На виконання умов договору ТОВ "Голденкерн" надав відповідачу - ФГ ім. Шевченка посівний матеріал (насіння гарбуза) згідно видаткових накладних № ГЛ-0000007 від 25.04.2013 року у кількості 1700,00 кг та № ГЛ-0000022 від 12.06.2013 року у кількості 110,00 кг.

Відповідно до п. 3.4 договору вартість посівного матеріалу становить 16,5 євро за 1 кг насіння. Грошові зобовязання, передбачені цим договором, еквівалент яких визначений в іноземній валюті визначається і сплачується в національній валюті України за курсом Національного банку України на день оплати (п. 2.2. договору).

Таким чином позивачем було передано відповідачу 1810 кг посівного матеріалу на суму 29865 євро, що підтверджується видатковими накладними від 25.04.2013 року та від 12.06.2013 року (а. с. 12-13).

Пунктом 3.4 договору сторони визначили, що вартість посівного матеріалу підлягає оплаті виконавцем замовнику незалежно від результатів вирощування до 01.11.2013 року.

Відповідачем - ФГ ім. Шевченка згідно видаткової накладної № - 000000000837 від 01.11.2013 року вирощено та передано позивачу - ТОВ "Голденкерн" насіння гарбуза у кількості 13089,650 кг.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна вирощеної продукції насіння гарбуза, яку замовник зобовязаний сплатити виконавцю становить 0,5 євро за кілограм залікової ваги зібраного вологого насіння гарбуза з врахуванням ПДВ.

Тобто, виконавцем вирощено та передано замовнику насіння гарбуза на суму 6544,82 євро.

15.11.2013 року сторонами договору було проведено звірку взаємних розрахунків та в результаті проведення операцій по отриманню посівного матеріалу та передачі вирощеної продукції в зазначених у видаткових накладних обсягах та цінах визначено залишок заборгованості фермерського господарства ім. Шевченка перед ТОВ "Голденкерн" в сумі 255115,88 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків (а. с. 15).

Станом на 15.11.2013 року курс Національного банку України євро по відношенню гривні становив 10,90325 євро еквівалентно 1 гривні. Таким чином, вартість посівного матеріалу відповідно до п.2.2, 3.4 договору станом на 15.11.2013 року становила 180 грн./16,5 євро за 1 кг посівного матеріалу, тобто виконавцем не оплачено 1417,31 кг отриманого посівного матеріалу, що становить 23385,61 євро.

Доводи апелянта, що товариство з обмежено відповідальністю "Голденкерн" було вправі пред'явити позовну вимогу про сплату заборгованості в сумі 255115,88 грн., а не 643384,37 грн., оскільки саме така сума заборгованості визначена сторонами в акті звірки взаєморозрахунків станом на 15.11.2013 року, оцінюється колегією суддів критично, оскільки у п. 2.2. договору сторонами погоджено, що грошові зобов'язання, еквівалент яких визначений в іноземній валюті, сплачуються в національній валюті України за курсом НБУ на день оплати, наведене також узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Оскільки відповідачем за первісним позовом отриманий посівний матеріал оплачено повністю не було, тому позивачем правомірно у відповідності до положень п. 2.2, 3.4. договору та ч. 2 ст. 533 ЦК України було визначено суму заборгованості в національній валюті України за курсом НБУ на станом на день звернення до суду з позовною заявою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент звернення до суду ТОВ "Голденкерн", заборгованість відповідача перед позивачем за первісним позовом становила 23385,61 євро, що еквівалентно станом на 29.06.2016 року (дата подачі позовної заяви) 643684,37 грн. неоплаченого посівного матеріалу.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних за період з 02.11.2013 року по 29.06.2016 року на суму 255115,88 грн., колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для стягнення з відповідача 3% річних в сумі 20360,34 грн.

Також позивачем відповідно до п. 5.2. договору було заявлено про стягнення з відповідача за первісним позовом пені в сумі 17424 грн. 76 коп. за період з 02.11.2013 року по 03.11.2014 року.

За змістом частини 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що відповідач за первісним позовом припустився прострочення взятого на себе зобов'язання з оплати отриманого посівного матеріалу, позивач мав достатні правові підстави для нарахування пені, передбаченої договором.

Разом з тим, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідачем за первісним позовом подано заяву про застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Статтею 258 ЦК України визначено окремі види вимог, щодо яких застосовується спеціальний строк позовної давності, згідно п. 1 частини 2 вказаної статті, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК України).

За таких обставин, враховуючи, що до вимог про стягнення неустойки чинним законодавством встановлено скорочений строк позовної давності (один рік), який станом на день розгляду справи сплинув і відповідачем до прийняття рішення у справі заявлено про застосування наслідків, передбачених ст. 267 ЦК України, суд першої інстанції правомірно відмовив в частині позовних вимог про стягнення 17 424 грн. 76 коп. пені.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції в частині первісного позову повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 01.09.2016 року у справі №918/529/16 залишити без змін, апеляційну скаргу фермерського господарства ім. Шевченка - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи №918/529/16 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Грязнов В.В.